Тим, хто нарікає на збай­дужіння ук­раїнсько­го за­га­лу до різних гро­мадсь­ко-куль­тур­них чи політич­них за­ходів, вар­то пам'ята­ти: усе вирішує міра яс­к­ра­вості та твор­чої індивіду­аль­ності то­го або іншо­го на­шо­го су­час­ни­ка, ко­т­рий пре­тен­дує на ува­гу люд­ськості.

У то­му, що це так, пе­ре­ко­нав ав­торсь­кий вечір відо­мо­го пись­мен­ни­ка і гро­мадсь­ко­го діяча, про­фе­со­ра, ака­деміка Ана­толія Погрібно­го, що відбув­ся 9 лю­то­го ц. р. у Київсько­му Бу­дин­ку вчи­те­ля – сла­вет­но­му Бу­дин­ку Цен­т­раль­ної Ра­ди. Та­ко­го ве­ле­люд­дя ця істо­рич­на будівля дав­но не ба­чи­ла.

І це не ви­пад­ко­во, ад­же на зустріч з відомим письменником і громадським діячем, за­чув­ши ого­ло­шен­ня по радіо, при­й­ш­ли слу­хачі йо­го по­пу­ляр­ної ра­діо­п­ро­г­ра­ми "Як­би ми вчи­лись так, як тре­ба", яка зву­чить ось уже дев'ятий рік і зна­на в усіх ку­точ­ках Ук­раїни. Влас­не, урив­ка­ми з листів від радіос­лу­хачів (кількість відгуків об­чис­люється вже де­сят­ка­ми ти­сяч), що їх за­чи­та­ли учні Ук­раїнсько­го гу­манітар­но­го ліцею, і роз­по­чав­ся цей вечір, що за­вдя­ки при­сут­ності на ньо­му ось у та­кий спосіб ба­га­­тьох лю­дей з різних те­ренів країни од­ра­зу ж на­був усе­у­к­раїнсько­го ха­рак­те­ру.

Фор­маль­ний привід для цьо­го ве­чо­ра та­кож вель­ми зна­чи­мий, ад­же за свої публіци­с­тич­но-на­укові книж­ки з цик­лу "Роз­мо­ви про на­боліле" – "По за­ча­ро­ва­но­му ко­лу століть" (2001), "Раз ми є, то де?" (2002) та "По­клик ду­жо­го чи­ну" (2004) А. Погрібний номіно­ва­ний на здо­бут­тя най­ви­щої в Ук­раїні національ­ної премії ім. Т. Шев­чен­ка 2006 р. Про це ве­ли мо­ву ве­дучі ве­чо­ра – на­родні де­пу­та­ти Пав­ло Мов­чан та Во­ло­ди­мир Яворівський – керівни­ки двох ав­то­ри­тет­них ор­ганізацій – Все­ук­ра­їнсько­го то­ва­ри­ст­ва "Просвіта ім. Т.  Шев­чен­ка та Національ­ної Спілки пись­­мен­ників Ук­раїни, які й ви­су­ну­ли тво­ри А. Погрібно­го на цю премію. Схва­ль­не сло­во про сво­го по­бра­ти­ма з це­ху публіци­с­ти­ки ска­за­ли Віталій Кар­пен­ко та Сергій Пла­чин­да. За­ступ­ник го­ло­ви КУН Во­ло­ди­мир Бо­рей­чук підкрес­лив, що ім'я пре­тен­ден­та на цю премію, при­ст­­рас­но­го па­трі­о­та, не­втом­но­го гро­мад­сь­­ко­го діяча Анатолія По­грібно­го при­кра­шає ви­бор­чий спи­сок бло­ку "На­ша Ук­раїна".

За­кли­кав­ши усі патріотичні, дер­жав­ницькі  си­ли згур­ту­ва­ти­ся до­вко­ла Пре­зи­ден­та Вікто­ра Ющен­ка та до­мог­ти­ся пе­ре­мо­ги на прий­дешніх ви­бо­рах, Ана­толій Погрібний зак­цен­ту­вав у своєму яс­к­ра­во­му слові, зо­к­ре­ма, на тій прик­меті сьо­го­ден­ня, що, як він пе­ре­ко­на­ний, на­род, суспільство ба­га­то в чо­му йдуть по­пе­ре­ду вла­ди. У той же час як вла­да нерідко над­то вже ва­гається, не на­ва­жується, пе­ре­ст­ра­хо­вується і т.д., наш на­род у пе­ре­важній своїй масі дав­но вже  праг­не ук­раїнської Ук­раїни,  тоб­то на­ціо­наль­ної дер­жа­ви ук­раїнсько­го на­ро­ду з усіма пріори­те­та­ми, що з цьо­го вип­ли­ва­ють – в політичній, еко­номічній, куль­турній, мовній та всіх інших сфе­рах жит­тя. Це ба­жан­ня про­мо­вець проілю­с­т­ру­вав на­ст­ро­я­ми чес­них лю­дей з Дон­ба­су, один з до­пи­су­вачів (йо­го ли­с­та А. Погрібний за­чи­тав) рішу­че застерігає і ствер­д­жує: "Отям­те­ся, Дон­бас – не той, який ви ба­чи­те з київських ви­сот. Не тре­ба пла­ка­ти, що тут 51 % ук­раїнців. Він увесь ук­раїнський, за ви­нят­ком кількох со­тень не­гідників, які на дух не пе­ре­но­сять Ук­раїну".

То­нальність "нас ба­га­то", по­си­лю­ва­на життєстверд­ни­ми, зви­тяж­ни­ми пісня­ми ан­сам­б­лю "Бе­ре­ги­ня" (ху­дожній ке­рів­ник" М. Бу­равсь­кий) та інших ви­ко­навців, і ста­­ла домінан­тою цьо­го гли­бо­ко пат­ріо­ти­ч­но­го ве­чо­ра, на яко­му бу­ли пре­зен­то­ва­ні три нові публіци­с­тичні бро­шу­ри пись­мен­ни­ка – "Про національні пріори­те­ти і стра­тегію націєвбив­ст­ва" (ви­да­на Конгресом Українських Націо­на­лістів),  "Жи­ва ду­ша дон­ба­сів­сько­го краю" та "Умію та не хо­чу, або Про фальш од­но­го мов­но­го етикету”.

Прес-служба КУН