Однією з найбільших провокацій минулої президентської кампанії стала поява на телеекранах політичного марґінала Козака, який начебто від Організації Українських Націоналістів постійно нагадував виборцям, що дружина кандидата у президенти Віктора Ющенка Катерина Чумаченко – „американка”. Очевидно, що такий „хід” насамперед був спрямований на дискредитацію Ющенка, а його справжні замовники, ймовірно, сиділи в одному із штабів Януковича.

Не зважаючи на кругленькі суми, що були витрачені на цю провокацію, результат виявився жалюгідним: Янукович вибори програв, а Козак не отримав й одного відсотка голосів виборців, що засвідчило абсолютну марність зусиль провокаторів.

Проте політичний проект „Козак”, крім того, що був спрямований проти Ющенка, мав й інше, стратегічне завдання, а саме дискредитувати націоналістичні сили, що виступають в Україні носіями українських національних цінностей. Чи було досягнуто цієї мети? Поки що передчасно давати відповідь. Але з упевненістю можна стверджувати, що широкомасштабна акція із дискредитації українського націоналізму, що була започаткована на минулих виборах, продовжується і під час нинішньої виборчої кампанії.

Так, нещодавно популярне Інтернет-видання „Майдан” повідомило, що  у Львові створено блок Богдана Федоришина, до складу якого увійшли „Організація українських націоналістів”, партія „Зелена планета” та партія „Райдуга”. Згаданий блок „йде” на вибори до Львівської міської ради та має намір отримати 10 відсотків голосів виборців. Усі намагання „Майдану” з’ясувати, яка ОУН причетна до цього дивовижного блоку виявилися марними. Адже ОУН під проводом Миколи Плав’юка та ОУН(р) під керівництвом Андрія Гайдамахи разом з КУН у складі „Національного вибору” беруть участь у блоці „Наша Україна”. А тому „Майдан” зробив припущення про „воскресіння” „ОУН Козака”.

Провокаціями у Львові не обійшлося. Зокрема у Дрогобичі, що на Львівщині, від імені ОУН поширюються листівки під гучним і промовистим заголовком: „Увага! Політична й економічна аферистка”. У листівці без жодних вихідних даних зазначається: „досить голосувати за якесь накинуте нам політичне сміття, голосуймо за своїх, за ОУН”. Цікаво, що листівка кидається у скриньку разом із газетою, яка симпатизує БЮТ.

Очевидно, що наведені факти є блідою копією того, що робилося на виборах президента, але треба відверто визнати, що поява новітніх „козаків” стала можливою лише тому, що так і не було покарано  провокаторів попередньої виборчої кампанії.

Водночас нові провокації проти українських націоналістів спонукають до аналізу сучасного стану так званого „правого табору” та його участі у нинішній виборчій кампанії.

Про ОУН, ОУН(р) та КУН вже зазначалося. Однак це далеко не повний перелік політичний сил — учасників виборчого процесу, що ідентифікують себе із українським націоналізмом.

Якщо на минулих парламентських виборах правий фланг був практично відсутній, оскільки практично усі націоналістичні й націонал-демократичні організації „влилися” у блок Віктора Ющенка „Наша Україна”, то цього разу маємо іншу ситуацію.

У виборчому бюлетені — спектр націонал-демократичних і націоналістичних блоків та партій.

З-поміж націонал-демократів вирізняється Український народний блок Костенка–Плюща, основу якого склала УНП, яка так і не знайшла свого місця у блоці „Наша Україна”. Лідери УНП переконані, що їх електорат — це усі, хто не сприймає „лібералізму” „Нашої України” та БЮТ, натомість орієнтується на традиційні українські політичні сили, що відстоюють ідеали національної демократії. Блок Костенка–Плюща, по суті, єдине націонал-демократичне об’єднання — учасник виборчого процесу.

Націоналістів більше. Своєю активністю вирізняється Всеукраїнське об’єднання „Свобода”, що його очолює народний депутат Олег Тягнибок. Якщо переважна більшість учасників виборчого процесу усіляко уникає будь-якої ідеології, а на перше місце ставить знакові постаті свого списку, то „Свобода” йде „проти течії”. Виборча кампанія „Свободи” — типовий приклад ведення передвиборчої агітації сучасною правою партією. Виборцю презентуються не загальні гасла  та відомі імена, а програма захисту українців, де недвозначно наголошується на головних політичних засадах правої ідеології: одна державна мова — українська; негайне визнання ОУН і  УПА, необхідність заборони комуністичної партії тощо. Цікаво, що саме передвиборна програма „Свободи” стала предметом претензій ЦВК, яка нещодавно звернулася до Мін’юсту з проханням, щоб той перевірив, наскільки головний документ партії відповідає Основному Закону. Мін’юст висловився однозначно — відповідає. Але цей епізод засвідчив небезпечну тенденцію, коли, з одного боку, ЦВК, правоохоронні органи ігнорують відверто антиукраїнські й антидержавні заклики Партії регіонів, об’єднаних соціал-демократів, інших представників „п’ятої колони”, а з другого —  готові „засудити” тих, хто має намір захищати українців.

Не виходить із перманентного виборчого процесу „Народний рух України за єдність” під проводом Богдана Бойка. Зазнавши нищівної поразки на виборах Президента України, ця політична сила, яку підтримує націоналістична організація „Тризуб” ім. Степана Бандери, цього разу позиціонує себе як українська опозиція до космополітичної влади та проросійської опозиції. В останній момент вдалося здобути статус суб’єкта виборчого процесу Українській національній асамблеї під керівництвом Юрія Шухевича. Ослаблена розколами, УНА сподівається постати перед виборцями сучасною націоналістичною і впливовою партією. У березні довідаємося, чи вдалося їй це. Серед інших на роль лідера правих партій також претендує Українська консервативна партія, очолювана Георгієм Щокіним. Правда, останній, як і УКП, більше ідентифікується із антисемітизмом, аніж націоналізмом, не кажучи вже про національну демократію.

У будь-якому випадку, участь у виборах правих сил спонукає зробити кілька висновків. По-перше, ідеологічний спектр сучасної України презентовано націоналістичною ідеологією, що свідчить про її актуальність. По-друге, українським націоналістам і на цих виборах не вдалося знайти оптимальну організаційну  форму для свого об’єднання,  а розпорошеність завжди погіршує результат. По-третє, якщо хоч якась сила, що пропагує праві цінності переможе на виборах і утворить власну фракцію у парламенті, це буде першою відчутною політичною перемогою українського націоналізму.

Богдан Червак