Більшовицька Москва ввійшла в історію як неперевершена майстриня безсоромної брехні всіх відтінків і калібрів. Генієм перекручень, недомовок, наклепів та пасквілів був, звісно, сам Лєнін, який писав, наприклад, таке:

„Ніякого закріплення націоналізму пролетаріат підтримувати не може, навпаки, він підтримує все, що допомагає стиранню національних відмінностей”.

Насправді про „стирання національних відмінностей”, а точніше про поневолення народів, дбали найлютіші вороги отого „пролетаріату” – імперіалісти, які наполегливо маскували свою демагогію під „інтернаціоналізм”.

Правонаступниками червоних москалів оголосила себе „демократична” Росія, яка в своїй зовнішній політиці успадкувала від лєнінців лицемірне поборювання націоналізму, передусім, українського. Лицемірство полягає в тому, що націоналістам приписуються невластиві їм погляди і дії, фальсифікується генеза та історія цього руху. Російські політологи, а заодно з ними і значна частина українських „науковців” досі приписують Організації Українських Націоналістів, Українській Повстанській Армії співпрацю з гітлерівцями, знищення українського населення. Багато інсинуацій, несправедливих звинувачень упродовж років висловлено щодо боротьби  Дружин Українських Націоналістів, зокрема куренів „Ролянд” і „Нахтігаль”. Вороги намагалися і намагаються навіки очорнити ці формування перед наступними поколіннями. На щастя, ще залишилися очевидці тих буремних подій. Серед них – Мирослав Кальба, один з небагатьох вояків ДУН, що дочекалися вільної України.

Народився Мирослав Кальба 1 лютого 1916 року в селі Мозолівці Підгаєцького району на Тернопільщині. З 1924 року – член Пласту, з 1932 – в юнацтві ОУН, 1934 – член ОУН. Як вояк польської армії брав участь у польсько-німецькій війні. За наказом Проводу ОУН дезертирував, щоб вступити до українського легіону, але, схоплений німцями, потрапляє до табору полонених, де перебував з вересня 1939 по серпень 1941 року.

Вийшовши з гітлерівського полону, переїхав до Любліна (Польща), де разом з оунівцем Миколою Твердохлібом проводив військовий вишкіл при Курені Молоді. В березні 1947 року покликаний до куреня „Нахтігаль”, де служив чотарем.

З весни 1943 року – повітовий військовий референт ОУН на Жовківщині. Був призначений інструктором до старшинської школи „Олені”. Весною 1944 року організовує і вишколює сотню УПА. Влітку того ж року  через хворобу виїхав до Австрії, звідти до Німеччини. 1949 року переселився до США, де проживає в місті Детройт.

 У вільному від більшовицького тоталітаризму та московського шовінізму світі Мирослав Кальба видав книги про курені ДУН: „У лавах дружинників” (1982 р.), „Нахтігаль” (курінь ДУН) (1984 р.), „ДУН” (1994 р.), „Нахтігаль” – український батальйон 1941” (1995 р.), „Ми присягали Україні”. ДУН 1941-1942”. (1999 р.). Цього року у Тернополі вийшла книга Мирослава Кальби „ДУН в розбудові УПА”, в передмові до якої автор зазначає: „Двадцять років після закінчення німецько-совєтської війни Росія, а з нею і її сусіди, поневолені Росією після війни, почали нерозбірливо-брехливу лайку і напади на „Нахтігаль”, обвинувачуючи його в недоконаних злочинах, головно у ліквідації польських львівських професорів та жидів у червні-липні 1941 року у Львові.

Комуністичній Москві  йдеться найбільше про те, щоб, обвинувачуючи „Нахтігаль” у тих злочинах, рівночасно збезчестити й очорнити  цілий українсько-революційний рух, враз із Актом 30 червня та боротьбою ДУН-УПА-УГВР, представляючи їхніх німецьких колаборантів, гітлерівських запроданців, бандитів, ворогів українського народу, які воювали проти своїх одноплемінників, допомагаючи Гітлерові їх поневолювати...”

Про яке колаборантство з гітлерівцями може йти мова, коли між творцями ДУН, очолюваними славним Романом Шухевичем та німецьким командуванням, причетним до цієї справи, з самого початку того „співробітництва” погляди на призначення ДУН були діаметрально протилежними. Гітлерівцям хотілося, щоб українські курені дали присягу на вірність Німеччині, але вони присягали тільки Україні. „Нахтігаль”, як військова структура, зіграв важливу роль у творенні Тимчасового Державного Правління, проголошення Української незалежної держави на чолі зі Степаном Бандерою 30 червня. Про цю подію почув весь світ завдяки тому, що Львівська радіостанція імені Євгена Коновальця протягом кількох днів перебувала під охороною „Нахтігаля”. Гітлерівці були ворогами української державності, тож представники їхнього командування, що прибули на національні збори, де було проголошено історичний Акт, мали намір не допустити цього, але не наважилися на такі дії, побоюючись військової сутички з „Нахтігалем”. І членів Тимчасового Державного Правління окупанти змогли заарештувати лише тоді, коли воєнні дії покликали „Нахтігаль” аж під Вінницю. Дізнавшись про антиукраїнські репресії з боку гітлерівців, дружинники рішуче відмовилися від  співробітництва з німцями. До речі, комуністична пропаганда, звинувачуючи український націоналістичний рух у співпраці з німецьким  нацистським режимом, замовчувала, що сама Росія активно співробітничала як з кайзерівською, так і з гітлерівською Німеччиною.

Московські наклепи на „Нахтігаль”, який нібито був гітлерівським наймитом, спростовуються вже тим, що таких звинувачень не було навіть у тих матеріалах Нюрнберзького процесу, які подавали самі москалі. Фальшивість „документів”, сфабрикованих через 20 років, очевидна: надто швидко були знайдені „свідки”, до того ж їх шукали по всьому світі, тільки не у Львові, що пояснюється дуже просто: львів’яни могли згадати не тільки про великі заслуги „Нахтігаля” перед Україною, відсутність будь-якого колаборантства з гітлерівцями, а й про страшні злочини москалів, скоєні ними на західноукраїнських землях після того, як Сталін з Гітлером поділили Польщу.

У книзі Мирослава Кальби знаходимо цікаві довідки про деяких вояків, старшин та командирів УПА. З великою любов’ю розповідає автор про повстанського головнокомандувача Романа Шухевича, дуже сильну харизматичну людину, великого мислителя, стратега, полководця. Це він був ініціатором і творцем ДУН, в лавах яких пройшли вишкіл і бойовий гарт сотні майбутніх командирів УПА, без яких ця армія не стала б найбільш організованою армією світу, здатною протягом десятиліття протистояти московському монстру.

Читаючи книгу Мирослава Кальби, знову і знову дивуєшся політичній малограмотності і короткозорості тих українських політиків і державних діячів, які ще й досі не зуміли належним чином оцінити роль і місце ОУН-УПА в історії нашої нації.

Василь Заєць