Обираємо владу. Будьмо пильними за свій вибір!

Аналіз  виборчої кампанії 2004 р. та сьогоденних політичних перегонів  дозволяє  сформулювати висновок: політтехнологи  перетворили вибори, з одного боку, у процес маніпулювання свідомістю людини, що недопустимо з точки зору гуманістичної психології, а з іншого – звели нанівець змагання політиків та їхніх програм. Передвиборча політична боротьба   перетворилася у брудні змагання піартехнологів. Їхня діяльність не має нічого спільного  з реальними програмами політичних лідерів. Так, наприклад, блок НДП (Народно-демократична партія) йде на вибори під гаслом: «Моральність і порядок», але очолюють його люди, які далекі і від моральності і від порядку.

На фоні розквіту піартехнологій кидається в очі суттєве падіння ролі суспільних наук. Сьогодні їхній вплив на політичне життя мінімальний.

Наведені роздуми ставлять на порядок денний запитання: яким чином можна протидіяти  піартехнологіям? Раніше діяльність  політичних партій спиралася на рекомендації  та розробки суспільних наук. Після розвалу СРСР людинознавці опинилися у прострації. Наскільки мені відомо, вони не змогли запропонувати політикам  і народам у жодній країні пострадянського простору будь-якої соціально-політичної ідеї, яка б спонукала суспільство до консолідації та розв‘язання існуючих проблем. 14 років на пострадянському просторі панує людина маси – хам у різних соціально-політичних масках. А як же людинознавці реагують на  цей  трагічний факт? Аж ніяк. Вони «погналися» за плюралізмом підходів до аналізу історичних подій. Це була звичайна реакція на залежне становище суспільних наук у тоталітарному суспільстві. Метою цього руху було відмежуватися від влади і завоювати собі політичну та інтелектуальну незалежність, але у  реальності відбулося відмежування від нагальних проблем. Світоглядна та політична «однопартійність»  змінилася методологічним та політичним плюралізмом – «хрулялізмом». На жаль, дуже часто  основою подібного  «плюралізму» є  вигода економічних кланів проросійської орієнтації. З появою олігархів з‘явилися економічні умови для розповсюдження піартехнологій.

Якщо говорити про суб‘єктивні чинники  виникнення політтехнологій, то вони є винаходом людини посереднього рівня розвитку. В умовах, коли суспільні науки в Україні не змогли запропонувати консолідуючої національної ідеї, їм залишається тільки займатися абстрактними та другорядними проблемами. Відбувся негласний, але об‘єктивний розподіл сфер діяльності між суспільними науками та піартехнологами: кожний заробляє собі на життя тим, чим може. Ціна такої змови – подальший хаос суспільного життя, розкол у суспільстві за політичними, релігійними, мовними ознаками. Що ж залишилося після цього розподілу суспільним наукам? Абстрактні заклики до гуманізму, що людина повинна стояти у центрі суспільного розвитку. Подібний розподіл влаштовував і влаштовує проросійських політиків та політтехнологів: вам, людинознавцям, абстрактний гуманізм, а нам – реальна влада над свідомістю пересічної людини та непогані заробітки.

Більшість політичних партій  лицемірно ставлять людину у центрі своїх передвиборчих програм (як  вчать людинознавці), але насправді вони маніпулюють її свідомістю, і робиться це заради досягнення своєї вигоди. Політична безпринципність стала нормою і відповідає сутності людини посереднього рівня розвитку здібностей. Вважаю, що подібного «плюралізму» та безпринципності не було б, якби суспільні науки  змогли сформулювати національну ідею, яка б консолідувала народ України.

Розквіт піару має і соціальні підстави. Що це за демократія, яка допускає маніпуляції свідомістю людини? Політтехнологи продемонстрували народу усю антинародну її суть, яку чомусь не хочуть бачити ні філософи, ні психологи, ні історики. Про принципові недоліки хамської демократії ще у 20-х роках попереджав український історик та політик В.Липинський. Він  підняв питання, яке сучасні філософи навіть не осмілюються поставити на порядок денний, а саме: про вичерпаність  демократії як соціального механізму розв‘язання проблем. Липинський, мабуть, один із перших заговорив про фундаментальні її недоліки, а саме про її антидуховну, антишляхетну сутність. Ще у 1928 р. він попереджав, що  демократія – це результат панування у суспільстві «хамової» тенденції, яка породжує не провідників, не еліту суспільства, а отаманів, які воюють між собою заради вигоди. Сьогодні ці отамани створили партії та блоки, які направлені на те, щоб Україна і далі залишалася колонією Росії.

Український вчений наблизився до висновку, що демократія – це соціальний механізм, створений хамом (людиною посереднього рівня здібностей) для того, щоб  маніпулювати психікою  національно несвідомої частини населення України, пасивної більшості.  Так, Липинський писав: «Демократія… це не народ і не добро народу, а метод …правління при помочі оббріхування народу». Так, ще у 20-х роках ХХ ст. він передбачив і написав про сценарії, які стали реалізовуватися сьогодні в Україні і не тільки у ній. В умовах соціальних катастроф демократія вдається до руйнуючої гри на найнижчих інстинктах юрби. Так, наприклад, ні для кого не є секретом дійсна мета Партії регіонів: припинити суперечливий, але поступовий рух України до Європи і знову нас зробити залежними від  Росії. Схід України заполонили біг-борди Партії регіонів «С нами Бог и Россия». Не варто чіпати Бога, а за 350 років Росія перетворила Україну у свою колонію, виснажила її не тільки економічно, й психічно, й інтелектуально. Це відверте маніпулювання свідомістю людей, яке переслідує мету породити нові психічні епідемії,  поставити народ України на межу  громадянської війни. Зрозуміло, що подібний піар не має нічого спільного з демократією і носить антидержавний, антинародний характер. Партії, які використовують подібні піартехнології, спонукаються навіть не вигодою економічного клану, який їх породив, а користю іншої держави. Отже, гасла цих партій за своєю суттю носять антиконституційний характер. Тому суспільство має право вимагати  заборони подібних піартехнологій.

Піар буде у тій чи іншій формі існувати до тих пір, поки людина посереднього рівня здібностей буде займати пріоритетне положення у суспільстві, поки  ідея шляхетності не опанує громадською свідомістю.

Зрозуміло, що впровадження у життя ідеї шляхетності вимагає від усього суспільства значних моральних та інтелектуальних зусиль, а також потребує значного часу, а життя вимагає, вже сьогодні протидіяти піару, а тому  наважуся сформулювати політичну абетку для електорату:

         1. При обранні президентів, депутатів усіх рівнів, мерів народ повинен усвідомлювати про актуальний рівень розвитку здібностей претендентів на вищі посади у державі. Хто є хто: особистість чи людина посереднього рівня розвитку здібностей? Засоби масової інформації мусять  аналізувати не тільки програми, виступи та дії кандидатів, й за діями претендентів показувати інтелектуальні можливості претендентів, їхні спонукання до діяльності. Журналісти  повинні допомогти електорату  відрізнити кандидата особистісного рівня розвитку здібностей від кандидата посереднього рівня. Політик особистісного рівня розвитку здібностей відрізняється від політика посереднього рівня здібностей тим, що він спонукається інтересом свого народу, а точніше національною ідеєю, а не вигодою.  Із цього правила  витікають такі наслідки. Перше: у всіх  попередніх Верховних Радах більшість  народних депутатів за своїми здібностям були індивідами посереднього рівня. Вони навчилися прикриватися інтересом народу, але насправді спонукалися власною вигодою та користю своїх економічних кланів. Другий: політик, який спонукається  вигодою, рано чи пізно,  відкрито чи потаємно зрадить інтересу свого народу. Третій: відсутність індивідів особистісного рівня розвитку здібностей – дійсна причина перманентної кризи українського суспільства протягом  14 років існування незалежної держави. Отже, в  інтересах самозбереження народ повинен віддати перевагу кандидатам особистісного рівня розвитку здібностей.

         2. Щоб вибори не призводили до психічних епідемій, політичні змагання  повинні відбуватися у межах української ідеї. Партії та блоки, чиї програми та гасла не ґрунтуються на національній ідеї, об‘єктивно ведуть Україну до розколу.

3. Суспільство не повинно дозволяти політикам маніпулювати своєю свідомістю, бо це  рано чи пізно призведе до  деградації, розколу в суспільстві і врешті-решт зникнення з політичної карти світу.

4. Використання піартехнологій – це є ознака людини посереднього рівня здібностей. Політик особистісного рівня розвитку здібностей ніколи не стане на шлях маніпулювання свідомістю свого народу.

5. Всі великі нації мають свої національні ідеї, тому кожний німець, росіянин, француз, американець, єврей – націоналіст. Націоналіст той, у кого спонукою до життя є національна ідея. Так чому українців ганьблять за  націоналізм? Українцями є всі, хто хоче, щоб Україна перестала бути колонією. Досить нам соромитися свого націоналізму!

Виборці, ознайомлені з правилами цієї абетки, безпомилково відкинуть партії і  блоки, які очолюють В.Янукович, П.Симоненко, Н.Вітренко і їм подібні та віддадуть перевагу політичним силам, для яких національні інтереси – понад усе.

Володимир Сабадуха, психолог, член «Просвіти», м. Луганськ