За повідомленнями деяких інформаційних агентств, ”п’ята колона” найближчим часом має намір зареєструвати у Верховній Раді законопроект про "Про статус і соціальний захист громадян України, що постраждали від дій ОУН та УПА в період Великої Вітчизняної Війни і післявоєнний період".

Про це заявив один з авторів законопроекту, голова комітету Верховної Ради зі справ пенсіонерів, ветеранів і інвалідів Петро Цибенко.

Законопроект визначає «правові й організаційні основи державної політики стосовно громадян України, що стали жертвами терористичних дій ОУН-УПА в період Другої світової і післявоєнний період (1941—1956 роки)». Крім того, встановлює статус «жертв терористичних дій ОУН і УПА і гарантії їхнього соціального захисту» та пропонує вважати «жертвами ОУН і УПА громадян України, що загинули від дій націоналістичних військових формувань, втратили здоров'я, стали інвалідами, понесли фізичні і моральні збитки, втратили членів родини, втратили житло та інше майно».

 Відповідно до законопроекту, пропонується встановити в Києві пам'ятник громадянам, що постраждали від дій ОУН і УПА в період Другої світової і післявоєнний період.

Отже, ми будемо сплачувати «пільги та компенсації» колишнім працівникам НКВС, КПСС у Західній Україні а також їхнім дітям онукам, правнукам, що нині за малими винятками і складають електорат тієї самої «п’ятої колони».

Прокоментувати вищезгаданий законопроект ми попросили відомого вченого, доктора історичних наук, професора Київського національного університету імені Тараса Шевченка Володимира СЕРГІЙЧУКА:

— Тавруючи на всі лади ОУН-УПА, комуністична пропаганда жодним словом не прохопилася про ті злодіяння проти українського народу, що творилися тоталітарним режимом у період національно-визвольних змагань. Свідчення ці ховалися до найпотаємніших архівів. І, відкриті сьогодні для дослідників, вони кричать жахами злочинів проти мирного населення. Зішлюся лише на деякі з них.

Уранці 22.Х.1944 р. для ліквідації бандерівців в село Кривеньке Пробіжнянського району Тернопільської області прибули бійці військ НКВС в кількості до 60 осіб на чолі з майором Полянським і представником УНКВС мол. лейтенантом Молдовановим, але ОУНівської боївки в селі не виявили.

   Перебуваючи в нетверезому стані, майор Полянський, мол. лейтенант Молдованов розстріляли ні в чому не винних громадян у віці від 60 до 80 років у кількості 10 осіб і спалили 45 будинків з надвірними будівлями, домашнім майном і великою кількістю намолоченого хліба. Серед убитих — п'ять із червоноармійських сімей (Центральний державний архів громадських об”єднань України - ЦДАГОУ: Ф.1. —Оп.23. — Спр. 1362. —  Арк. 36).

У селі Ляхово Порицького району Волинської області дільничний уповноважений міліції Воротников, одержавши завдання від начальника райвідділу   НКВС   затримати   громадянина   Парфенюка,   що   нібито дезертирував з Червоної Армії, з 4 бійцями з групи охорони громадського порядку о 8-9 годині вечора оточив квартиру громадянки Парфенюк, увірвався в квартиру і, ”щоб налякати” Парфенюк, застрілив з автомата її дочку. З метою приховання злочину Воротников застрілив громадянку Парфенюк, її 15-річного сина, другу дочку і 3-місячне немовля.

Перевіркою встановлено, що громадянин Парфенюк перебуває в Червоній Армії і ніколи звідти не дезертирував.

   Начальник Озютичівського райвідділу НКВС Волинської області Ісаєв і оперуповноважений Шейко в селі Варенчино цього ж району в п'яному стані відкрили стрільбу з автомата по людях, що зібралися біля сільської Ради. Після цього вони в приміщенні сільради організували допит секретарю сільради громадянці Савенюк Марії (1924 року народження), пред'явивши їй звинувачення в крадіжці автомата.

Під час допиту Ісаєв і Шейко сильно побили громадянку Савенюк, знущались над нею пропонували їй на доказ своєї невинуватості застрілити священика, а потім роздягнули її і побиту і закривавлену вивели і перед народом поставили під охорону.

Заступник  голови   виконкому   Седлищанської  райрада депутатів трудящих Волинської області Чорнобай і голова оргбюро райспоживспілки Станченко, напившись, п'яними  о 12 годині ночі під виглядом бандитів (тобто бандерівців — В.С.) вломились у квартиру вчительки Марусової, витягнули її з квартири й завели в ліс... (ЦДАГОУ: Ф.1. — Оп.23. —Арк. 1-2).

У грудні 1944 року старший оперуповноваженнй райвідділу НКВС Дрогобицької області Доля при допиті заарештованого Дем'ян Василя Миколайовича побив його і, напівживого, за порадою заступника  начальника   райвідділу  НКВС   Зирянова  вивіз   за село і розстріляв, а труп кинув у колодязь.

У тому ж місяці був затриманий гр, Дорош Іван Петрович, якого старший оперуповноважений   Доля   після  допиту   розстріляв у  дворі райвідділу НКВС.

31-го березня 1945 року начальник райвідділу НКВС Мірошниченко з

групою працівників райвідділу і винищувального батальйону виїхаву села  Козьова, Орявчик та інші по оперативних завданнях.  Замість проведення роботи Мірошниченко зайнявся п'янкою, після чого групі в 20 осіб  на чолі  з помічниками оперуповноваженого Мацком і Кисляцьким дав завдання прочистити село Тисовець. Група, керована Мацком і Кислицьким, по дорозі до села затримала двох громадян з Росток і Тисовця,— Гординець Йосипа Петровича, Павловича Миколу Миколайовича, які від військової

служби не ухилялися, а лише 23 березня закінчили військово-навчальні збори при райвійськкоматі, — їх побили і забрали з собою. Підійшовши до  села Тисовець, відкрили безцільну стрілянину з двох кулеметів — у результаті згоріло три хата, один кінь, три корови. Затримані громадяни  Павлович і Гординець тут же були ростріляні.

Тими ж Мацком і Кислицьким, які були п'яні, затриманий вчитель  села

Рожанка Нижня Васильєв (очевидно, Василів — В. С.) Стефан  Федорович, 1928 року народження, брат якого в Червовій Армії, працює головою споживкооперації, і розстріляний без усяких  на це підстав.

У той же день  Кислицький намагався застрілити голову сільради села  Рожанка Нижня... (ЦДАГОУ: Ф. 1.— Оп. 2—3. —  Спр. 1675. Арк.. 68, 69).

   Подібних фактів – сотні. І вони заховані були комуністичною партією до своїх найпотаємніших спецхранів. Саме з них ми довідуємося, що насправді безневинне населення знищувалося не бандерівцями. Тим паче, коли йдеться про діяльність так званих спецбоївок НКВС під виглядом УПА. Саме вони вчиняли найжорстокіші розправи стосовно до мирного населення, аби цим самим кинути тінь на український національно-визвольний рух. І це робилося за прямою вказівкою тодішніх керівників компартії України. Хай ініціатори законопроекту поцікавляться виступом Микити Хрущова у Львові 15 травня 1945 року, де він повчав начальників обласних управлінь НКВС і НКДБ, що спецбоївки найкраще створювати з тих бандерівців, які прийшли до радянської влади з повинною: треба дати їм одне завдання, і коли вони його виконають, тоді їх можна відпустити...

Намагаючись представити українських націоналістів перед світом як різунів, комуністи і подібні до них навіть не обмовляються  й словом  про їхні втрати в боротьбі за волю України. А такі дані сьогодні вже відкриваються. Так, якщо комуністична пропаганда оголошує, що від рук ОУН-УПА в 1944—1955 роках впали 23 тисячі совєтських громадян (довгий час ця цифра замовчувалася), то треба сказати, як писав 1956 року тодішній перший секретар ЦК КП України Микола Підгорний, що ”у результаті вжитих заходів по розгрому збройного підпілля було убито понад 150 тисяч бандитів, арештовано 103.828 учасників ОУН та іншого націоналістичного елементу і, крім того, в порядку відповіді на бандитські прояви, виселено на спецпоселення 65 тисяч сімей (203662 особи, у тому числі немовлят) націоналістів та їхніх посібників” (ЦДАГОУ: Ф. 1. — Оп. 24. — Спр. 4297. — Арк. 4).

Наведені факти, на мою думку, переконливо засвідчують, чи були бандитами українські націоналісти. Їхня кров пролита не в Рязані чи Твері— на своїй землі і в ім.”я майбутнього рідного народу.

З цього приводу дуже правильно сказав свого часу поет Олесь Доріченко у вірші, який комуністична цензура заховала до спецхранів (ЦДАГОУ: Ф. 1. —  Оп. 25. — Спр. 17. —Арк. 87):

Чи той бандит, хто край свій захищає,
Хто за свободу гине у бою,
Хто кулаками ворога стрічає
У рідній хижці, рідному гаю?
Чи той бандит, хто любить батьківщину,
Той, хто колін в покорі не згина,
Той, хто боронить неньку та дитину,
Скажіть мені, яка його вина?
Ні, не бандитами були ви! —  Хай долоні
Стискала аж до крові чесна лють,
Бандити ж ті — грабіжники законні,
Яких визвольниками інколи ще звуть...

Від редакції: Ось така вона правда про ”жертви” упівців, за якими раптом так стали побиватися  представники  ”п’ятої колони”, заперечуючи очевидне. Побудувавши свою ідеологію на цинічній брехні і крові, комуністи і в новітні часи  продовжують діяти тими ж негідними методами, всіляко вислужуючись  перед своїми  московськими  хазяями. Однак правду Історії не заперечити  ніякими брехливими  інсинуаціями теперішніх вірних послідовників ”дєла Лєніна і Сталіна”.

З газети «Нація і Держава»