Як відомо, 23 лютого оголошене у нас Указом Президента України Л. Кучми від 23.02.99 р. № 202/99 Днем захисника Вітчизни. Ніяких особливих подій в Україні в цей день не відбувалося. Свято це просто змавповано з російського Кучмою за поданням його родича, колишнього міністра оборони Кузьмука. Правда, і в Росії, виявляється, нічим того дня не прославилися захисники їхньої, а не українців, вітчизни.

Світлій пам'яті Голови Українського Державного Правління, Голови Проводу ОУН та президента АБН Ярослава Стецька була присвячена науково-практична конференція й Урочиста Академія, що пройшли 13 лютого  у столичному Будинку вчителя.

Організатором заходів виступив Міжнародний благодійний фонд імені Ярослава Стецька, який знайшов підтримку і сприяння з боку Міністерства освіти і науки України, науково-дослідного Інституту українознавства, Центру досліджень визвольного руху, Центру національного відродження імені Степана Бандери та Конгресу Українських Націоналістів.

У переповненому залі Палацу Мистецтв звучала коляда...

«...Йшов 1909-й рік. У сім'ї священика Андрія Бандери готувалися до Різдвяних свят. Першого дня року народився син Степан. Отримавши ім'я християнського Первомученика, Степанові судилося стати символом Української Нації, її прапором. Прапором, який несли повстанці лісами, долинами, полонинами. Мабуть з Бандерою у серці йшли у бій, напевно із думкою про нього пускали себе під кулі. Багатьох з нас на великих «просторах імперії» називали бандерівцями лише за приналежність до України. Мало хто із нас сперечався.

25 грудня 1947 року в с. Медвежі на Дрогобиччині було неспокійно. До села з'їжджалися автомашини з червонопогонниками. Озброєні до зубів карателі направлялися в урочище "Над Грішнею", де знаходилася криївка, в якій діяла підпільна друкарня обласного проводу ОУН тодішньої Дрогобицької области. Створив видавничий центр Левко Грущак (псевдо "Лев"), який в обласному проводі був відповідальний за роботу з інтелігенцією. Краєзнавець Дрогобиччини Петро Сов'як у своїй публікації "Підпільна друкарня" відзначає, що Левко Грущак 1945 року створив у Дрогобичі підпільну молодіжну націоналістичну організацію "Юнак". До цього у місті вже активно діяла підпільна патріотична організація "Крути".

21 січня активісти КУН пікетували Київську міськдержадміністрацію з вимогою перенести або демонтувати ковзанку на Софійському майдані. КУН вважає, що міська влада, відкривши ковзанку біля стін Софії Київської та могили Патріарха України-Руси УПЦ КП Володимира, виявила зневагу до національних святинь українського народу. До того ж, ця споруда зриває проведення державного свята – Дня Соборності України, що традиційно відбувається 22 січня на Софійському майдані у Києві.

Історичні твори Василя Татіщева та Михайла Ломоносова в "опрацьованні" московських опричників від науки

Стаття самобутнього дослідника історії Володимира Белінського, який структурно досліджує архівні джерела, вивчаючи справжню, а не сфальшовану історію Росії.

Цікаво пригадати, як у Москві почали з'являтися деякі достовірні українські історичні джерела стосовно Руси. І не тільки українські.

Закінчення. Початок тут.

Цей період діяльности Степана Бандери закінчився ув'язненням у червні 1934 р. Він перебув слідство у в'язницях Львова, Кракова й Варшави до кінця 1935 р. При кінці того року і на початку 1936 р. відбувся процес перед окружним судом у Варшаві, в якому Степан разом з 11 іншими обвинуваченими був суджений за приналежність до ОУН та за зорганізування атентату на міністра внутрішніх справ Польщі Броніслава Пєрацького (який відповідально керував польською екстермінаційною політикою супроти українців). У Варшавському процесі його засудили на кару смерти, яку замінено на досмертну тюрму на підставі амнестійного закону, схваленого польським сеймом під час процесу. В літі 1936 р. відбувся другий великий процес ОУН у Львові. Бандеру судили як крайового провідника ОУН за цілу діяльність ОУН-УВО того періоду. На лаві підсудних було більше членів очолюваної ним Крайової Екзекутиви. Вирок у львівському процесі йому злучили з варшавським – на досмертне ув'язнення. Після того він сидів у в'язницях "Свєнти Кшиж" коло Кельц, у Вронках коло Познаня і в Берестю над Бугом до половини вересня 1939 р.

Підвалини занепаду та руйнації сьогоднішньої України були закладені ще більшовиками-шахраями під час їхнього приходу до влади в Росії. Більшовики впровадили в життя чи не найгеніальнішу за своєю простотою та за своїм шахрайським задумом аферу. Аферу, яку придумали європейські шахраї-філософи і яка ґрунтувалася на впровадженні неприродної, недієздатної колективної форми влади – влади Рад. Метою було ввести суспільство в стан безладу і хаосу, впровадивши безвідповідальну та недієздатну систему державної влади. Адже безлад і безвідповідальність влади – найкраще середовище для шахраїв та корупціонерів. Це їм вдалося. Тодішня імперія була пограбована, а цінності вивезені за її межі. Влада Рад та радянське управління за своєю формою є колективним, тобто передбачає керівництво з боку колективу людей, а не конкретної людини, особистости. Таке керівництво має базуватися на так званих "колективному розумі" та "колективній відповідальності". Така концепція рівнозначна визнанню відокремленого від людини людського розуму. Це не тільки суперечить здоровому глузду, а й ідеології комуністів-матеріалістів. Колективна форма влади, якою є влада Рад, – це не що інше, як влада натовпу, неорганізованих та некерованих людей. Влада натовпу, який, крім як перетворитися в натовп злочинців, мародерів або в базар, на ніщо більше не спроможний. Неспроста такий натовп називають стихійним, що походить від слова "стихія". Природно, що довготерміново непідпорядкованим і некерованим такий натовп існувати не може. Неминуче з'являється "лідер", якого цей же натовп перетворює у "вождя". За таким сценарієм анархія натовпу перетворюється в диктатуру "вождя", а "демократія" влади Рад – у диктаторський режим.

Людина-феномен українського визвольного руху

Василь Кук очима сина, соратників та однодумців

11 січня минуло 95 років з дня народження останнього командира УПА світлої пам'яті генерала Василя Кука (не дожив до ювілею лише 4 місяці). З цієї нагоди у видавництві "Смолоскип" відбувся вечір пам'яті, що став можливий завдяки зусиллям директора видавництва, дисидента радянського режиму Осипа Зінкевича, який також з юних літ брав участь у визвольних змаганнях та був побратимом Василя Кука.