Минуло більше року відтоді, як я надіслав голові Маловисківської районної державної адміністрації Олександру Небозі звернення такого змісту: "Минув уже рік, як вийшов Указ Президента України про знесення пам'яток тоталітарного режиму. Хотілося б знати, чому у нашому місті та районі досі не приступили до виконання Указу Президента України? До яких пір мулятимуть очі нашим громадянам ідоли комуністичного минулого?" У відповідь я одержав від О. Небоги відписку, де є й таке: "У зв'язку з тим, що даний пам'ятник В. І. Леніну знаходиться на державному реєстрі під охоронним номером…, його неможливо без спеціального дозволу демонтувати. Також додатково повідомляємо, що дозвіл на демонтаж пам'ятників та пам'ятних знаків та зняття з них охоронних обмежень надає виключно Міністерство культури і туризму України. Пам'ятник В. І. Леніну має велике суспільно-політичне значення для громадськості, тому доцільніше було б дізнатися і їхню думку задля попередження конфліктних ситуацій на території району".  

Тепер це мусить бути очевидним для кожної притомно мислячої людини, незалежно від її політичних поглядів, культурного світогляду, віросповідання чи будь-яких інших переконань: НИНІ В СВІТІ НЕМАЄ СТРАШНІШОЇ КРАЇНИ, НІЖ РОСІЯ! І найдикіші африканські царки, і найрозшукуваніші злочинці світу, включно з невловимим міфічним Бен Ладеном, включно з кривавим Сухарто, Моамором Каддафі й цілою зграєю "косовських м'ясників", – усім їм, разом узятим, дуже далеко до "царя всєя рассєі" Владіміра Путіна! Нібито ж надворі двадцять перше століття – у наш час, узагалі ж, не прийнято отак от просто узяти собі, й напасти на суверенну державу, члена ООН... А Росія отак от просто узяла собі, й напала на Грузію! Лише тому, що її керівникові не подобається, скажімо, колір краватки грузинського президента! Чи не подобається цілеспрямований курс суверенної Грузії на вступ у НАТО! Чи не подобається прагнення грузинів до збереження територіальної цілісности своєї країни. Чи що завгодно інше не подобається – головне, що просто собі взяла і напала! Просто собі взяла – і захопила половину грузинської території! Просто собі взяла – і побомбила мирні грузинські села й міста! Просто собі захотіла – і зробила заручником своїх кривавих планів осетинський народ. Просто собі забажала – і назвала цинічну, неприкриту агресію... "миротворчістю", "операцію зі змушування Грузії до миру"!  

Мабуть, не помилюся, коли скажу, що для більшости з нас Полтавщина асоціюється з великим українським письменником Миколою Гоголем, точніше з його безсмертними персонажами – ковалем Вакулою, красунею Оксаною, чарівною Солохою, Пузатим Пацюком, усюдисущим Чортом і, звісно ж, Сорочинським ярмарком. Власне це дійство є одним із небагатьох живих мостів, що поєднує сучасне з минулим.    

Вихід у світ книги "Націоналізм. Нариси" (Київ, Видавництво ім. Олени Теліги, 2007 р., 112 с.) одного з чільних ідеологів українського націоналізму, члена Центрального Проводу ОУН, голови Київської ОУН, автора багатьох фундаментальних праць з історії і теорії розвитку українського націоналізму (зокрема "Український націоналізм: дослідження, інтерпретації, портрети", "Уроки націоналізму", "Олена Теліга: життя і творчість", "Битва за Волинь", "Слово, що стало зброєю") Богдана Червака засвідчив, що український націоналізм виступає консолідуючою силою не лише української нації, а й усього українського суспільства, навіть попри те, що в реаліях сучасної України існує загроза дискредитації українського націоналізму як складової суспільно-політичного процесу.  

Здрастуй, герою комуністичного тоталітарного режиму Петре Симоненко! Слухаючи твої геройські злочинно-брехливі виступи, думаю: у цій душі, напевно, поселився цілий легіон злих духів. Мабуть, рід його все життя прожив не за правдою. А як каже народне прислів'я: яблуко від яблуні далеко не котиться. Так і товариш Симоненко від своїх предків куди піде. Смакуючи з прадіда солодку невинну кров, гіркі сльози чесних людей, як він може перейти на чесний хліб? За це його легіон злих духів розтрощить, а як заворушаться його предки в пеклі, то що вони йому скажуть за те, що зрікся злочинних вчинків? І все ж, Петре, я хочу вам порадити: зберіть своїх попередників-катюг, кровопивців, і нехай вони вам розкажуть правду: як вони морили український народ штучним голодом, тортурами, розстрілами, каторгами. То був їхній "героїзм". Ще за гетьмана Мазепи, коли царював Петро "великий", напав він на Батурин, все добро забрав, а людей вбивав усіх поголовно, лишив одну руїну і море крові, а з маленьких немовлят зробив драбину в батуринській вежі. Ось яка то була насолода! А скільки ще міст, де кров текла ріками, понівечив у нашім краї цей вінценосний кат!  

  Хоч куди б я приїхав, підхожу до кіосків "Преса" і намагаюсь купити українські патріотичні газети та журнали. І коли мені не щастить зробити це, розумію, що в цьому регіоні керівник обласної адміністрації служить не Україні, а сусідній державі або є нікчемою, не знає своїх обов'язків. Усі політичні сили України – від патріотичних до комуно-шовіністичних – під час передвиборної агітації наголошували, що країна мовно, культурно, релігійно, соціально поділена надвоє. Кожна партія звинувачувала своїх опонентів у бажанні поглибити цей розділ і обіцяла після приходу до влади ліквідувати його, але жодна не зробила нічого, щоб подолати або хоч би послабити той небезпечний розділ.  

Перспектива виходу України з-під московського чобота страшенно налякала "стратегічних партнерів" (як полюбляв називати їх Л. Кучма) у Москві. Євроатлантична інтеграція нашої держави унеможливить російські плани окупації і анексії українських територій. Але мрії про розчленування, розкол і знищення України як держави і нації дуже поширені в середовищі російської політичної верхівки. Ці настрої кремлівська еліта наполегливо прищеплює і навіює широкому загалу своєї країни. Щодо нас у Росії сформувався міцний українофобський консенсус, і не варто розраховувати, що сусідній народ не підтримуватиме україножерських зусиль Кремля. Буде. І дуже активно. Аж допоки не зазнає поразки і великих утрат. Є така передача російської редакції "Радіо Свобода" – "Кореспондентська година". Слухаю її щотижня. Там журналісти опитують пересічних росіян від Смоленська до Хабаровська. У тому числі запитують про нас. Протягом року я не почув там жодного доброго слова про Україну і українців. А деякі респонденти верзли таке, що на тому тлі навіть Лужков видавався якщо не українофілом, то принаймні виваженим політиком.

16 липня у Києві відбувся зорганізований КУН "круглий стіл" на тему: "Націософія та націозростання в епоху глобалізації", присвячений 18-річчю прийняття Декларації про державний суверенітет України.

Із вступним словом від імени Голови Конгресу Українських Націоналістів Олексія Івченка до учасників "круглого столу" звернувся керівник Секретаріату Головного Проводу КУН Степан Брацюнь: "16 липня 1990 року розпочався новий відлік часу – епоха утвердження України як самостійної та незалежної держави... В одному з основоположних актів новітньої доби історії України – Декларації про державний суверенітет – втілилося віковічне прагнення нашого народу жити у власній державі... Логічним продовженням цього акта стали події серпня і грудня 1991 року, коли була проголошена незалежність Української держави, а Всеукраїнський референдум абсолютною більшістю голосів це підтвердив... Декларацію, яка проголосила суверенітет України, можна сміливо назвати символом початку краху імперії.

Харків'яни знають і пам'ятають владику різним: опліч когось він стояв на харківському майдані на початку 1990-х, хтось впізнає його голос на радіо, помічає на всіх важливих культурних і громадських заходах міста. Моє знайомство з цією людиною розпочиналося з Харківського університету, де владика, кандидат філологічних наук викладає курс давньої української літератури. Цьогоріч, 12 липня, у день пам'яти святих апостолів Петра і Павла, виповнилося 15 років архієрейської хіротонії (висвяти на єпископа) владики. До цієї дати з'явилася чергова книжка архієпископа Ігоря – збірка інтерв'ю за останні 10 років "Розмови на межі тисячоліть", презентована у Львові та Харкові.