У перших числах січня поточного року справедливе обурення мільйонів наших співвітчизників викликав черговий опус одіозного Дмитра Табачника, надрукований у газеті "Киевский телеграфъ".

Як підкреслюється у відкритому листі до громадськости України відомих вчених, науковців, митців у зв'язку з цією публікацією, "лише у приступі швидкопрогресуючого маразму і вибуху спровокованого ним україножерства він міг написати, що галичани "досі вважають Галичину центром світу, оскільки замість міністрів і фельдмаршалів до двору російського царя вона поставляла конюхів, слуг і покоївок гарнізонним офіцерам австрійського кайзера. Однак історично обгрунтований комплекс неповноцінности, властивий населенню західних областей України, яке відчуло себе "національною інтелігенцією", щойно зайнявши будинки і квартири своїх колишніх господарів-поляків [...], треба лікувати, а не нав'язувати всій Україні, навіть якщо його розділяє Президент".

або Коли наступить День Визволення України?

З часу проголошення Незалежности спливло не так вже мало часу, хоча б для того, аби, нарешті, позбутися міфів минулого, очистивши тим самим свідомість нації від брехливих та вкрай шкідливих нашарувань совєтської доби. Вже загалом пішли на смітник Історії "октябрьская рєволюція", Лєнін, КПРС тощо. Та, незважаючи на неспростовність історичних фактів, у більшій частині суспільства продовжує й далі побутувати ідея т. зв. "отєчєствєнной войни", а отже, й "освободітєльной" місії совєтської (красної) армії, армії, яка насправді стала одним з головних чинників нищення української нації в XX сторіччі.

Кров і страждання мільйонів українців як ціна за політичну сліпоту Грушевського та Винниченка

Гаяння часу смерті подібне. Про це завжди пам'ятали видатні полководці і політики. На превеликий жаль, у нашій державі надто багато чинників, які навмисне змушують нас розтринькувати дорогоцінні місяці та роки, тим самим потішаючи ворогів, які не перестають мріяти про загибель незалежної України. Серед безлічі політичних партій і громадських організацій, які збивають з пантелику українців, чимало таких, для яких на першому плані інтереси Росії. Намагаючись затягти в свої тенета якомога більше національно дезорієнтованих обивателів, політичні пройдисвіти не гребують найбезсоромнішою дезінформацією і демагогією, поширюваною на газетних та журнальних шпальтах, на хвилях радіо- і телеефіру, на сторінках брошур та книг. Яскравим зразком видання такого типу є книга Валерія Солдатенка "Три Голгофи: політична доля Володимира Винниченка".

До питання про тактику і стратегію націоналістичного руху

СУСПІЛЬНО-політична ситуація в Україні на сьогодні є такою, що в українській історії важко знайти аналоги, незважаючи на тотожність чи схожість окремих компонентів. З одного боку – вперше маємо українського президента, котрий прийшов до влади на гребені надзвичайно потужного народного вибуху, яким був Майдан. Проте з іншого боку, сьогодні Україна, як ніколи за часів новітньої історії, постала перед численними загрозами як зовнішнього, так і внутрішнього характеру. І якщо зовнішні загрози переважно зумовлені причинами, не залежними від нас (хоча не завжди), то внутрішні небезпеки і проблеми є здебільшого результатом існуючих суспільних протиріч, вирішення яких державою відтерміновується, ігнорується, а в гіршому разі – діяльність чиновників різного рівня зумовлює ускладнення ситуації.

На політичній мапі України з'явилася нова партія – "Єдиний Центр", що декларує консолідацію зусиль представників різних політичних поглядів, які відстоюють державницькі позиції, а також безумовну підтримку Президента Віктора Ющенка.

До керівництва партією увійшли члени пропрезидентського блоку НУ-НС на чолі з Ігорем Крілем – народним депутатом, якого пов'язують з керівником президентського секретаріату Віктором Балогою.

Але ж, як відомо, і блок НУ-НС декларує підтримку чинного Президента.

Чи є потреба створювати ще одну політичну силу? Чи не краще спрямувати зусилля на підсилення існуючих позицій – такі запитання ставить сьогодні багато українців, небайдужих до майбутнього нашої держави.

Більше того, чимало хто ставить під сумнів подібні дії, звинувачуючи ініціаторів створення нової партії у розколі демократичних сил.

«Пилипенко робив із селян українців, Хвильовий перетворював українців на інтелектуалів». Ці слова належать авторитетному діаспорному літературознавцеві Мирославові Шкандрію, вони походять із його відомої монографії «Модерністи, марксисти і нація. Українська літературна дискусія 1920-х років». Напрочуд точно, буквально афористично ця фраза «схоплює» ключові устремління двох ключових-таки «моторів» літературного процесу тієї знакової епохи, котра увійшла відтак в історію під страшною назвою «розстріляне відродження», – а водночас і двох головних опонентів, які, дискутуючи про літературу, насправді дискутували про шляхи розвитку українського суспільства. Тепер не дискутують ні про одне, ні про інше – можливо, саме тому ми так довго топчемося на місці як у мистецькій царині, так і в суспільній…

До редакції надійшов відкритий лист першого заступника голови Державного комітету архівів України, доктора історичних наук, професора Геннадія Боряка, адресований громадськості.

У листі йдеться про загрозливу ситуацію, що склалася у головному архіві України, яким керує непрофесійна, заангажована певною політичною силою, далека від історичної науки особа.

Нижче друкуємо фрагмент із цього листа професора Г. Боряка.

Громадянин Миколаєва, член КУН Анатолій Ільченко виграв суд за право отримувати документи, викладені державною мовою.

Апеляційний суд Миколаївської області  завершив розгляд справи за позовом Анатолія Ільченка до міського інформаційно-розрахункового центру, ВАТ «Миколаївгаз», ВАТ «Миколаївська ТЕЦ», ЖКП «Південь» та КП «Миколаївводоканал». Зазначені організації згідно з рішенням Заводського районного суду, зобов’язані надавати Анатолію Ільченку рахунки для оплати послуг, викладені у повному обсязі українською мовою, і з них стягнуто на користь позивача по 30 грн. компенсації моральної шкоди. П’ятеро юристів доводили у суді, що вони не зобов’язані надавати позивачу повідомлення українською мовою, бо більшість мешканців міста визнали російську рідною. Доводили юристи, що Конституція гарантує вільний  розвиток і використання російської мови, посилалися на Європейську Хартію регіональних мов, на рішення міськради про визнання російської мови регіональною.

Сутність російського комунофашизму: агресія, війни, диктатура, ненависть і шовінізм

Ви, байстрюки катів осатанілих,

Не забувайте, виродки, ніде.

Народ мій є, в його гарячих жилах

Козацька кров пульсує і гуде.

Василь Симоненко

Про те, як КДБ фабрикував "справу "Нахтігаль"

В СБУ відбулись чергові Громадські історичні слухання на тему: "Звинувачення проти "Нахтігалю" – історична правда чи політичні технології". Ці слухання є спільним проектом Служби безпеки України та Українського інституту національної пам'яті. У заході взяли участь члени робочої групи істориків, створеної при СБУ для вивчення архівних документів, представники громадських організацій та засобів масової інформації.