НАЦІОНАЛІСТ НЕ ЗРАДИТЬ!

22 січня 2019 року, в день 100-ліття Акта Злуки, вперше за історію Незалежної України об’єднані сили націоналістів висунули на посаду Президента спільного кандидата – Руслана Кошулинського. Його назвали своїм кандидатом ВО «Свобода», Конгрес Українських Націоналістів, Організація Українських Націоналістів, «Правий сектор», С14. Провідник Національного руху «ДІЯ» Дмитро Ярош заявив про підтримку Кошулинського. Довгоочікуване рішення націоналістів відлунням прокотилося по всій Україні: нарешті! Адже націоналіст не зрадить!

Кошулинський – правдивий українець, плоть від плоті свого народу. Патріот. Націоналіст, для якого Ідея та Чин – єдині. Він народився 9 вересня 1969 року у Львові. Освіта – вища. Закінчив Тернопільський державний економічний університет за спеціальністю – право. Одружений. Батько трьох дітей.

Непрості проблеми українців пізнав на власному досвіді, звідавши долю заробітчанина. Далі його життєва дорога змінюється, прямує по висхідній. 1996 року Руслан вступає в ряди націоналістів. Згодом стає заступником голови Всеукраїнського об єднання «Свобода». Очолює фракцію «Свободи» у Львівській міській раді в 2010–2012 рр. А в 2012–2014 рр. – народний депутат України УП скликання. Його обирають заступником Голови Верховної Ради України. Саме на цій посаді Руслан Кошулинський здійснює Чин, гідний державного мужа.

Під час Революції Гідності бере участь у її найвідповідальніших моментах. 20 лютого 2014 року разом з побратимами чинить опір промосковським силам, які розстрілюють людей, виносить із-під обстрілів поранених (див.світлину) і квапиться в парламент, щоб силою легітимної влади повернути в казарми «Беркут» і зупинити кровопролиття. Як єдиний легітимний керівник Верховної Ради (спікер і його заступник-соратник втекли), віце-спікер Руслан Кошулинський збирає на її засідання нардепів. Під його головуванням парламент голосує за усунення втікача Януковича від влади та повернення «Беркута» до місць його дислокації. Саме ці рішення забезпечили визнання міжнародною спільнотою зміну влади в Україні легітимною. Незалежність України врятовано силою волі її лицарів-державників на чолі з Кошулинським.

26 жовтня 2014 року – перевибори до Верховної Ради, до складу якої «Свобода» не проходить. Руслан Кошулинський разом із побратимами вирушають на фронт захищати Батьківщину. Після нетривалого вишколу він – артилерист у званні старшого сержанта, командир гармати.

Тепер Руслан Кошулинський знає не з розповідей проблеми армії, а з середини, має чіткий план її реформування в одну з найпотужніших у світі. План української перемоги на Московією та встановлення вічного миру на рідній вкраїнській землі в нього також є. Плюс незламна сила волі, відвага і честь, безмежна відданість українській нації та її державі – складові запоруки успіху. Та ще аксіома: націоналіст не зрадить! На пропозицію націоналістичних сил балотуватися кандидатом у Президенти України Кошулин­ський відповідає згодою. Час пішов…

Виборча кампанія наближається до завершення. Наш кандидат провів її переважно в регіонах, спілкуючись із народом. Яке враження справив на виборців? Про це я розпитала в людей з різних місцевостей – Волині, Харкова, Дніпра, Умані, Київщини, які мене приємно здивували своєю налаштованістю на позитив. Однозначно схвалюють єднання націоналістичних сил і підтримують єдиного від них кандидати Руслана Кошулинського! Чим сподобався? Відпові­дають: щирістю, цілковитою відсутністю популізму та агресії, зокрема, у ставленні до своїх суперників, конкретикою (приміром, як буде усмиряти олігархів – мирним способом і з користю для держбюджету) щодо роз­в’язання найпекучіших проблем. Зрештою, простотою і доступністю в спіл­куванні. (Тут я собі пригадала Василя Симоненка рядки: «Найскладніша людина – проста»).

А далі говоритиме Руслан Кошулинський в нашому з ним інтерв’ю. Щоправда, не про все розпитала, бо часу було обмаль. Сподіваюся надолужити після виборів. Переможних виборів!

Марія БАЗЕЛЮК

Формула нашої перемоги

– Виборчі перегони Ви, переважно, провели в різних регіонах України. Приємна новина: люди ставляться до Вас прихильно, їм подобаються Ваш програмні посилання, Вам переважно довіряють, не в останню чергу тому, що Ви – націоналіст та ще й воїн. А які у Вас враження від зустрічей з народом? Чи багато таких, які прагнуть «братньої» дружби з «рускім міром»?

– Є відчуття зростання у людей політичної культури. Вони ставлять питання, які стосуються не стільки їхньої особистої проблематики, скільки Української держави в цілому, її національної безпеки, загроз. Очевидно, що для них найвищою цінністю є Незалежність України, а не «відновлення» братньої дружби з Московією чи мир за будь-яку ціну, тобто капітуляція.

– Власне, про мир, але не ціною капітуляції йдеться у Вашій програмі. Поділіться Вашим баченням досягнення миру в Україні, повернення окупованих територій Донбасу та анексованого Криму та створенням такої сили в Українській державі, аби на неї вже ніхто не зазіхав «від нині і до віку».

– Ворог складний і небезпечний, володіє ядерною зброєю, має космічні війська, практично по всьому світу продукує агресію, вся його державна машина працює тільки на війну… Для порівняння – бюджет Збройних Сил України складає близько 3 млрд доларів, а Москви – понад 70 млрд дол. Зрозуміло, що тільки військовим шляхом Московію ми не переможемо. Тому формула нашої перемоги непроста, поєднує в собі чотири напрямки.

Насамперед – це потужні, високотехнічні, сучасні Збройні сили. Сьогодні свідомі всі того, що Московії не потрібні були частка Донбасу чи Крим. Вона претендувала на всю територію України. Тільки героїзм українських воїнів зумів у 2014-му зупинити ворога на Донбасі. Щоби не допустити подальшого наступу, маємо створити сучасну військову потугу. Ми виготовляємо одні з найкращих танків світового рівня, як «Булат», «Оплот» (виробник – Харківський завод ім.Малишева), але вони не йдуть в українську армію, а продаються за кордон. Я служив у 1987 році і в 2015-му, бачив, що з того часу в технічному, збройному оснащенні нічого не змінилося. Розповідаємо про парадну армію, яку показують 24 серпня, а реально в нас – стара радянська військова техніка, тільки трошки підремонтована. Щоби закуповувати нову зброю для ЗСУ, потрібні гроші. Саме тому ми говоримо про необхідність внесення змін до державного бюджету України – виділення щонайменше 5 відсотків від ВВП на армію. Також ми плануємо створити професійну контрактну армію та народний резерв ЗСУ за швейцарським зразком. Ще один важливий аспект – гідне забезпечення для військовослужбоців та надання відповідного правового статусу усім учасникам моковсько-української війни.

Війна гібридна, але з присмаком гешефтної

Друга частина – зовнішня допомога. Запропонований владою Нормандський формат, т.зв. друзі України – Німеччина і Франція, які мали б тиснути на Московію, не квапляться це робити. Німеччина, в обхід України, будує газогін Північний потік-2. Якщо вона його добудує, Україна щорічно втрачатиме понад 3 млрд доларів. Тобто, ці держави більше бізнеспартнери Путіна, ніж друзі України.

Нам вкрай потрібно залучати підписантів Будапештського меморандуму – Великобританію, США. Але ці держави дуже прагматичні, тож максимально прагматично відповідають на ці пропозиції. Вони втрачають гроші, застосовуючи санкції проти московських олігархів, водночас ті самі московські олігархи, які фінансують війну, заробляють гроші в Україні. Фрідман – власник Альфабанку, проти якого в США застосували санкції, спокійно заробляє гроші в Україні. 11 з 24 обленерго в Україні належать екс-віце-спікеру Держдуми РФ Бабакову. В центрі Києва величезний торговий центр Океан Плаза належить правій руці Путіна Ротенбергу, фірми якого будували Керченський міст. Американці застосовують до нього санкції, а він спокійно заробляє в Україні.

Нещодавно я був на Чернігівщині, зустрічався з трудовим колективом Ніжинського механічного заводу. Вияв­ляється, вони програли тендер на постачання продукції державному підприємству «Укрзалізниця» московській фірмі, яка дала на три гривні менше. Це на п’ятий рік війни. Представники Америки це все бачать, тому й прямим текстом кажуть: ви, будь ласка, визначтеся, що це для вас – гібридна війна чи гешефтна? У вас кордон з РФ не закритий, навіть візового режиму нема. У вас не заборонений бізнес країни-агресора, не розірвані дипломатичні стосунки, досі в Україні діють близько трьохсот міжвідомчих угод на кшталт ЦВК України – ЦВК Московії, Генпро­куратура України – Гепрокуратура Московії. Без того, щоб українці заробляли гроші, взагалі нічого не буде.

Якщо в бюджеті нема грошей, то за що купувати танки, літаки, кораблі? Один танк Оплот нашого виробництва коштує приблизно 3 млн доларів США. Кожний працюючий у нас сплачує 1,5 відсотка війського збору. І найбагатші олігархи також сплачують 1,5 відсотка військового збору від своєї зарплати.

– А з прибутків також платять?

– Ні. Є законопроект ще з 2014 року, свободівський, в якому передбачено військови­й збір з прибутків олігархів. На превеликий жаль, влада не хоче його розглядати. Вимоги справедливі – зароби­в 10 млн грн – віддай 10 відсотків з цього на армію, заробив більше – відда­й більше. Ми ж усі разом захищаємо Батьківщину від ворога. Чи хтось воює, а хтось гроші на війні заробляє? За минулий рік олігархи збагатилися в дванадцять разів швидше, ніж валовий внутрішній продукт України. Фактично на руках в олігархів – половина бюджету. Сьогодні масовий виїзд українців за кордон, тому що вони не можуть тут себе реалізувати при олігархічній системі управління державою. Наша економіка так і називається – сировинно-експортна. Тобто територія, на якій добувається сировина і вивозиться за кордон. А українці відіграють роль копійчайної рабсили, що змушена працювати на олігархів за копійки, а потім купувати їхні товари втридорога. Звідси й зрозуміло, чому українці масово виїжджають на заробітки. Я сам колишній заробітчанин і об’їхав від Находки до Чикаго півсвіту, я ніде українців-заробітчан не бачив жебраками. Вони вміють ефективно облаштовувати себе в нормальних умовах, тільки не можуть заробити в Україні. Не створені умови для праці.

Ще одна проблема – сьогодні у нашій державі дуже низька народжуваність, українці вимирають. Тільки за минулий рік населення України зменшилось приблизно на 250 тисяч осіб.

Якщо ми не змінимо цю систему, Україна спорожніє, бо люди або виїжджають, або вимирають.

ПАКЕТ ДОКОРІННИХ ПЕРЕТВОРЕНЬ, ВІН ЖЕ АНТИОЛІГАРХІЧНИЙ

– У Вашій виборчій програмі є Антиолігархічний пакет докорінних перетворень. Розкрийте його зміст.

– Це зареєстровані у Верховній Раді законопроекти, що пропонують зміни як в економічний, так і в політичній царині. Йдеться про заборону виведення коштів в офшори та повернення коштів з офшорів, ліквідацію приватних монополій та олігополій, заборону приватизації стратегічних підприємств, націоналізацію електро- та енергогенерації, заборону торгівлі землею с/г призначення. Також ми говоримо про необхідність впровадження процедури імпічменту Президента, ухвалення закону про відкликання депутатів, суддів та посадовців всіх рівнів. Внесення цього Антиолігархічного пакету на терміновий розгляд у ВРУ буде одним з моїх перших рішень на посту Президента.

ТАКА ЦІКАВА ФОРМУЛА «ДЕОФШОРИЗАЦІЇ»…

– Наскільки допоможе економіці повернення коштів з офшорних зон? Поясніть механізм втілення цього.

– Зміст законопроекту приблизно такий. Прошу впродовж трьох місяців повернути кошти з офшорів – 50 відсотків у державну скарбницю, а решта 50 відсотків залишаєте на ваш бізнес в Україні. Далі перевіряємо легальність походження цих грошей і будь ласка – працюйте, заробляйте. Не повертаєте протягом трьох місяців гроші з офшорів – ваше майно, на ту суму, яку ви вивезли з України, переходить у власність України.

ПОВЕРНУТИСЯ В УКРАЇНУ НАЗАВЖДИ

– Ви чи не єдиний кандидат у Президенти, який переймається поверненням українців в Україну, що зафіксовано у Вашій програмі. Що Ви їм запропонуєте, аби стимулювати їхні рішення жити на рідній землі?

– Разом із народним депутатом України, кандидатом економічних наук Михайлом Головком ми підготували відповідний законопроект. Писали його на основі успішного прикладу Сінгапуру та його засновника Лі Куан Ю. Отже суть законопроекту така: кошти, які заробітчани перераховують в Україну, вважати інвестиціями у власний бізнес і не обкладати їх податками хоча би п’ять років. Таким чином дати можливість зрозуміти українцям, які були змушені виїхати на трудову міграцію, щоб вони привозили кошти в Україну і відкривали тут нові роботі місця. Адже кожне робоче місце це є прибуток – і місцевій громаді, і державі від сплати податку з доходів фізичних осіб. Саме в такий спосіб можемо дати розуміння українцям, що їм не варто перетягувати з собою за кордон сім’ї, бо можна вкладати кошти тут, і жодна державна установа чи перевіряюча сторона не зможе їх потурбувати чи перешкодити їхньому бізнесу.

– Який же четвертий чинник української перемоги?

– Це спільна національна ідея. Нащодавно я приїхав зі Сходу. Там хлопці запитують: «Руслан, поясни, чому під час воєнного стану народні депутати пішли у відпустку, чому під час війни Головнокомандувач поїхав відпочивати на Мальдіви? Патріотизм у нашому визначенні – це коли на крик «наших б’ють», усі збігаються, а не розбігаються. А в нас зараз таке відчуття, що ми тут воюємо, а вони там лише на цьому заробляють».

І я цілком погоджуюся з ними. Досягти перемоги зможемо тільки тоді, коли матимемо моральну єдність влади й народу, військового командування та військ­а.

ПРО ВИСОКІ СТАНДАРТИ НАЦІОНАЛЬНОГО ВИХОВАННЯ

– Наші великі мудреці Любомир Гузар, Євген Сверстюк, Богдан Гаврили­шин свого часу казали, що кардинальні зміни доти не відбудуться в нашій державі, доки не зміниться її народ. З чого нам треба починати плекання національної еліти, коли рівень патріотичного виховання в школі досі нижче плінтуса?

– Пам’ятаєте слова Бісмарка: «Війни виграють перш за все не військові, а вчитель у школі, священик у церкві»? Саме це є парадигмою сьогоднішньої діяльності України. Починати треба з патріочиного і фізичного виховання в школі і далі продовжити на всіх щаблях навчання. Починаючи від застосування швейцарської моделі підготовки оборони і закінчуючи тим, що наші школярі мають знати своїх героїв, атовців, які вчилися в їхній школі й пішли захищати Батьківщину. Це базова основа. Нам нічого не варто вигадувати, бо у нас є добра стара традиція підтримки один одного, започаткована давно і максимально втілена ОУН і УПА під час Другої світової війни. Традиція, яка давала можливість, не маючи жодних ресурсів, боротися з окупантами до 60-их років. Наскільки це треба було мати підготовку – родинну, суспільну, духовну, щоб, не маючи жодних імовірних можливостей, перемагати, все-таки відстоювати своє. Тобто саме такий чинник патріотизму – базовий, він і сьогодні спонукає юнаків воювати з Московією на Донбасі. Без гуманітарної підготовки, без зміни сьогоднішнього напрямку розвитку Міносвіти у нас нічого не виходить. Національна школа в нас замінена т.зв. громадянською школою, ідеї національної школи Софії Русової взагалі відкинуті на узбіччя, а програму освіти нам пише Фонд «Відродження» – Сорос. Тобто через відсутність належного патріотичного, духовного виховання ми сьогодні втрачаємо величезний пласт людей, які не мають жодного бажання ставати захисниками своєї нації та її держави, а вважають за краще виїхати за межі України і не пов’язують з нею та її народом свого майбутнього.

– Колись навіть під гнітом іноземним, молоді покоління українців виховували «Просвіта», Церква, Пласт…

– У нас нині інша ситуація. Маємо свою державу. Проте еліта, замість того, щоб викладатися, максимально долучатися до виховування молоді, намагається максимально денаціоналізувати нашу освіту, виховати наступні покоління космополітами. Тому завдання, яке сьогодні стоїть перед нами, – обрати владу, яка б створювала умови для високих стандартів плекання молоді, майбутньої справжньої еліти держави.

– Є така думка, що українці гуртуються і дбають про національне виховання в колоніальних умовах.

– Не погоджуюсь. Маємо приклад Майдану, добробатів, тобто українці показали: якщо є зовнішня загроза, вони максимально швидко, ефективно використовували свої знання, вміння, досвід попередніх поколінь для захисту інтересів нації. Нам ще треба навчитися творити свою, українську владу, але у нас поки що такого історичного досвіду дуже мало. Проте багато розчарувань і зневіри, яких треба позбутися. От нещодавно мав зустріч із упівцем Мирославом Симчичем у Коломиї, який провів 35 років у концтаборах. Неймовірно світлий розум. Він каже: «Хто розчарувався, хто опустив руки, нехай приходить до мене, я йому розкажу, як треба жити». Отаку треба мати силу волі, віру в українців, щоб стояти на тому, що треба йти до перемоги, незалежно від того, хто що скаже. Відтворити в українців почуття власної гідності, незламності, впертості щодо свого, любові до українського – базове завдання політичних партій, громадських організацій..

«УКРАЇНІ  ПОТРІБНА НАЦІОНАЛІСТИЧНА  ДИКТАТУРА!»

– Ви згадали про Симчича. А я згадую Дарію Гусяк, зв’язкову Головнокомандувача УПА Романа Шухевича, яка 25  років провела в московських тюрмах. Минулого місяця вона відзначала своє 95-ліття. Після привітань ми довго розмовляли з нею, звісно, про українські справи, за які вона дуже вболіває, бо ж і колись,  і нині для пані Дарії Україна – понад усе. Коли заговорили про реальні загрози нашій державі, пані Дарія голосом, що аж бринів рішучістю, сказала: «Україні потрібна націоналістична диктатура! Крапка!»  Далі ми говорили про те,  що це має бути диктатура Закону і Справед­ливості. А здійснювати її повинні лицарі честі, аристократи духа, наділені безмежною довірою народу. Одне слово, еліта, яка була б прикладом для наслідування. Як Ви дивитесь на таку позицію української героїні? Націоналістам під силу диктатура Справедливості і Закону?

– Думаю, що так. Пані Дарія має цілковиту рацію. Національна диктатура означає, що коли при владі будуть націоналісти, то вони дотримуватимуться букви закону і діятимуть по справедливості.

– Я Вам зичу перемоги – і на виборах, і в здійсненні такого шляхетного чину, як диктатура Справедливості та Закону.