Інтерв'ю з Го­ло­вою Кон­гре­су Ук­раїнських Націоналістів Олексієм Івчен­ком

– Ша­нов­ний па­не Го­ло­во, рішен­ня про вхо­д­жен­ня Кон­гре­су Ук­р­а­їн­ських   Націоналістів до бло­ку "На­ша Ук­ра­ї­на" – це був по­літич­ний крок, зу­мов­­ле­ний існу­ван­ням за­­гроз з бо­ку ан­ти­ук­ра­їн­ських сил?

– Вва­жаю, що ми вчи­ни­ли аб­со­лют­но пра­виль­но. Блок "На­ша Ук­раїна" об’єд­нує політичні партії, які під­три­­му­ють Пре­зи­ден­та.  Важ­ли­во, щоб для ре­алізації про­гра­ми Пре­зи­ден­та ук­раїн­ський на­род об­рав як Вер­хов­ну Ра­ду, так і місцеві ор­га­ни вла­ди, котрі послідо­вно відсто­ю­ють дер­жав­ни­цькі позиції.

За рік президентства Віктора Ющенка Україна зробила великий крок до Європи. Але сьо­годні ми зно­ву стоїмо на по­розі істо­рич­но­го ви­бо­ру – йти впе­ред а чи по­вер­та­ти­ся на­зад, у вчорашній день, на за­двір­ки Євразії, у тінь ненажер­ли­во­го дво­го­ло­во­го му­тан­та.

Сьо­годні ми ба­чи­мо їх, цих апо­ло­гетів учо­раш­нь­о­го дня, ми чуємо їх зно­ву – зі своїх те­ле­екранів, в ефірі радіо, зі сторінок га­зет ми читаємо їхні брех­ливі за­яви про ніби­то ути­с­ки і гоніння з бо­ку но­вої вла­ди, і про ка­та­ст­рофічне падіння еко­номіки за но­вих часів, і про не менш катастрофічне падіння рівня жит­тя гро­ма­дян.

Пам'ятаєте, як ма­ши­на ра­дянсь­кої іде­о­логічної про­па­ган­ди на­туж­но і нав'яз­ли­во об­смок­ту­ва­ла ге­роїзм Олек­сан­д­ра Ма­т­ро­со­ва чи Зої Ко­с­мо­дем'янсь­кої? Навіть як­би будь-який пе­ресічни­ий скеп­тик за­хотів залі­пи­ти ву­ха вос­ком, йо­му би не вда­ло­ся проісну­ва­ти у гер­ме­тич­­но­му про­сторі. Про­сторі, звільне­но­му від що­ден­них на­га­ду­вань прізвищ лю­дей, з яких бу­ло зроб­ле­но ідолів, котрі до­по­ма­га­ли зом­бу­ва­ти не­щас­них жи­телів ав­то­ри­тар­но­го і ре­пре­сив­но­го ко­ролівства. Не хо­чу за­раз вни­ка­ти у спе­цифіку ра­дянсь­ко­го фа­на­тиз­му, заміша­но­го на стра­хові пе­ред фе­ти­ша­ми сер­па і мо­ло­та, цим унікаль­ним різно­ви­дом то­таліта­риз­му.

Тим, хто нарікає на збай­дужіння ук­раїнсько­го за­га­лу до різних гро­мадсь­ко-куль­тур­них чи політич­них за­ходів, вар­то пам'ята­ти: усе вирішує міра яс­к­ра­вості та твор­чої індивіду­аль­ності то­го або іншо­го на­шо­го су­час­ни­ка, ко­т­рий пре­тен­дує на ува­гу люд­ськості.

У то­му, що це так, пе­ре­ко­нав ав­торсь­кий вечір відо­мо­го пись­мен­ни­ка і гро­мадсь­ко­го діяча, про­фе­со­ра, ака­деміка Ана­толія Погрібно­го, що відбув­ся 9 лю­то­го ц. р. у Київсько­му Бу­дин­ку вчи­те­ля – сла­вет­но­му Бу­дин­ку Цен­т­раль­ної Ра­ди. Та­ко­го ве­ле­люд­дя ця істо­рич­на будівля дав­но не ба­чи­ла.