Соціально-політичний портрет членів Українського Державного Правління

Нещодавно у Києві відбулися ІІІ Бандерівські читання, приурочені до 75-річчя Акта 30 червня  1941 року відновлення Української державності та до 25-ї річниці Незалежності України. Тема читань: «Візія Української держави в ідеології українського націоналізму». Бандерівські читання зібрали велику аудиторію, перед якою з доповідями і короткими промовами в дискусіях виступили  українські історики, філософи, політики.  Доповіді  і промови організатори обіцяють  надрукувати у Збірнику, видання якого планується найближчим часом. Газета «Нація і Держава» вже зараз розпочинає знайомство з де-якими із них.  До уваги — дослідження Григорія Роя, учасника III   Читань, на тему: «Соціально-політичний портрет членів Українського Державного Правління».

Дослідження історії Українського визвольного руху часів Другої світової війни стало однією з найважливіших ділянок української історіографії останнього десятиліття. Досі історики зосереджувались на аналізі соціальних характеристик та соціальної структури українських політичних партій (період з кінця ХІХ століття до 1939 року) та окремих скликань Української Центральної Ради. Стосовно Українського визвольного руху часів Другої світової війни, то це нещодавнє дослідження соціальних параметрів Української Повстанської Армії Івана Патриляка.
Соціальний склад УДП досліджувався із застосуванням методики просопографії, що полягає у виявленні характерних рис певних груп людей на підставі комплексної бази їхніх індивідуальних біографічних даних [1, с. 165-166]. При створенні бази даних згідно зі списком «Склад Українського державного правління» [2] було досягнуто середньої міри наповненості біографічних даних – 73 відсотки.
На основі реконструкції списку особового складу УДП автор статті створив, розширив і доповнив базу даних з біографіями 30 осіб. Повнота даних за різними параметрами коливається в межах від 56 відсотків (соціальне походження) до 73 відсотків (соціальне становище та професія).
Аналіз проведено на основі особово-орієнтованого підходу, який полягає в аналізі соціальних характеристик конкретних осіб чи станово-професійних груп.
Вікові особливості. Зібрана база даних включає відомості про рік народження 28 членів Правління (68 відсотків). Станом на липень 1941 року вік від 60-70 років мали 3 осіб; 50-60 років – 5; від 40 до 50 років – 6; від 30 до 40 років – 10; від 20 до 30 років – 4.
Представленість усіх вікових груп у виконавчому органі відновленої Української держави продемонструвала тяглість поколінь у західноукраїнському визвольному русі. Наймолодшими членами УДП були представники ОУН(б), вік яких коливається в межах від 20 до 40 років, рік народження – в проміжку між 1905-1915 рр. Помітну групу складають члени УДП, народжені в останній третині ХІХ століття – 1870-1890-х рр., а також на початку ХХ століття, які на той час перебували у розквіті своїх сил і мали вагомий вплив на думку суспільства.
Освітній рівень. Дані про освітній рівень вдалося знайти лише у 21 членів (51 відсоток) УДП. Проте цієї кількості достатньо, щоб говорити про освітній стан членів загалом, переважна більшість яких (більше 80 відсотків) мали вищу освіту.
Вищу освіту мала переважна більшість членів УДП (закінчили університет чи політехніку). Серед них вісім навчалися (від початку до закінчення або кілька семестрів) на різних факультетах Львівського університету. Інші навчались в університетах Праги, Відня.
Станово-професійне представництво. Найширше у загальному складі УДП (наявні відомості про професійний стан 29 осіб – 71 відсоток) представлені правники – 8, далі йдуть економісти і кооператори – 7, лікарів – троє, троє військових, двоє громадських та політичних діячів, двоє письменників, по одному – педагог, викладач, журналіст, лісознавець, вчений.
Відтак розглянемо характерні особливості складу УДП у межах основних станово-професійних груп.
Правники. Були представлені такими спеціальностями: адвокати – 3 (Кость Паньківський, Володимир Лисий та Володимир Горбовий), Богдан Дзерович – суддя, закінчили юридичний факультет чи вивчали право – 4 (Лев Ребет, Ярослав Старух, Дмитро Яців та Іван Климів). Це співвідношення було не сталим, адже, як бачимо, троє представників ОУН мали юридичну освіту, однак на липень 1941 року були ближчими до громадсько-політичної діяльності ніж до правничої.
Переважання правників у складі УДП було закономірним наслідком «адвокатської доби» національного відродження.
Головними представниками «згасання адвокатської доби» були Кость Паньківський, Володимир Лисий та Володимир Горбовий. Будучи ровесниками, піком їхньої адвокатської діяльності стали 1920–1930-ті роки, які й принесли їм значну популярність серед українського суспільства.
Економісти і кооператори. Ідейно-організаційним і ревізійним центром української кооперації став Крайовий ревізійний союз (з 1929 р. – Ревізійний союз українських кооперативів, РСУК. У 1922–1929 роках директором Ревізійного Союзу Українських Кооперативів був майбутній член УДП Іван Филипович, згодом начальник його адміністративного відділу [3, с. 3496]. Головою ради РСУК та її президії у 1922–1944 роках був Юліан Павликовський [4]. У 1924–1944 роках ревізором й інспектором та референтом виробничої кооперації при Ревізійному Союзі Український Кооператив у Львові був Роман Раковський, Ілярій Ольховий був контролером Українського Ревізійного Союзу Кооператив та директором «Центробанку».
Могутньою силою в піднесенні добробуту та економічному поступі українського села стала молочарська кооперація [5]. Євген Храпливий спричинився до піднесення галицького села, його молочарства і зокрема станової організації хліборобів «Сільський Господар». Успішно працював над розбудовою сільськогосподарської освіти, зокрема створив «Хліборобський Вишкіл Молоді», заснував Товариство українських агрономів і був першим його головою [6].
Чи не найвідомішим галицьким кооператором того часу був Іван Мартюк, адже очолював найбільший український кооператив між двома світовими війнами в Західній Україні – «Центросоюзу» [7].
Знаним економістом і фінансистом того часу був Харитон Лебідь-Юрчик, який розробив перший бюджет в Україні на 1919 рік. [8, с. 1261].
Таким чином, бачимо, що український кооперативний рух Галичини переживав свої найкращі часи, тому і видатні люди цього руху були широко представлені в УДП.
Медичні працівники. Серед членів УДП було троє практикуючих лікарів: Олександр Барвінський, Роман Осінчук та Мар’ян Панчишин. З початком ХХ століття чисельність лікарів-українців у Галичині почала зростати, однак у політичній діяльності вони були задіяні мало.
Військові. Міністром оборони в УДП було обрано Всеволода Петріва, однак той не зміг виїхати з Берліна до Львова через заборону німецької влади. Його заступниками стали – Роман Шухевич та Олекса Гасин.
Майновий стан. Відомості про професію та службовий ранг членів УДП дають змогу констатувати, що переважна більшість з них були досить забезпеченими в матеріальному плані людьми. Всі вони були знані та відомі в Західній Україні і користувалися значною популярністю як серед місцевого населення, так і серед польської владної адміністрації, і серед радянської, а також і серед українського визвольного руху 30-40-х років ХХ ст. Безперечно, вони належали до соціальної верхівки західноукраїнського населення.
Регіональне представництво. В цьому контексті розглянемо місце народження члена УДП та місце його професійної і політичної діяльності. За місцем народження, яке встановлено щодо 26 осіб, в УДП була представлена більшість політичних повітів Східної Галичини – 22 члени, Волинь представляв М. Мостович, а Велику Україну – 3 осіб (Йосип Позиченюк (Київщина), Лебідь-Юрчик (Східне Поділля) та Б.Іваницький (Суми). Найбільше було родом з Львівщини – 12 осіб, з них троє народилося в самому місті. Родом з Тернопільщини було вісім осіб і двоє походило зі Станіславівщини.
Унаслідок професійної міграції, а також у силу своїх політичних чи ідейних переконань, розширювались межі громадсько-політичної діяльності західноукраїнських лідерів.
Регіональне представництво дає нам загальну картину складу УДП і показує, що Ярослав Стецько виходив з тих кадрів, які були присутні насамперед в той час у Львові і могли негайно приступити до роботи в уряді. Звичайно, беручи в свій склад представників Великої України, він керувався планами проголошення незалежної держави вже в самому Києві та доповнення уряду представниками Наддніпрянщини та Східної України.
Партійне представництво. Серед загального числа діячів УДП на липень 1941 року (встановлено партійність 25 осіб, які подає у своїй праці голова УДП Ярослав Стецько [9, с.226-227]) до ОУН належало 9 осіб, безпартійними було 8, соціал-радикалів – 4, до УНДО – 3, ФНЄ – 1. Згідно з даними, помітно, що представники ОУН не становили чисельної більшості в УДП, ініціаторами створення якого були.
Загалом склад УДП відобразив специфічні особливості і тенденції розвитку національного руху міжвоєнного періоду в Західній Україні. На підставі матеріалів дослідження можна визначити такі характерні риси українського руху на липень 1941 року: перевага осіб з юридичною освітою у політичній сфері; значна роль економістів і кооператорів, що відображає особливу вагу кооперативів для Західної України того часу; в складі УДП були представлені усі вікові групи, що демонструє тяглість поколінь у західноукраїнському національно-визвольному русі; наймолодшими були члени ОУН, які знову ж таки не переважали у партійному представництві; урізноманітнилась станово-професійна структура українського населення, важливу роль стали відігравати лікарі, кооператори, урядовці з виразною національною само ідентифікацією. На момент проголошення Акта відновлення Української державності провідники руху мали чималий життєвий та політичний досвід; була і ве­лика кількість висококваліфікованих представників адміністративної та промислової сфери; кожен міністр уряду Я.Стецька був спеціалістом у галузі, яку йому пропонували.

1. Білозерський C.B., Пелех І.Р., Святець Ю.А. Просопографічна база даних «КанДеп»: сутнісний зміст понять і категорій // Джерелознавчі та історіографічні проблеми історії України: Мова науки. Термінологія: Міжвуз. зб. наук, праць. Дніпропетровськ, 1997.
2. Склад Українського державного правління // ЦДАВО України. – Ф. 3833.– Оп. 1.– Спр. 10. – Арк. 13. Оригінал. Машинопис.
3. Іван Филипович // Енциклопедія українознавства. У 10-х томах. / Володимир Кубійович. — Париж; Нью-Йорк, 1954—1989.— Т. 9.
4. Юліан Павликовський // Видатні українці: відомі та невідомі імена // http://prysjan.ucoz.ua/princes­/in_40ua_peoples.html
5. Дрогомирецька Л. Р. Українська кооперація у громадсько-політичному житті Західної України (1920-1939 рр.) // Автореферат. – Івано-Франківськ, 2004 // http://www.parta.com.ua/referats/view/2534/
6. Качор А. Євген Храпливий. — Вінніпег, 1980.
7. Директор Центросоюзу та міністр уряду Ярослава Стецька – Іван Мартюк// http://skalaugcc.at.ua/blog/2012-11-20-30
8. Лебідь-Юрчик Харитон // Енциклопедія українознавства. У 10-х томах. / Володимир Кубійович. — Париж; Нью-Йорк, 1954—1989. — Т. 4.
9. Стецько Я. 30 червня 1941. Проголо­шення відновлення державности України / Передмова Д. Донцова. – Торонто; Нью-Йорк; Лондон, 1967.
10. Спогади. Відредагований текст розмов достойного Ярослава Стецька з д-ром Анатолієм Бедрієм, переведених із записаних на 12 касетах від 17-23 червня 1985 року//Особистий архів автора.

Григорій Рій,

магістр історичного факультету

Київського національного університету
імені Тараса Шевченка

«Нація і Держава»,  №2, від 26 лютого 2016 р.