Звернення Кримської організації Конгресу Українських Націоналістів до патріотичних сил України

Ми, кримчани, члени політичної партії Конгрес Українських Націоналістів, гостро відчуваємо важкий тягар імперської інерції в середовищі місцевого населення. Особливо тривожить політична пасивність кримського українства. Даються взнаки трагічні наслідки тривалого колоніального становища людності на цій благодатній українській землі.

Здавалося б, очевидна річ: після сотень років заперечення імперським режимом самого існування нашої нації, заборон наших мови, книги, школи, тотального винищення через розстріли, депортації, голодомори, концтабори, з десятками мільйонів людських жертв та системною асиміляцією, вціліле українство після визнання Української Самостійної Держави світом мало б стрепенутися, рішуче та масово повернутися до рідної так довго гнобленої мови, організувати бойкот усім проімперським проявам, пам’яттю про пекельно жахливу ціну наших втрат у боротьбі за своє національне існування консолідуватися та рішуче відроджувати  свою європейську державність.

Але в значної частини українського, скаліченого імперією суспільства виявилися короткими не лише пам’ять, а й розуміння. Розуміння того, що й дотепер вирішується питання не як нам жити, а бути чи не бути!

Бути нацією і українською державою, чи, за оцінкою І. Франка – паралітиком на роздоріжжі, людським презирством наче струпом  вкритим?!

У цих умовах неймовірно складне завдання постає перед справжньою українською національною елітою – так донести до народних мас суть справи, щоб національний дух масово воскрес, а народ повстав і зайняв становище – бути! Бути нацією і державою! Бо тільки такий народ здатний делегувати на всі рівні влади не суспільних покидьків – ненажерливих грабіжників національних багатств, як це є тепер, а державників-патріотів, які власним здобутком, власним багатством вважатимуть національно-державницьку гідність та добробут населення України.

Справжність національної еліти в очах населення сьогодні визначається її єдністю, консолідованістю політичного чину, жертовністю заради порятунку Вітчизни. Справжність національно-державницької еліти визначається її розумінням, вмінням і політичною волею вирішити першочергове завдання – придушити антиукраїнські, антидержавні сили. Доки це завдання не вирішене, доти справді українська державницька еліта не має морального права розтікатися у різні формування та конкурувати між собою. Така розкіш допустима лише після утвердження Української Національної Держави.

Приклад консолідації зобов’язані подати патріотичні сили націоналістичного, тобто –  дієвого національно-захисного чину.

Маємо досвід: коли в Криму об’єднуємо зусилля патріотично-державницьких громадських сил, свідомих громадян різних національностей в різних заходах – маємо успіх в пробудженні державницької свідомості населення. Розуміємося в опублікованій в газеті «Голос України»,  № 34, від 20 лютого 2013 р. інформації про те, що Україна займає третє місце в світі за природно-ресурсним потенціалом, але за рівнем життя ми не попадаємо навіть у першу сотню. Тому не дивно, що японський дипломат на запитання: що заважає Україні з її потенціалом стати другою Японією, відповів коротко і мудро: відсутність націоналізму!

Працюймо, щоб до такої мудрості доросли всі українці за етнічним походженням та всі українці за духом, якого б етнічного походження , віри і культури вони не були!

3 березня 2013 року                                                              м. Сімферополь