Чомусь (або для чогось?) не апостол Савло, а просто Савік Шуштер на передачу „Свобода слова” в Україні (після того, як його вигнали з московської імперії) збирає дебілів з кличками „міністр”, „народний депутат”, „політолог”, просто дебілів без лапок і прізвиськ та починає знущатись над українцями, їхнім здоровим глуздом, але мабуть комусь (!?) на потіху.

Ось хоча б спектакль 24 лютого 2006 р. стосовно державної мови в Україні.

Зібрався кагал ворогів України з дебілами України і влаштували цирк, не зрозуміло на кого розрахований. Бо в Україні вже мало недоумків, для яких цей цирк був би спонукою для роздумів.

Колись до мене в кабінет (ще був при службі) зайшов представник Академії Наук України і в розмові вжив такий афоризм:

„Всі, хто мав зрозуміти, вже зрозуміли, а решту – тільки вішати!” І раніше чув цей афоризм, та в тій нашій розмові про мову він був абсолютно дотепний.

Отож, почнемо з прикладу. Уявімо, що пограбували банк. Грабіжники і втекли недалеко, гуляють, втішаються, сіють грішми наліво і направо. А адміністрація банку, міліція, адвокати, вкладники зібрались і міркують – що ж робити, „так істаріческі слажілось”, що грошей вже немає, то що ж робити?! Хтось каже, що копатиме землянку замість омріяної купівлі квартири, хтось каже, що віддасть сусідові одну сорочку, бо сам має дві і т. ін.

Але ніхто, о диво (!) – ніхто не говорить, що треба заарештувати грабіжників, відібрати у них і повернути в банк награбовані кошти та все майно, відібрати засоби пограбування і грабіжників-злочинців ув’язнити.

Ось саме таке зібрання і демонструє чудік , вибачте, - Савік , нормальним, зі здоровим глуздом українцям. Ба навіть „хлєщє ”. На зібранні присутні самі грабіжники, і „юморят”, а це вже справді цирк для них, насміхаються над українськими пограбованими дебілами з отими кличками „міністр”, „нардеп”, „голова партії”, „юрист”, „представник адміністрації президента” і т.д., і т.п.

Адже ж умовами серйозного зібрання для серйозної і відповідальної розмови про мову в Україні має бути:

наукова інформація Інституту українознавства про історичні причини того ганебного і принизливого для української нації становища в мовній царині. При цьому корисно нагадати (як я це робив на уроках, викладаючи історію в школі), що в Японії не стоїть питання про другу державну „російську” мову тільки тому, що Японія не побувала під московською окупацією;

підкреслення, ціною яких українських жертв замучених у тюрмах, концтаборах, убитих голодоморами, вимерлих на засланнях і розігнаних по світах кривавим московським окупаційним режимом за доби московської окупації України цьому режиму вдалося насильно насадити в Україні чужу мову – вбивцю української мови. Скільки в Україні в наявності скалічених окупаційним режимом українців, які і за 15 років української свободи від московського ярма так і не прийшли до тями, не повернули собі своє властиве українство;

підраховано, яка кількість явних україножерів (із московських зайд та зрадників України місцевого походження) ще залишилась в Україні та потребує репатріації до Московії з негайним враженням їх в політичних правах в Україні (щодо зайд) і притягнення до відповідальності перед нацією за підігрування ворогам української національної держави (щодо українців, які за 15 років не знайшли в собі сили позбавитись трагічних наслідків московського каліцтва, не вивчили рідну мову і не послуговуються нею);

у зв’язку з низькими людськими і громадянськими якостями таким українцям запропоновано надати ще 15 років для вивчення мови і повернення собі української національної гідності із звільненням на ці 15 років від права вибирати і бути вибраними в органи влади.

Без таких початкових умов українці повинні категорично заборонити Савікам і Савлам влаштовувати підступні ігри на телеекранах.

Микола Білий, м. Феодосія