Мало нам безконтрольного поширення паспортів російських громадян у Криму та подекуди вельми антиукраїнських настроїв у східних регіонах. Тепер маємо на додачу ще один "головний біль", а саме: раптове проголошення так званими "русинами" (нібито окремою національністю, хоча це питання дуже спірне) нової республіки – Підкарпатської Русі з центром у Мукачевому. Сталося це минулої суботи, 25 жовтня, під час Європейського конгресу підкарпатських русинів, у якому взяли участь 109 делегатів. Русини підписали "Акт провозглашенія возсозданія русинськой государственности" та проголосили створення республіки "у статусі од 22.11.1938 р.", а також обрали "государственну исполнительну власть". Учасники конгресу повідомили, що планують звернутися до Закарпатської обласної ради із проханням надати їм статус автономії та оголосити територію Закарпаття автономною республікою. Сепаратисти на чолі зі священиком московського патріархату Д. Сидором погрожують, що в разі невиконання їхніх вимог самі негайно реалізують рішення "про відновлення державности".  

Періодично читаю у патріотичній пресі про таборування молоді націоналістичних організацій під назвою "Лисоня", які відбуваються на Тернопіллі, або "Гурби" на Рівненщині. Нині вишкільна традиція з'явилася і на Сумщині. Та чомусь мало уваги приділяється пам'яті про гору Маківка, на якій українські січові стрільці вперше своєю відвагою та героїзмом у боях з москалями прославили себе на всю Україну. Безперечно, гарну справу роблять молоді націоналісти. Однак є і простір для вдосконалення. Адже ці таборування відбуваються у своєму визначеному колі і не передбачають поширення ідей націоналізму.  

Американська співачка українського походження Квітка Цісик померла від невиліковної хвороби, не доживши п'ять днів до свого 45-річчя. Днями в Українському домі уперше відбувся вечір-спогад, присвячений її пам'яти. Міністр культури і туризму України Василь Вовкун підтримав ідею про Міжнародний фестиваль української пісні імени Квітки Цісик, який розпочнеться, вірогідно, у квітні наступного року в Києві, а потім поїде до Нью-Йорка і Москви. Чекають свого втілення кілька задумів: зняти фільм про долю української співачки, щоб у Львові та Києві з'явилися вулиці її імени, а також започаткувати фестиваль на її честь... Отже, Квітка повертається... В одній з її україномовних пісень є слова "Кру-кру, в чужині умру". Так і не судилося збутися мрії доньки українських емігрантів Володимира та Іванни Цісик – побувати в незалежній Україні з концертами. Квітка Цісик за життя лише один раз відвідала Україну – 1983 року...  

Пригадую, якось мене запросили на зустріч з теле– і радіожурналістами для проведення презентації деяких нових українських видань. На жаль, ця цікава для мене зустріч з колегами, яку організувала Кримська організація Конгресу Українських Націоналістів, не відбулася через хуліганський шабаш, який влаштували молодики з документами депутатів Верховної Ради АРК. Як відбувався напад на організаторів зустрічі з журналістами, бачила вся Україна по телебаченню. Молодики, які виявилися місцевими депутатами, та їхні приспішники, безкарно побили міліціонерів, обзиваючи Президента й інших українських громадян фашистами. Це ганьба держави, це її нищення людьми, котрі так і не засвоїли уроків Центральної Ради. Розглядати справу про мітинг-шабаш українофобів біля входу в приміщення, в якому повинна була відбутися презентація, повинні компетентні органи центральної влади, бо це злочин не місцевого значення, це злочин проти держави. Адже факт грубого колективного насилля з кричущим порушенням законних прав громадян на розповсюдження патріотичних видань, що підтримують офіційну державну політику, є очевидним і задокументованим на відео. І причина такої поведінки шовіністів імперської "п'ятої колони" в Україні є очевидною: їх охоплює жах від того, що правда історії, яка так довго приховувалася від суспільства, стає явною і її вже не зупинити. Не маючи жодних аргументів, щоб відстоювати імперську злочинну версію історичних подій, обдурений натовп україножерів шаленіє і пускає в хід останній аргумент – грубу силу.