Брати Капранови, для „Української Правди”

Сиділи ми якось за кавою на Хрещатику, аж раптом до столику підтусувалося циганча. "Дайтє копєєчку! В домє єсть нєчєво," - занудило воно звичну пісню. Ми були не в гуморі, а тому відповіли, не особливо замислюючись: "Дитино, біжи звідси, ми російської не розуміємо". Проте циганча миттєво перейшло на українську: "Дайте копієчку! В хаті їсти нема-а…"

Варшава ще за часів Кучми неодноразово демонструвала готовність до конструктивної співпраці з Києвом. Проте у взаєминах між двома державами залишається принаймні один гордіїв вузол – проблема польських поховань у Львові.

Вже сьогодні очевидно, що польська сторона не має наміру відкладати у “довгий ящик” досі нерозв’язану проблему цвинтаря “Орлят” у Львові. Більш того, поляки майже переконані, що прихід до влади Ющенка – це запорука успішного розв’язання “цвинтарного” конфлікту, витоки якого сягають часів Першої світової війни.

Битим не йметься! Господи, який гармидер зчинився, як тільки народна влада почала реалізацію одного з гасел Помаранчевої революції „Бандитам — тюрми”.

У числі перших кандидатів на те, щоб заповнити одну з вакантних камер, опинився одіозний Колесников, голова Донецької облради. Він став відомим після сепаратистського зборища в Сєверодонецьку, де не тільки грав першу скрипку в галасливому оркестрі антидержавників, а й натхненно виконував сольні номери. Виявляється, до того ж рильце у товариша-сепаратиста в пушку, та ще й якому! Цей „пушок” може переважати навіть замах на державну цілісність країни: рекет, спроба вбивства - це вже не шовіністичне словоблуддя, це кримінал.

Чого ж так люто почали шипіти однопартійці Колесникова та їх поплічники? Справа очевидно в тому, що багато з них не просто однопартійці, а, як говорять в певних колах, „подєльнікі”. Вони відчувають, що за Колесниковим потягнеться ниточка, і кому раніше, кому пізніше доведеться перейти на казенні харчі.

Тому для них боротьба за Колесникова — це боротьба за власну шкуру. От і надриваються і заходяться лютим дзявкотінням політичні блазні типу Шуфрича, Вітренко, Корчинського. Знову виринув на світ Божий великий демократ Янукович, який бідкається за долю новітнього „мученика совісті” і мало не проливає сльози за свободою слова, яку нещадно душить нова влада. Те, що він має можливість говорити все, що йому заманеться, що Шурма, Медведчук, Шуфрич та їм подібні світяться щодня на телеекранах — це не свобода, виявляється. Свобода по-януковичськи — це коли на телеекрани не допускають Ющенка і Тимошенко, коли їх обливають брудом піховшики, джангірови з корчинськими. Перекриття вулиць, блокування площ, термінові ремонти там, де мали відбуватися масові зібрання, організовані опозицією та інші брудні капості — ось свобода зразка Януковича і СДПУ(о). Ось за чим вони тужать і що хочуть повернути.

Щоб уникнути покарання за вчинені кримінальні злодіяння, вони кожному фактові таких звинувачень намагаються надати політичного забарвлення. От і професійний борець за справедливість Н.Карпачова мало не захлинулася шляхетними сльозами, коли побачила Колесникова у сталевих браслетах: тортури! Хіба наручники муляють руки лише Колесникову? Хіба тільки йому їх надівають? Де ж була жаліслива захисниця прав людини, коли труїли В.Ющенка, арештовували Ю.Тимошенко, чинили розправу над іншими опозиціонерами?

Події навколо затримання Колесникова показали, з якою опозицією Ющенко, уряд і всі ми матимемо справу. Це цинічна, підступна, підла, здатна на все сила, куди стікається, як у каналізаційний колектор, весь політичний бруд. Криміналітет, який підняв синьо-білий прапор опозиції, буде шалено опиратися розслідуванню злочинів, а тим більше покаранню. Він буде чіпляти на себе етикетки жертв політичних репресій і волати про порушення прав людини.

Російські власники українських нафтоперегонних заводів змовились і підняли ціни на пальне. Металургійні барони погрожують загальним страйком. Янукович заявив про намір блокувати транспортні магістралі.

Україна знову в небезпеці!

Олесь Вітряний,

голова Хмельницької ОО КУН  

Останні кроки уряду Ю.Тимошенко по наповненню реальним змістом проголошеного новою владою курсу на суттєве підвищення рівня життя народу пробудили в кожному з нас неабиякі сподівання. Дійсно, ми маємо реальні перспективи жити краще. Але хотілось би, щоб соціальна спрямованість політики уряду відчувалась насамперед в тих сферах нашого буття, з якими ми стикаємось повсякденно. І не в світлому майбутньому, а вже зараз.

Так уже побудоване життя, що практично кожному з нас рано чи пізно доводиться стикатись з проблемою успадкування. І, напевно, спільним для всіх є відчуття несправедливості і обурення тією практикою обдирання, яка утвердилася в державі на цілком законних підставах. Закон цей, прийнятий у 2003 році, іменується „Про податок з доходів фізичних осіб”. Неважко переконатися, що він грубо порушує право приватної власності, заперечує можливість громадян вільно розпоряджатися своїм нерухомим майном.

В інтернеті з’явилося повідомлення, що державний секретар України Олександр Зінченко надіслав до Кабінету Міністрів проект Указу Президента “Про захист прав громадян на використання російської мови та мов інших національностей України”. Зазначений документ має “пройти” доволі складну процедуру узгодження в міністерствах та інших відомствах, що причетні до реалізації державної політики в гуманітарній сфері, а відтак буде поданий на підпис Вікторові Ющенку.

Із здобуттям незалежної Української держави в 1991 році наші сподівання на стрімке відродження мови, духовності, культури, зростання добробуту корінної Української Нації виявилися марними.

Навпаки, ми стали вимираючою нацією. Відсутність патріотичної влади призвела до небаченого пограбування нашого народу, духовного гноблення і асиміляції. Найбільшого нищення зазнало село – колиска української нації. Мільйони українців поневіряються по світах у пошуках заробітку на шматок хліба, натомість в Україні клонується число мільйонерів, грабіжників нашого народу.

Нещодавно у Національній спілці письменників відбувся “круглий” стіл”, присвячений питанням утвердження державного статусу української мови. Ще кілька місяців тому подібний захід завершувався ухваленням гнівного, але справедливого звернення на адресу правлячого режиму, в якому вимагалося вжити “рішучих заходів” для забезпечення належного функціонування української мови як державної.

Сьогодні усе змінилося. “Режим”, який допустив кричущі перекоси у мовній політиці, відійшов у минуле. Натомість ніхто не сумнівається в українському патріотизмі нинішньої влади, особливо Президента України Віктора Ющенка, якого і сьогодні опоненти звинувачують в “українському націоналізмі”, а прихильники вважають “апостолом” національного відродження.

Він був сином мужика і став володарем у царстві духа. Він був кріпаком і став велетнем у царстві людської культури. Він був самоуком і вказав нові, світлі і вільні шляхи професорам і книжним ученим. Такими словами І. Я. Франка розпочався  благодійний концерт, присвячений великому титанові, провісникові волі, великому синові українського народу Тарасові Шевченкові.

Захід відбувся  10 березня 2005 року у приміщенні обласної музичної філармонії м. Чернігова. Ініціатором виступила Раїса Решетняк, член Конгресу Українських Націоналістів та Чернігівська обласна філармонія. Зібрані кошти буде передано на відновлення Шевченківського національного заповідника у м. Каневі.

Концерт відкрив ансамбль бандуристів співом Заповіту, а потім прозвучав вірш «Звернення до українців», який дуже сподобався всім присутнім та гостям. Хіба можна бути байдужим, почувши такі слова:

І нарешті, ковтнувши свободи,
Не втішайтесь дарами в раю,
Я прошу тебе, гнаний народе,
Не проспи Україну мою.

Одним із виконаних творів був виступ пані Раїси Решетняк, яка прочитала один із прозових творів Тараса Шевченка - «Великий льох». Всі присутні у залі аплодували стоячи, висловлюючи своє захоплення читанням прози обдарованої артистки. Виконання прози супроводжував  Чернігівський симфонічний оркестр. У другому відділенні прозвучали номери, які були виконані учнями музичного училища ім. Ревуцького.

Концерт пройшов у теплій, дружній обстановці, ніби на одному подихові. Відчувалася велика праця всього колективу і бажання артистів прославити поета у слові і пісні, донести до глядача трагічну долю митця і його велике бажання вірно служити українському народові.

Організатори концерту вдумливо підібрали репертуар, залучивши до участі у святі, присвяченому пам’яті Великого Кобзаря,  учнів, школярів та молодь міста Чернігова.

Пісні на слова Т. Шевченка і про Т. Шевченка – це своєрідний пам’ятник великому поетові. Вони говорять про незгасну любов до Кобзаря, а разом з тим – свідчать про ставлення виконавців до великого сина українського народу.

Кожний, хто побував на цьому концерті, поніс із собою спогад про рідний край, рідну землю та, одночасно, мав можливість пригадати своє минуле і трагічну долю нашої рідної України, яка тісно пов’язана з долею великого поета.

“Тарас… В ньому вся історія наша, все буття, всі наші мрії”. Нас просто не існує без нього. Про це повинні знати і пам’ятати всі українці. Тому що три найголовніші святі заповіді Великого Кобзаря: Братолюбіє, Єдиномисліє і Любов до України.

Прес-служба Конгресу

“Увесь день 15 березня сильно сніжить. Вулицями Хуста відступає Чешська Армія. З Будапешта надходить категоричний ультиматум, щоб до 8 вечора передати край під мадярську владу. З Берліну немає ніякої відповіді на вчорашню телеграму Уряду. В такій атмосфері сходяться посли на перше засідання сейму Карпатської України”.

У цих трьох реченнях, із спогадів Івана Рогача про переддень проголошення державності Карпатської України, віддзеркалено увесь драматизм одного із найяскравіших періодів історії Визвольних Змагань українського народу.