Коли дивишсь по телебаченню деяких політиків, виступи народних депутатів у Верховній Раді, читаєш програми партій та виборчих блоків, то стає страшно за майбутню долю нашої держави та її народу. Щоб пробитися до наступного складу Верховної Ради, сховатися за парламентськими стінами від правосуддя, не зупиняються ні перед чим. При цьому зрада національних інтересів і зрада самої України стає ціною, яку вони готові сплатити в першу чергу. А далі все залежить від торгів: вони здатні продати й рідну матір.

Відмовляючись від рідної мови вони ладні показати себе більшими росіянами, ніж самі росіяни. Плазування перед московськими столоначальниками – і це не перешкода, щоб отримати підтримку Москви для своєї перемоги на виборах. Розкачати ситуацію в кризовому Криму, зітнути російське і татарське населення, провести референдуми на іноземне замовлення – жодних моральних проблем. Знищити Україну, розшматувавши її на регіони – і це ціна, котру вони готові сплатити.

Свого часу був у нас сумний період під назвою “Руїна”, коли Україну ділили більш сильні сусіди – Річ Посполита і Московське царство. Заради посади московського чи варшавського підпанка тогочасні політики також ділили Україну. Хіба що тоді поділ був тільки за географічною ознакою – Правобережжя, Лівобережжя. А тепер ділять і за мовною, і за конфесійною, і за етнічною ознаками. При цьому ще й вдають з себе головних миротворців, пропонуючи ліки проти ними ж створеної хвороби: федералізація, канонічність територій Російської Православної Церкви, державний статус російської мови і т. ін. От тільки ці ліки розроблені в закордонних лабораторіях такими фахівцями по знищенню Української держави, як Затулін, Павловський, Марков, Жириновський… Вони добре засвоїли старий, як світ, імперський метод “поділяй і владарюй”.

Я не думаю, що політикани в Україні, що з таким завзяттям нищать нашу державу, не розуміють, звідки і куди віють вітри. Але вони здатні сплатити будь-яку ціну, адже нічим не гребують. Їх цікавить тільки власне “Я”, і на цьому фоні доля України вже не варта розмов!

Крім того, коли дивишся на списки кандидатів у народні депутати, то бачиш, що кожне третє обличчя – це взагалі привід для провокації. А кількість українців у списках аж ніяк не відповідає частці титульної нації в населенні України. Ну а патріотів ще менше. Натомість чимало “політиків” в якості своїх ідей висувають програми, написані в московських закладах на кшталт Інституту країн СНД К.Затуліна. зрозуміло, що вони готові віддати найважливіші державні питання на відкуп іноземцям, а самі зосередитися на власних інтересах. Чи можна очікувати на щось інше, якщо вони завжди були байдужими до держави, за яку віддавали своє життя тисячі патріотів? Вони навіть імен їх знати не хочуть. А зробити будь-що для держави безкорисно – це взагалі не піддається їх розуму, де все розкладено по поличках з цінниками, наче в магазині.

Постає сумна картина: ті, хто боровся за державну незалежність України, сьогодні на узбіччі. Їх відстороняють подалі, бо вони інші, не піддаються знайомому виміру грошима, матеріальними благами, владою. А вибореними ними правами користуються для приходу до влади зовсім інші. Нащадки катів повчають нас, як нам жити, як оцінювати голодомор, репресії та депортації, до якої церкви нам ходити, кого вважати друзями і противниками… Вони рвуться до влади, щоб раз і назавжди знищити Українську державність, щоб стали реаліями ті страхи, яких так опасався Тарас Григорович Шевченко: "...В неволі, плачучи, умру і все з собою заберу, малого сліду не покину на нашій славній Україні, на нашій – не своїй землі...".

Невже ми віддамо владу в Україні манкуртам, пройдисвітам, шахраям і ворогам? Наша Україна взагалі, напевно, одна така у світі, де частина владної еліти свідомо веде боротьбу на знищення державності, культури свого народу та й самого народу. Звикнувши до постійної боротьби проти зовнішнього поневолення, ми виявилися не готовими до такого підступного задуму. Одна річ, коли таємні групи плетуть павутиння змов і заколотів на кошти іноземних розвідок. Але інша річ, коли вони навіть не приховують своїх задумів, привселюдно їх виправдовують і називають великим благом для народу. При цьому користуються правами та свободами, які український народ завоював у довгій боротьбі! Ця п’ята колона вже відкрито блокує стратегічно важливі для України рішення. Наприклад, прийняття Верховною Радою законів, необхідних для вступу до СОТ. Мовляв, нам потрібний вступ до ЄЕП, хоча Росія зараз активно працює над своїм вступом до СОТ. Так само нас лякають страшними наслідками вступу до НАТО і знову вказують на оборонний союз з Росією, хоча Москва просунулася у своїх відносинах з НАТО значно далі, ніж Київ. А залякування щодо можливої участі України у війнах НАТО взагалі нісенітниця, адже НАТО за весь час свого існування здійснило тільки одну воєнну кампанію в Косово. І жоден її солдат там не загинув. Антитерористична операція НАТО в Афганістані була підтримана всім світом, а особливо активно Росією. І поки що там теж нічого страшного не відбулося. Принаймні, Україні є з чим порівнювати: понад дві тисячі українців не повернулися свого часу з війни в Афганістані. А вже чим обернулися для України інші війни в складі СРСР та Російської імперії годі й згадувати. Поки Москва святкувала перемоги чи домовлялася про поступки за поразку, Україна покривалася новими цвинтарями.

Однак рясніє Україна плакатами СДПУ(о): ні НАТО, так ЄЕП, так російській мові! Чудово! Коли б це так переживали за Україну, а не за політичні інтереси Москви? Коли Москва без всякого обгрунтування і будь-який пояснень заборонила завезення до Росії продукції української молочної промисловості, ця братія також мовчала. Так само і під час “газової війни”, коли посеред зими Україну примушували погодитися з російським ультиматумом. Адже йшлося про заходи Кремля. Однак варто було Україні ввести цивілізовані правила митного контролю на своєму кордоні з Молдовою і Приністров’ям, де прикордонники і митниця вилучають понад третину з усієї знайденої в Україні контрабанди, так одразу здійнявся хор Партії регіонів, Вітренко, партії “Союз” та комуністів: не дамо задушити Придністров’я! Не варто дивуватися, що не було такого хору, коли потрібно було захищати українські інтереси Росії. Більшого цинізму важко придумати.

Заяви, питання, проблеми, які порушує ця братія, завжди йдуть у фарватері інтересів Кремля та інструкцій від російських політтехнологів та “інституту” Затуліна. Сьогодні вони – головна ударна сила Росії.

Сьогодні Росія не має змоги прибрати Україну до своїх рук силою. Ось і змінив Кремль свою тактику, намагаючись досягти своєї мети невійськовими засобами, посіявши сумніви в українській душі щодо доцільності існування власної держави. Основні цілі Росії полягають в наступному:

а) звести нанівець вплив і можливості української центральної влади керувати державою;

б) провести зміни в теорії та практиці внутрішньої політики України, для чого провести до керівних посад віддані їй або куплені нею кадри.

Перероблена таким чином влада України повністю сприйме московський погляд на всі проблеми світової політики, регіональної безпеки, економічного життя. Для цього в Росії активно впроваджується думка, ніби Українська держава – це антиросійський політичний  проект Заходу. Тобто українцям відмовляється у самому праві бути суб’єктом історії, що самі вирішують свою долю. Фактично це переспів на новий лад старої пісні міністра освіти Російської імперії Уварова, начебто Україна є “австрійською інтригою” проти Росії. А оскільки України як такої немає, а є лише географічний район з населенням і політичним проектом, то необхідно вести з цим “проектом” ідейну боротьбу. Крок за кроком розгортається грандіозна битва проти української свідомості. А щоб зменшити опір України, її населення доведено до зубожіння. Змушене вести боротьбу за існування, воно легше змириться з тим, як ними керують.

А щоб відповідальні за інтереси країни та безпеку чиновники не стали на заваді цьому, їх треба купити. Завдяки високим цінам на нафту і газ Росія забезпечує постійні виплати і дотації місцевій п’ятій колоні. І постійно ведеться селекція, відбір кадрів. Ті, хто між національною ідеєю та грошами обирають ідею – залишаються на узбіччі без засобів до існування. Натомість безпринципні, догідливі, продажні отримують перспективи кар’єрного зросту та особистого збагачення.

За їх допомогою по розробленим московськими політтехнологами планам п’ята колона повинна відіграти головну роль в наступному:

·                  розмивання та знищення національної ідеї українців;

·                  маргіналізація української мови та культури шляхом законодавчого закріплення в Україні двомовності;

·                  розпорошення і протиставлення українців один одному за конфесійною (три православні гілки та греко-католики), мовною (україномовні та російськомовні), регіональною (східні та західні) ознаками;

·                  послаблення Української держави через роздмухування внутрішніх суперечок в еліті з фундаментальних питань існування країни, для чого насичувати її органи влади представниками п’ятої колони, а також через штучне провокування і загострення національних та економічних проблем, енергетичної кризи.

Цікаво спостерігати, як відповідно до цих інструкцій поступово змінювався зміст вимог та програмних установок окремих політичних організацій в Україні: Партії регіонів України, ПСПУ та інших. Той же В.Янукович спершу демонстрував себе як загальноукраїнського політика, їздив по всіх регіонах і доводив, що для нього головним є національні інтереси України. Але тепер від нього можна почути тільки настанови, розроблені в інституті К.Затуліна: вимоги офіційного статусу російській мові в Україні, федералізація України, відмова від намірів створити Українську Помісну Православну Церкву… Аналогічний шлях від організацій і партій України до російської п’ятої колони пройшли й інші. Фіналом неприхованої роботи по розкладу України з середини стала поява політичних сил, які свою роль в закордонних планах перетворюють на свій прапор: Партія політики Путіна. Куди вже далі?!

Невже ми оберемо до Верховної Ради цих зрадників, які вже сьогодні демонструють свою зневагу і до держави, і до державної мови, і до самого українського народу, котрий презирливо називають “хохлами”? З ними зрослися і доморощені олігархи, так звані “сім’ї”, що вкрали більшість прибуткових підприємств національної економіки. Їх інтереси співпадають, бо їм всім потрібне безслівне населення, “бидло”, у якого немає мови, історії, національної гідності, патріотизму… Але нація вже встає з колін. В наших силах покласти край цьому шабашу.

Радник Президента України І.В.Діяк