Конгрес українських націоналістів

КРОК У БЕЗСМЕРТЯ

Кулі примхливі як дівчата –

Вибирають  найкращих.

Ліна   Костенко


Четвертого лютого, під час обстрілів на передовій, на Донбасі,  поліг смертю хоробрих член Конгресу Українських Націоналістів  друг Микола Рудник. На війну він пішов добровольцем. Уродженець села Батятичі Кам янка-Бузького району Львівщини, Микола Рудник вважав, що  місія кожного чоловіка – бути оборонцем сім’ ї, роду, Батьківщини. Тож і пішов сповняти свій обо в’язок на фронт. У зону бойових дій повертався щоразу – після поранень, операцій, тривалого лікування у Львівському військовому шпиті.  Загинув від кульового поранення на 54-му році життя.

Микола Рудник  належав до тієї лицарської верстви українців, для яких Батьківщина справді була понад усе. Тим більше під час війни, коли побут, матеріальні статки, розваги  у світогляді  Миколи існували  поза межами реальності.  Втіхи і насолоди – не для тривожних часів, коли Україна, її честь і незалежність у небезпеці.


Він боронив Україну в різні часи.   Зазнав переслідувань совєтських спецслужб після того, як в Умані знімав прапор більшовицького режиму, який поневолив рідну Вкраїну. Певний час довелося перечекати в Польщі. Коли зажевріло свободою, Микола Рудник долучився  до патріотичних процесів, боротьба яких увінчалася проголошенням Незалежної Української держави. Був одним із засновників Товариства укранської мови ім.Т.Шевченка «Просвіта», Народного Руху України. У числі інших  патріотів створював Конгрес Українських Націоналістів та  ГО Тризуб імені Степана Бандери. Активно працював в військово-патріотичній реферантурі Конгресу проводив вишколи та табуруваня для молоді. Коли покликав український час, став активним учасником Майданів, сотником варти КУНу,  був в охоронні Голови ОУН та Конгресу Слави Стецько в час проведення Великих Зборів і врешті – ВОЇНОМ  СВІТЛА.

Друг  Микола був непересічною особистістю  Всевишній нагородив його талантами  -скульптора, поета, спортсмена. Ті, хто знав його, шанували Миколу, як обдарованого мистця та книжника, залюбленого в поетичне слово, в українську літературу. Після війни він  би обов’ язково реалізував би свій хист – бодай один із дарованих Богом.

Він відійшов у вічність, зробивши крок у безсмертя. Душу того, хто впав на полі бою, захищаючи нарід свій від ворожого нашестя, волею Всевишнього буде оселено там, де праведні спочивають. Тож молимо Господа про пошанування душі полеглого за Україну її Героя Миколу.

Ми ніколи не забудемо Тебе, наш дорогий  друже. Як не забуде Тебе  отчий дім, родина, дружина, доньки Олена та Олеся, брат Ігор, сестра, близькі, друзі.  Як пам ятатиме Україна.

Герої не вмирають!

Степан Брацюнь,

Голова Конгресу Українських Націоналістів