Перспектива виходу України з-під московського чобота страшенно налякала "стратегічних партнерів" (як полюбляв називати їх Л. Кучма) у Москві. Євроатлантична інтеграція нашої держави унеможливить російські плани окупації і анексії українських територій. Але мрії про розчленування, розкол і знищення України як держави і нації дуже поширені в середовищі російської політичної верхівки. Ці настрої кремлівська еліта наполегливо прищеплює і навіює широкому загалу своєї країни. Щодо нас у Росії сформувався міцний українофобський консенсус, і не варто розраховувати, що сусідній народ не підтримуватиме україножерських зусиль Кремля. Буде. І дуже активно. Аж допоки не зазнає поразки і великих утрат. Є така передача російської редакції "Радіо Свобода" – "Кореспондентська година". Слухаю її щотижня. Там журналісти опитують пересічних росіян від Смоленська до Хабаровська. У тому числі запитують про нас. Протягом року я не почув там жодного доброго слова про Україну і українців. А деякі респонденти верзли таке, що на тому тлі навіть Лужков видавався якщо не українофілом, то принаймні виваженим політиком.

16 липня у Києві відбувся зорганізований КУН "круглий стіл" на тему: "Націософія та націозростання в епоху глобалізації", присвячений 18-річчю прийняття Декларації про державний суверенітет України.

Із вступним словом від імени Голови Конгресу Українських Націоналістів Олексія Івченка до учасників "круглого столу" звернувся керівник Секретаріату Головного Проводу КУН Степан Брацюнь: "16 липня 1990 року розпочався новий відлік часу – епоха утвердження України як самостійної та незалежної держави... В одному з основоположних актів новітньої доби історії України – Декларації про державний суверенітет – втілилося віковічне прагнення нашого народу жити у власній державі... Логічним продовженням цього акта стали події серпня і грудня 1991 року, коли була проголошена незалежність Української держави, а Всеукраїнський референдум абсолютною більшістю голосів це підтвердив... Декларацію, яка проголосила суверенітет України, можна сміливо назвати символом початку краху імперії.

Харків'яни знають і пам'ятають владику різним: опліч когось він стояв на харківському майдані на початку 1990-х, хтось впізнає його голос на радіо, помічає на всіх важливих культурних і громадських заходах міста. Моє знайомство з цією людиною розпочиналося з Харківського університету, де владика, кандидат філологічних наук викладає курс давньої української літератури. Цьогоріч, 12 липня, у день пам'яти святих апостолів Петра і Павла, виповнилося 15 років архієрейської хіротонії (висвяти на єпископа) владики. До цієї дати з'явилася чергова книжка архієпископа Ігоря – збірка інтерв'ю за останні 10 років "Розмови на межі тисячоліть", презентована у Львові та Харкові.

Інформаційна війна довкола УПА продовжується. Розпочата ще в 1940-х роках, коли радянська пропаганда називала повстанців "колаборантами і недобитками німецьких окупантів", а німецька, в свою чергу, – "слугами московсько-жидівської влади", сьогодні вона набрала нових обертів.

Останнім часом в Україні, як серед істориків, так і серед політиків, спостерігається збільшення інтересу до питань історії визвольного руху, насамперед, діяльности ОУН та УПА. Значною мірою цей інтерес підігрівається новими, ще вчора секретними даними, що стають доступними загалу.

15 років тому, 2-4 липня 1993 року, в столичному палаці "Україна" відбувся Перший Збір Конгресу Українських Націоналістів. Цей велелюдний форум поклав початок діяльности нашої партії, яка успадкувала жертовну і героїчну славу ОУН і УПА.

Нижче публікується комунікат Першого Збору КУН і виступ Голови Проводу КУН Слави Стецько на відкритті Збору.

Нинішня складна політична ситуація пояснюється тим, що люди не готові керувати ні своїм селом, ні своїм містом, ні своєю областю, ні своєю країною. Як їх не допускали до цих процесів «за совітів», так не допускають і при «незалежниках». Люди не знають ідеології загального добра. Ось чому вони є пішаками у чужій грі. Людей треба навчити такого стану національної свідомости, щоб горе кожної людини стало горем усього народу, щоб багатство країни розподілялося всім порівну (з відповідним корегуванням).

Багаті люди повинні мати таку свідомість, щоб думати про країну як про свою родину, щоб не добивали свою країну, не вивозили з неї багатства, а інвестували кошти в економіку, спонсорували соціальну сферу, щоб для багатих людей були братами і сестрами всі оті прості люди – «маленькі українці».

Режим царської та комуністичної окупації з його забороною друку українською мовою, арештами, тюрмами, засланнями, розстрілами за рідну мову залякав українців настільки, що вони відреклися батьківської мови і розмовляють російською на роботі, в громадських місцях і навіть у сім'ї. Молодь втратила любов до рідної мови і соромиться розмовляти нею! Тож потурбуймося про возвеличення українського слова, про національне виховання молоді. Пам'ятаймо, що ми, українці, заселяємо нашу землю з прадавніх часів і одержали у спадок неоціненний скарб – рідну мову, яку повинні зберегти для нащадків. Рідна мова не тільки засіб спілкування, але й зброя, яка захищає наше існування, нашу державу.

Майже 300 кілометрів пішки подолали прочани, щоб перед ликом Матері Божої Зарваницької помолитися за Україну.

З 29 червня до 6 липня тривала піша проща до Чудотворної ікони Божої Матері Зарваницької, організована Проводом Старосамбірської районної організації Конгресу Українських Націоналістів (Львівська область). Прочани йшли під гаслом "Націоналісти моляться за Україну" і присвятили свою хресну ходу 100-річчю з дня народження Провідника нації Степана Бандери.

Подібна акція відбувалася вперше. Мета її – донести до української громади ідеї українського націоналізму, привернути увагу людей до найважливіших проблем сьогодення, нагадати усім, що немає для нас усіх нічого вищого, ніж служіння Господу й Україні.

За рішенням  Коломийського суду батько Володимира Андрушка та вся рідня визнаються «особами-зрадниками». «Всі рішення суду неодноразово перевірялись і визнані законними».Сам Андрушко вже декілька років публічно називає своїх суддів кримінальними злочинцями, але «скривдженні» судді чомусь мовчать, хоча Конституція вимагає притягнути до відповідальності кожного, хто ображає суд і суддів. Мовчать, бо виправдатись не зможуть…

Парадоксально, але факт: українська книжка  вперше здобула ґран-прі на міжнародній виставці. Ця новина і спантеличила, і сповнила гордости. Бо хороших новин останнім часом узагалі не так і багато – а тут раптом отаке! Справді, є чим пишатися: вперше від часу проголошення Незалежности українська книжка отримала ґран-прі на престижній міжнародній книжковій виставці! Зважаючи на сумненький стан нашої книговидавничої справи, це тим паче вражає… Однак з першого погляду й насторожує, якщо знати, що та престижна міжнародна виставка відбувалася не де-небудь у Варшаві, Парижі чи Лондоні, а – в Москві. Москва-бо останнім часом ставить під сумнів саме існування нашої держави, принципово й наголошено ігнорує все українське – а тут раптом зважилася поцінувати українську книжку? Якось не віриться… Проте не віриться людині, яка цього тому і в руках не тримала. А хто побачив, а тим паче розгорнув, зважив у руках, помилувався – той повірить беззастережно! Бо ця книжка зроблена так, що навіть у вкрай упередженій до нас Росії проігнорувати її не змогли! Без жодного сумніву – є чим пишатися!