Організований націоналістичний рух впродовж всієї історії боротьби за Українську Самостійну Соборну Державу постійно протидіє поширенню брехливої пропаганди, спрямованої проти його виразників. У минулому столітті можна віднайти тисячі прикладів, коли і польська, і німецька, і, особливо, совєтська окупаційні ідеологічні машини методично очорнювали імена Коновальця, Бандери, Шухевича, відомих і невідомих борців за волю України. Але і новітні часи принесли нові виклики: сучасна антиукраїнська колона намагається у витончений спосіб нав'язати суспільству викривлене розуміння організованого націоналістичного руху, сформувати фальшиві стереотипи. Інформаційна війна проти українських націоналістів уже в незалежній державі набрала такого розмаху, що її вплив ми починаємо відчувати і в колисці національного відродження – на Тернопільщині.

Майже календарний місяць і водночас історична  прірва відділяє два зимових дні в житті держави, реальність   мирного «уживання» котрих в свідомості  сучасного українця є насправді парадоксальною. 29 січня нація вшановує День пам’яті героїв Крут,  і вже через три тижні — святкуємо, як державне свято(!),  День захисника Вітчизни, фактично  день...катів української незалежності.

Серед борців за українську незалежність яскраво пломеніє постать Олекси Гірника. За нестерпних обставин більшовицького тоталітаризму він здійснив відчайдушний акт протесту: вдосвіта 21 січня 1978 року спалив себе на Чернечій Горі біля могили Т. Шевченка.

Вірний визвольній ідеї до самозречення, О. Гірник у свою судну мить вирішив залишитися наодинці з Т. Шевченком. Йому сповірив він свою нерозрадну печаль і тугу, своє високе осяяння. І навічно став людиною-полум'ям на духовній вершині України.

Непересічне явище українофобії заслужило на ще одне фахове дослідження. Кажуть, так стисло про цей предмет не писали давно. Геніальний Чехов позаздрив би Віктору Рогу – автору книжки "П'ята колона та її ляльководи". У цьому кишеньковому довіднику зібрано цитати й діяння сучасних очільників "груп північного впливу": Вітренко, Мороза, Симоненка, Табачніка, Бауліна, Каурова та їхніх колег із чужими паспортами.

Дещо страшнішими є документи органів державної влади Російської Федерації, яка відкрито, з бравадою заявляє про відродження принципів неоколоніалізму.

Безугавні нарікання на відверто антиукраїнський курс політики й звинувачення багатьма (переважно інтернет та друкованими) українськими засобами інформації російських посадовців у нахабному та безцеремонному втручанні у внутрішні справи України провокували до пошуку будь-якої оказії, аби стати безпосереднім свідком відверто недружнього за змістом дійства. Певно, вчувши потаємні молитви та благання, рівно як і не ставлячи навіть під сумнів щирість намірів, Господь дарував нагоду (не розголошуючи, звичайно, власного імені) долучитися до поважної за кількістю делегації, котра потягом вирушала з Києва до Москви для участи в зорганізованому російським МЗС "Конгресі співвітчизників".

Забезпечення України енергоресурсами – одне з головних питань незалежности держави. Енергетичний баланс України за останні роки характеризується такими цифрами: частка природного газу серед енергоносіїв становить 42–45 відсотків, вугілля – 25, нафти – 13, атомної енергетики та інших джерел – 14 відсотків. Таким чином, головним джерелом енергозабезпечення держави є природний газ. А у загальному балансі споживання первинної енергії в Україні нафта і газ складають до 60 відсотків.

Річне споживання газу в Україні становить у середньому 70–73 млрд куб. м. Необхідна його кількість забезпечується закупівлею газу через посередників із країн Середньої Азії та Росії.

Серед найбільш трагічних сторінок історії українського народу особливе місце займає Голодомор 1932–1933 років. Внаслідок зумисних дій комуністичної влади впродовж декількох років Україна втратила близько 10 мільйонів життів.

З огляду на масштаби, жорстокість і цинізм здійснення Голодомору, історія сучасної Європи не має аналогів подібних злочинів. Вперше у мирний час і за сприятливих природно-кліматичних умов від голодної смерти вимирали цілі родини, вулиці, села.

Коли ініційована українським адвокатом з Торонто Володимиром-Юрієм Данилівим Міжнародна комісія юристів розпочала 1988 року розгляд справи щодо визнання Голодомору 1932–1933 років геноцидом українського народу, то, з огляду на відмову уряду СРСР надати необхідні документи, вона змушена була для визначення втрат населення звернутися до матеріалів переписів, що відбувалися у Радянському Союзі в 1926 і 1939 роках. Картина навіть відкритих більшовиками статистичних матеріалів виявилася вражаючою: за вказаний період населення СРСР збільшилося на 16 відсотків, РРФСР – на 28, БРСР – на 11,2, а в УРСР за цей період кількість жителів зменшилася на 9,9 відсотка.

Ситуація в Україні дає всьому світові наочний майстер-клас, як не треба творити політику, будувати державу і встановлювати демократію. Український політикум нагадує вайлуватого ситого переростка, якому дали в руки рогатку і намовили стріляти по вікнах батьківсьської хати з ближньої "політичної позиції". Як і хто намовив – несуттєво. Виховувати чи переконувати українських владних політиків нікому, і справа ця абсолютно безперспективна. Вони самі намагаються виховувати і змінювати суспільство за власним "образом і подобієм", що може дорого коштувати нам і нашим нащадкам. Безперспективно також міняти гірших на порядніших, адже система з часом урівнює всіх.  

 У пошуках рецептів порятунку української економіки від глобальної кризи варто робити ставку на патріотизм, підтримку  вітчизняного товаровиробника.

Українські владці, загравшись у політику та взаємні звинувачення, здається, не помітили як до України докотилися  наслідки світової фінансової кризи.

Ще у вересні в країні був повний ренесанс і найбільш ємкий за соціальними зобов'язаннями проект бюджету на 2009 рік. Уряд звітував про великі успіхи української економіки та разом з Партією регіонів  боровся у Верховній Раді за обмеження повноважень Президента.

А вже наприкінці жовтня криза в Україні набула загрозливих масштабів.