Дедалі частіше випуски новин на українському телебаченні починаються із демонстрації карти України, на якій червоним кольором позначено області, що ухвалили рішення надати російській мові статус так званої регіональної. З кожним тижнем червоного кольору на карті стає все більше...

Водночас уже ні в кого немає сумнівів, що такий наступ на українську мову — це спланована у штабі Партії регіонів політична акція, мета якої поставити на коліна чинну  владу, яка не зуміла придушити мовний сепаратизм у зародку.

Впадає у вічі й те, що парад мовних суверенітетів триває також після того, як “мовні” рішення окремих обласних рад були опротестовані місцевими прокурорами, а Міністерство юстиції України оприлюднило відповідне роз’яснення, яке однозначно кваліфікує дії депутатів-сепаратистів як антизаконні й такі, що грубо порушують Конституцію держави.

Усе це спонукає до висновку, що Україну втягнуто у затяжну “мовну війну”, яка послаблює державу, підриває основи її національної безпеки. До речі, “мовну війну” не можна вважати громадянською. Зважаючи на те, що Росія всіляко підтримує мовних сепаратистів, а нещодавно Держдума РФ ухвалила провокативне рішення про розгляд питання щодо можливої передачі Росії українського півострова Крим, “мовну війну” слід вважати національно-визвольною, оскільки насправді йдеться про гідну відсіч агресорам, які зазіхнули на духовний, і, відповідно, територіальний суверенітет України.

Поки що “мовна війна” війна ведеться жорсткими, але все ж таки здебільшого мирними методами. На  порушення мовних прав українців влада реагує силою закону. Однак в Україні, на жаль, закон як дишло, а тому успіху добиваються не ті, хто на його боці, а хто відверто ігнорує закон. Схоже, саме ця обставина примусила втягнутися у мовні баталії Президента України Віктора Ющенка.

Несподівано для багатьох Глава держави у привітальному слові з нагоди відкриття сесії Верховної Ради України нового скликання значну увагу приділив гуманітарним питанням та мовній проблемі. Ющенко, зокрема, заявив, що виступає  за “зміцнення української нації та забезпечення цілісності країни”, “формування власне української автентичної системи цінностей, яка б базувалась на українській національній спадщині та зберігалася і розвивалася за європейськими традиціями”. Особливо Президент наголосив на тому, що “поділ України за мовною, релігійною чи територіальною ознакою є неприпустимим”.

Слова Ющенка палко вітали окремі депутати “Нашої України”. Без особливого ентузіазму БЮТ та соціалісти. З презирством — Партія регіонів та комуністи.

Однак справжній контрудар Ющенка відбувся під час його традиційного радіозвернення до українського народу.  Президент нагадав депутатам, що виборюючи депутатські місця, всі партії заявляли “про відданість національним інтересам України” та наголосив, що національні інтереси нашої держави виключають будь-який її поділ за мовною, релігійною чи територіальною ознакою. В хід пішла важка артилерія — Конституційний Суд України. Своїм першим рішенням, наголосив В. Ющенко, Верховна Рада має привести до присяги суддів Конституційного Суду України. “Я не підпишу подання на прем’єр-міністра доти, доки не буде виконано цю норму Конституції. Нові депутати повинні засвідчити свою повагу до Основного Закону”, – підкреслив Глава держави.

У цьому зв’язку варто нагадати, що Конституційний Суд уже одного разу висловлювався щодо мовного  питання, коли давав тлумачення змісту мовних статей Конституції України. Тоді його вердикт був однозначний: питання, що регулюють сферу застосування української мови та мов національних меншин, не належать до компетенції органів місцевого самоврядування, якими є обласні та міські ради. Це питання може регулювати лише вищий законодавчий орган держави — парламент. Немає сумніву, що новий склад Конституційного Суду визнає рішення окремих обласних та міських рад про надання російській мові статусу регіональної такими, що не відповідають Основному Закону. Це буде остаточна юридична крапка у правовій дискусії на тему: мали чи не мали право депутати місцевих рад ухвалювати “мовні постанови”.

Іншими словами, узалежнивши підписання подання на призначення глави уряду від приведення парламентом до присяги суддів Конституційного Суду, Президент взяв ініціативу в протистоянні з мовним і територіальним сепаратизмом у свої руки. Ба більше, зазначене рішення Віктора Ющенка засвідчило, що влада із контрнаступу переходить до активних дій, спрямованих на захист української мови, територіальної цілісності держави.

Як уже зазначалося, мовне протистояння в Україні поки що не вилилося у серйозні акції громадянської непокори. Проте вже є перші симптоми. У Криму активісти російської шовіністичної організації “Прорив”, котрі намагалися зірвати у Сімферополі український книжковий ярмарок, зіткнулися з активним протестом із боку націоналістичних і козацьких організацій краю. В Дніпропетровську український націоналіст на знак протесту проти надання місцевими депутатами російській мові статусу регіональної прикував себе до приміщення облради. Всі сутички були короткочасними і безкровними, але засвідчили, що обидві сторони готові до рішучих дій. Впадає у вічі й те, що перші публічні, стихійні протести відбуваються на сході і півдні України, а їхні форми та масовість важко передбачити.

У будь-якому разі стає зрозумілим, що “мовна війна”, розв’язана Партією регіонів, загрожує перерости у громадянське протистояння. Хто буде переможцем? Історія свідчить, що у війні не завжди перемагає той, хто її починає. Тож чи варто гратися з вогнем?

Богдан Червак