За рік президентства Віктора Ющенка Україна зробила великий крок до Європи. Але сьо­годні ми зно­ву стоїмо на по­розі істо­рич­но­го ви­бо­ру – йти впе­ред а чи по­вер­та­ти­ся на­зад, у вчорашній день, на за­двір­ки Євразії, у тінь ненажер­ли­во­го дво­го­ло­во­го му­тан­та.

Сьо­годні ми ба­чи­мо їх, цих апо­ло­гетів учо­раш­нь­о­го дня, ми чуємо їх зно­ву – зі своїх те­ле­екранів, в ефірі радіо, зі сторінок га­зет ми читаємо їхні брех­ливі за­яви про ніби­то ути­с­ки і гоніння з бо­ку но­вої вла­ди, і про ка­та­ст­рофічне падіння еко­номіки за но­вих часів, і про не менш катастрофічне падіння рівня жит­тя гро­ма­дян.

Во­ни до­б­ре зна­ють, що на­справді це не так, і що ми, не­зва­жа­ю­чи на го­ри про­блем, як на­ко­пи­че­них, так і но­вих, все ж, важ­ко, на­туж­но, але піднімаємо­ся з колін. І що са­ме нині Ук­раїна по­чи­нає по­волі, крок за кроком, оду­жу­ва­ти після де­ся­тиліть чер­во­ної пітьми і не­дав­ньої вак­ха­налії злодіїв-каз­но­крадів.

Але їм Ук­раїна не бо­лить.

Во­ни – вчо­рашні і по­за­вчо­рашні – праг­нуть ре­ван­шу.

Во­ни ка­жуть, що все “не так”, і ке­­ру­ють­ся прин­ци­пом: чим гірше, тим краще.

Во­ни йдуть – щоб зно­ву ли­це­мір­но бре­ха­ти і зно­ву кра­с­ти у на­ро­ду, грабува­ти не­до­гра­бо­ва­не за часів Крав­­­чу­ка і Ку­ч­ми.

Хто ж во­ни для Ук­раїни, для на­шо­го на­ро­ду?

Чужі на йо­го страж­деннім тілі, во­ни прис­са­ли­ся і то­чать йо­го кров, перетво­рю­ю­чи національні ба­гат­ст­ва у мільйо­ни і мільяр­ди для  своїх кишень і за­кор­дон­них ра­хунків.

Ви по­дивіться їм зблизь­ка в очі тоді, ко­ли во­ни, не морг­нув­ши,  просторікують по те­левізо­ру про "де­­мо­кратію" і "пра­ва лю­ди­ни". Що ви там по­ба­чи­те? Пу­ст­ка, пу­с­те­ля, пу­с­то­та. Не­вже не вид­но, чо­го на­справді варті ці ко­лишні і те­перішні ком­пар­тійні бон­зи-пе­ре­вертні  вкупі з мет­­ки­ми "несуди­ми­ми" ну­во­ри­ша­ми і пре­старіли­ми ком­сю­ка­ми-ви­с­коч­ня­ми і чорноро­ти­ми фу­рія­ми?..

Во­ни чужі для Ук­раїни, во­ни не тям­лять, зне­ва­жа­ють і нічо­го не хо­чуть зна­ти про ук­раїнську історію, українську культуру. Ви­хо­вані за бре­х­ли­ви­ми "кур­са­ми КПСС" чи "за по­нятіямі", во­ни з мо­ло­ком ма­тері всо­та­ли в се­бе іде­о­логію по­двій­ної мо­ралі, іде­о­логію цинічної брехні. Найздібніші з них у цьо­му ре­меслі діста­ли­ся най­ви­щих вер­шин. За ча­сів Ку­ч­ми во­ни Ук­раїну пу­с­ти­ли по світах, як попідтин­ню. Бу­ду­чи зме­тені хви­лею на­род­но­го проте­с­ту на ве­ликім київськім Май­дані і на ма­лих ук­ра­їн­ських май­да­нах, вони сьо­годні зно­ву за­ди­ра­ють до­го­ри свої пи­с­ки. Во­ни ста­ють все нахабніши­ми і не бо­ять­ся ні Бо­га, ні лю­дей. За будь-яку ціну по­вер­ну­ти­ся до годівниць! Ось їхня справжня ме­та! Для цьо­го во­ни го­тові про­да­ти­ся не ли­ше за­гре­бущій Москві, але й са­мо­му чор­тові...

Ук­раїнцю, зу­пи­ни їх!

Не зрадь Май­дан – щоб вони не по­вер­ну­ли­ся!

Ми­хай­ло Си­дор­жевсь­кий