Роздум про Славу Стецько (Спогад-виступ на 100 річчя з народження)

Жива легенда стверджує – допоки Оранта молитиметься за Україну в Софії Київській – незнищенним буде український дух, український народ. Тому й певно жодна нація цього світу не має такого сузір’я видатних жіночих постатей, які творили національну та світову історію, зупиняли світове зло, ставали символами незламності людського духу та проривного пасіонарного чину в найкритичніших для народу буревіях історії. Одночасно були щиросердними, ніжними оберегами найменшому українцю. Княгиня Ольга, Анна Ярославна, Роксолана, Маруся Богуславка, Леся Українка, Марія Заньковецька, Олена Степанівна, Олена Теліга і ще тисячі і мільйони відомих і безіменних для історії виличних сильних і прекрасних. Вони поряд із мужчинами, часто ведучи «сильну» половину за собою, захищали та продовжують захищати український народ проти чергового, незліченного за рахунком нападу московської орди  на нашу землю із зброєю в руках або з 15-ти кілограмовим червоноохрещеним  рюкзаком за плечима. Продовжують в умовах війни та соціальної розрухи громадсько-політичною дією, натхненним поетичним словом, піснею,  перевтіленнями на сцені та екрані невтомно плекати  недоспаними ночами все нових і нових українських героїв.

       Вагоме місце у пантеоні видатних українських жінок належить і постаті Ярослави Стецько. Член ОУН з 1938, співорганізатор  жіночої мережі і юнацтва ОУН, Червоного Хреста – медичної служби УПА.  1943 року ув’язнена німцями у Львові. Член Центральної Управи СУМ (19481953), а з 1968 — керівник сектору зовнішньої політики Проводу ОУН. Одночасно — шеф бюро АБН, головнй редактор ABN-Correspondence, щоквартальника «Ukrainian Review», інших видань АБН, співзасновник та організатор Європейської Ради за свободу (ЄРС). Надалі президент Антибільшовицького блоку народів, співтворець Всесвітньої антикомуністичної ліги, до складу якої входили антикомуністичні організації більше 60 країн. Голова Проводу Організації Українських Націоналістів (1986-2001).  Співзасновник та Голова Проводу Конгресу українських націоналістів (1992-2003). Депутат Верховної Ради України другого, третього і четвертого скликань. Як депутат-старійшина заприсяжувала депутатський корпус парламенту третього та четвертого скликань.     

     За цими сухими фактами – беззавітний патріотизм та посвята, титанічна щоденна праця, неоціненний досвід. Їй пощастило співдіяти з легендарними  Степаном Бандерою, Романом Шухевичем, Ярославом Стецьком, Андрієм Мельником, Степаном Ленкавським, Левом Ребетом, Миколою Плав’юком та багатьма іншими видатними постатями українського визвольного руху.

      Про Славу Стецько, як і про інших видатних українок можна говорити безконечно та писати томи історії. Сьогодні ж хочеться зупинитися на декількох аспектах її громадсько-політичного внеску в український національно-визвольний рух.

       З поверненням в Україну у червні 1991 р. вона принесла з собою інший стиль політичної діяльності, націобудуючого, державотворчого мислення. Політичний стиль Слави Стецько, її спосіб політичної діяльності разюче відрізнявся від превалюючого й понині в українській посткомуністичній політичній псевдоєліті: цинічна брехливість, замкнутість політичних кланів, постійна міжгрупова боротьба, підкилимні домовленості, нездійсненні обіцянки та обман народу, а звідси емітація змін та гібридність діяльності, відірваність від проблем простої людини. В основі антинародного політиканства кланів — непереборна жага до особистого збагачення. Для цього створення політичних псевдопартій олігархічно-мафіозними кланами, злиття кримінальних угрупувань з бюрократичним державним апаратом та правоохоронними органами  «розпил» державного бюджету, пограбування державних монополій та прибуткових підприємств, вертикально-інтегрована, територіально-розгалужена система  всеохопної та всепроникаючої корупції.

     До речі корупція, яка пронизала все сучасне українське суспільство –  породжена вульгарно-матеріалістичним большевизмом — родом з епохи СССР. Правда безкарна корупція була винятковою превілегією компартійно-комсомольсько-совєтської  бюрократії. Сьогоднішня корумпована олігархічно-державна бюрократія – фізично і ментально походженням із часів СССР.

     Зовсім інші цілі мав протиімперський стиль громадсько-політичної діяльності, носієм якого була Слава Стецько. Він базувався на кращих принципах та рисах  європейського політикуму: публічності, прозорості та демократизмі, відповідальності перед громадянами за взяті зобов’язання та  їхню реалізацію, повага до думки меншості та кожного окремо взятого громадянина, системний захист національних інтересів тощо.

      З іншого — він уособлював високодуховні принципи ідеології українського націоналізму, самовідданого, апостольського типу служіння українців задля відновлення та розбудови  української держави, добра кожної української людини. Найвищою духовною потребою для кожного свідомого та дієвого українця  за візією українського націоналізму є віра в Бога, його Правди й Справедливості, як джерело сили та поборювання перешкод та труднощів, розвитку та утвердження української людини, нації, держави. Тому громадсько-політична діяльність українського націоналіста,   висловлюючись символічно, передбачає втілення в життя сплаву Десяти заповідей Божих та  похідного від них Декалогу українського націоналіста. Саме таку візію сповідувала у своїй політичній державотворчій діяльності Слава Стецько. Співпраця, а не поборювання партнерів, намагання об’єднати, або принаймі скоординувати зусилля усіх  державотворчих національних сил, неприйняття просування виключно вузькопартійних, вузькогрупових інтересів, непоборювання однодумців, якщо й зазнавала нападів їхньої недалекоглядності, заглиблення в проблеми простої людини та конструктивне їхнє вирішення на державному рівні та, одночасно, безкомпромісна боротьба з ворогами української нації та держави.

          Слава Стецько залишається в нашій пам’яті видатним українським політиком-міжнародником планетарного масштабу. Нажаль її дипломатичний хист та досвід був недооцінений та незадіяний українськими посткомуністичними державними структурами. За фахом перекладач з англiйської, французької та нiмецької мов вона була поліглотом та вільно володіла польською, англійською, німецькою, французькою, іспанською, італійською, словацькою, білоруською мовами. Очолюючи напрямок міжнародної політики в проводі ОУН з 1968р., вона  разом із чоловіком Ярославом Стецьком обговорювала українське питання в системі  координат протистояння з «імперією зла» в умовах холодної війни з президентами США Ричардом Ніксоном, Рональдом Рейганом, Джорджем Бушем, Дієм Т’ю (Півд. В’єтнам), Фердинандом Маркосом (Філіппіни), Сігманом Рі (Півд. Корея), Франциском Франко (Іспанія), Чан Кайши (Тайвань), Шарлем де Голем (Франція), Конрадом Аденауером (Німеччина). Висловлювала свою позицію щодо шляхів визволення поневоленої України  прем’єр-міністрам Джону Гордону (Австралія), Кітту Качорну (Таїланд), Джуліо Андріотті (Італія), Кіші (Японія), Гарольду МакМілану (Великобританія), адмірал Карлосу Пенна Ботто (Бразилія), генеральним секретарям НАТО Джону Гекетту (Великобританія), Волтеру Волкеру (Великобританія), Роберту Клозе (Бельгія), генеральному секретареві Південно-Азійського оборонного пакту (СЕАТО) генералу Хесусу Вару, керівник проекту “Стратегічна Оборонна Ініціатива” генерал Даніелю Грейгаму (США) та багатьом світовим політикам та  урядовцям, духовним лідерам. Слава Стецько – організатор та учасник десятків міжнародних форумів та конференцій. Ця мужня жінка, походженням з простого західноукраїнського села, разом із своїм мужем та побратимом Ярославом Стецьком зробили неможливе – поневолену,   де-факто бездержавну українську націю перетворили в суб’єкт міжнародної політики на світовій шахівниці історії. 

       Пригадуються неодноразові зустрічі Слави Стецько із очільниками українського зовнішньополітичного відомства, особливо із Генадієм Удовенком – українським дипломатом з унікальним досвідом,  довголітнім Постійний представник України при ООН, Президентом 52-ї сесії Генеральної Асамблеї ООН, членом Ради президентів Генеральної Асамблеї ООН, на яких мені доводилося слугувати модератором. Мене вражало – завжди це була дискусія рівних за досвідом, знаннями та вмінням політиків-міжнародників, розумінням світових проблем, механізмів творення геополіти, тонкощів міжнародного права, особливостей діяльності міжнародних організацій та міждержавних об’єднань. Слава Стецько не втомлювалася звертати увагу міністрів на необхідності формування наступальної, суб’єктної зовнішньої політики  України, звертала увагу на постійну загрозу нашій державі з боку Москви, її маніакальні імперські амбіції, згубність політики багатовекторності – і вашим, і нашим. Вона наполягала на необхідності негайного виведення Чорноморського флоту РФ з території України, бо справедливо вбачала у ЧФ РФ загрозу та плацдарм збройної інтервенції проти нашої держави. Намагалася переконати в необхідності негайного вступу України до НАТО, як єдиного способу гарантувати безпеку держави та народу, забезпечення реальної незалежності нововідродженої української держави в умовах намагання Росії перетворити Україну в державу-маріонетку. Вона постійно наголошувала, що в Кремлі добре усвідомлюють — без України неможливо відродити москоську імперію. Тому Москва готова до будь-яких дій, в тому числі збройної агресії для знищення української держави. Якби ж то тоді дослухалися очільники України. Але, нажаль, історія не знає зворотнього відліку.

      Без огляду на високу освіту, науковий та політичний досвід зовсім юнацькою була її жага вчитися. Вчитися та аналізувати. Вона докладала над зусиль  для того, щоб зрозуміти всі тонкощі посткомуністичного українського соціуму, який до 1991 року їй довелося спостерігати лише з-за кордону. Так само щиро Слава Стецько передавала свій політичний досвід та знання, шляхетний стиль ведення громадських та державних справ молодим політикам. Спілкування та співдія з Славою Стецько – це школа та знання, яких неможливо здобути ні у Гарварді, ні у Кембріджі. Вона сама, як особистість, політик, громадянин стала для багатьох з нас, для плеяди молодих українських діячів  справжніми громадсько-політичними університетами та академіями.

     Вона не була ідеальною. Слава Стецько не була застрахована від помилок. Адже не помиляється лише той, хто нічого не робить. Але Слава Стецько мала мужність визнавати помилки та за будь-яку ціну їх виправляти.

     Пані Слава, як ми її звикло називали, завжди намагалася бути в гущі подій. Але не в гущі політичних тусовок та міжусобойчиків. Її єство потребувало постійного, кожноденного спілкування з простими українськими людьми, занурення у вир народного життя. Я не пам’ятаю, щоб вона відмовилася поїхати на зустріч з людьми, без огляду нате, чи запрошення надходило з великого міста, чи найвіддаленішого малого села. Бо її душа належала простим українцям і назавжди залишиться з непереможним українським народом. Бо з великої любові Оранта молитиметься за нас недостойних вічно.

Народний депутат України 2-го скл.к. іст.н.