«Я любив вас усіх, а найдужче любив Україну…»

Днями на 85-му році життя пішов від нас у вічність палкий патріот, борець за краще життя в Україні, член Конгресу Українських Націоналістів Олег Володимирович Рижковський. Його знали чимало рівнян як активного учасника мітингів, акцій протесту, захисника ображених і знедолених.
Олег Володимирович був нашим вірним побратимом, шанованою і принциповою людиною, люблячим батьком, чоловіком, дідом. У нього було настільки цікаве і складне життя, що про це навіть зняли фільм. А вчинками Олега Володимировича не можливо було не пишатися.
Родом Олег Володимирович з села Іваничі на Волині, яке колись було колискою славетного священицького роду Рижковських. До надцятого коліна у його роду відстежувалися православні пастирі і по батьківській, і по материнській лінії.
У далекому 1943 році, під час визвольних змагань за Україну, доля покликала 13-річного Олега у ліс на допомогу патріотам-повстанцям УПА. Любов до України, до рідної землі, що плекалася у великій родині Рижковських, спонукала хлопця до боротьби за кращу долю для Вітчизни. Олег надавав першу медичну допомогу пораненим повстанцям, возив їх на далекі хутори, де ними опікувалися вже інші патріоти.
Літом 1944 року, коли фронт підійшов упритул, місцева верхівка УПА дала наказ стати Олегу до праці в аптеці, що дало змогу при потребі забезпечувати патріотів необхідними медичними засобами та ліками.
У 1948 році арештовують двоюрідних брата і сестру Олега Рижковського, а їхні родини репресують і вивозять до Сибіру. Батькові Олега, який був священиком, в КДБ пропонують стати сексотом-інформатором. Щоб уникнути такої «співпраці», родина Олега Рижковського покидає Волинь і переїжджає на Київщину.
І тільки через два роки Олег повернувся на Волинь, куди його батька призначили настоятелем у церкві села Глинськ (нині Здолбунівський район Рівненської області). Працював в аптеках регіону.
У 30-річному віці Олег Володимирович закінчив Запорізьке медучилище і влаштувався на роботу на аптечний склад у Рівному. У Рівному він одружився. Виховав сина і доньку.
Ніколи не шукав вигоди і «високих» посад. Завжди вражав навколишніх інтелігентністю, характерною для всіх членів його родини. Діждавшись незалежності України, поринув у патріотично-громадську діяльність на Рівненщині.
Помер палкий патріот України з вірою і надією, що Україна здобуде честь і славу, адже іншого шляху немає для рідної землі.
Важко, друже, уявити своє життя без тебе. Але ми продовжимо твою важливу справу з будівництва й захисту нашої держави. І назавжди зережемо пам’ять про тебе у наших серцях.

Побратими з Рівненської обласної організації

Конгресу Українських Націоналістів