Вітання з нагоди 60 річниці створення Української Головної Визвольної Ради.

Страхітливе і дивне дійство пройшло 17 вересня по вулиці Володимирській.

Зранку, приблизно о 10 год., йшла тим шляхом колона (чоловік зо 200), гуркотіла
в барабани, несла транспаранти такого змісту, як „Верим в Украину- ждём политреформу”,
„”Нашизму” – НІ”, „Народ України проти екстремізму” та ще багато виразів, не
пов’язаних між собою ні логічно, ні граматично, ані якимось інакшим чином.

Люди, що несли транспаранти і кричали, були вдягнені у жовті бейсболки та сині
накидки. Взагалі ж, уся ця чудасія була схожа на прогулянку божевільних, особливо
ця схожість проявлялася тоді, коли учасники походу час від часу вигукували :”Україна
– мати! Росія – сестра! Америка – тЬОща!”

Такого не влаштовував навіть відомий блазень і провокатор Дмитро Корчинський….

Але не ці гасла були головними. Найбільше враження справляв транспарант, який
несли на початку колони, з написом „17 вересня – свято об’єднаної України”. Взагалі-то,

 17 вересня частини Червоної Армії вступили на територію західноукраїнських і
західнобілоруських земель. Яке ж це тоді, скажіть, будь ласка, свято?! Нехай історичну
подію такого змісту не можна оцінити однобоко, але як можна назвати святом прихід
на Західну Україну червоної комуни? Чиє це свято? Одне тут можна сказати точно:
не наше. Тоді хто святкував?

Спочатку здалося, що це міг би бути всюдисущий кандидат у президенти Віктор Янукович.
Але жодних ознак стилю передвиборчої кампанії „Я” помітно не було. А навіщо ж
витрачати гроші дарма, якщо ніхто й не знатиме про це, адже кандидатові потрібна
реклама? Отже, подібні акції Януковичу ні до чого.

Гасло „”Нашизм” не пройдёт!” говорить само за себе: Віктор Ющенко аж ніяк не
причетний до п’ятничного „хрестового походу”.

Барабани — у стилі Дмитра Корчинського, але його мало цікавила реформа. До того
ж, у „Братстві” ніхто ще не бачив „братів” приблизно тридцяти-сорокарічного віку:
дорослі люди мають роботу, важливішу за прогулянки на броньовику.

У КПУ на жовті та сині кольори – алергія. Отже, це аж ніяк не КПУ.

Хто ж святкував 17 вересня?

В „Інтернеті” не було жодної згадки про похід невідомих. Розслідування зайшло
в глухий кут. Залишалося думати логічно: кому це було потрібно? Є на політичній
арені України така неясна фігура, що час від часу з’являється з коментарями чи
грошима, а потім знову зникає на деякий час. Особа ця — колишній зразковий співробітник
радянського КГБ, людина, не без чиєї допомоги згнив на Соловках В.Стус, — словом,
„симпатик” східного сусіда, людина, для якої кожна трагедія України – це свято.
Отож, здогадуймося самі: хто зігнав кілька сотень дорослих людей 17 вересня на
Володимирську, щоб погуркати в барабани, покричати і відсвяткувати, таким чином,
ще одну чорну сторінку української історії?

Прес-служба Конгресу