У Тернопільському музеї політичних в’язнів та репресованих в ніч з 12 на 13 жовтня 2006 року Молодіжна референтура Тернопільської обласної організації Конгресу Українських Націоналістів провела вишкіл «Ідея і чин», присвячений 64-й річниці створення Української Повстанської Армії.

Близько двадцяти молодих націоналістів 12 годин перебували у камерах, в яких гинули тисячі повстанців, адже музей розташований у підвалі колишнього управління і слідчого ізолятора Тернопільського НКВС-КДБ.

Понад 60 років тому молоді хлопці та дівчата з гаслом «Здобудеш Українську державу, або згинеш в боротьбі за неї» вступали у ряди Української Повстанської Армії, віддавали свою молодість, здоров’я, сили заради майбутнього, боролися за волю України і поклали за це своє життя.

Сьогодні ж молодь, вшановуючи пам’ять українських героїв, вирішила випробувати себе, пропустити крізь свою душу ті переживання, які панували тут більше половини століття тому. Метою вишколу було максимально відтворити умови перебування в’язнів у камерах, а саме: обмежене харчування, чітко визначені години на мовчанку, писання листів, проведення імпровізованих допитів. Мабуть, для нашого сьогодення такі випробування є досить тяжкими, але кожен, хто взяв участь у вишколі, усвідомлював, заради чого він це робив.

На відкриття вишколу прийшли голова секретаріату ТОО КУН Богдан Строцень, член обласного проводу Василь Когут, голова Тернопільської міської організації КУН Богдан Дригуш, член проводу міської організації Олександр Варакута, науковий працівник музею Ігор Олещук та голова Ліги українських жінок Тернопільщини Ольга Жулковська. Вони побажали учасникам сили, впевненості у собі та завжди змагати до поширення сили, слави і багатства Української держави.

Після урочистого відкриття вишколу учасники отримали завдання: провести опитування серед молоді міста. На запитання «Чи підтримуєте ви перенесення Дня захисника Вітчизни з 23 лютого на 14 жовтня» третина опитаної молоді (близько тисячі чоловік) відповіла «так», а решта сказали, що їм байдуже або висловились проти.

Виконавши завдання, вишкільники повернулися у приміщення музею, де науковий працівник, колишній політв’язень Ігор Олещук провів екскурсію у камерах та карцерах, де зберігаються знаряддя тортур, предмети невільничого побуту. Є в музеї також макети сибірського концтабору і вагону-«телятника», обладнаного ґратами для транспортування ув'язнених, а також – і це найбільше привертає увагу відвідувачів – макети повстанських криївок.

Після екскурсії учасників двома роями помістили у карцери. Гучний звук замків, немов якийсь страшний грім, абсолютно реально сповістив усім, що "ви перебуваєте у в’язниці". Можна лише уявити, що тоді відчувала молодь. Однак…

Дозволено було писати листи друзям із сусідніх камер. Їх передавали через маленьке віконечко у дверях. Крізь це віконечко «в’язням» також подавали черствий хліб і чай. З карцерів лунали повстанські пісні. А в камерах був присутній отой справжній дух, яким дихали колишні політичні в’язні. Він витав над молоддю протягом усього часу перебування в музеї і створював бентежно-урочистий спокій, який іноді порушувався лише шумом вулиці.

З карцера по одному «в’язнів» виводили на допит. Вели довгим, вузьким та низьким темним коридором до найгіршого карцеру, в якому була найбільша вологість та брак кисню. Під час допитів запитували чи готовий учасник вишколу повторити подвиги повстанців, як він розуміє поняття «український націоналізм», чи вважає себе націоналістом.

Після цього “в’язня” виводили у велику камеру, де повинна була панувати тиша. У ній можна було відчути атмосферу в’язниці і, здавалося, навіть ридання стін. Молоді люди у ці хвилини наче відкривали двері до свого серця і душі, вслуховувалися у стогін стін, у їхні болі, які промовляли сотнями тисяч голосів і благали справедливості та добра для українців.

Коли було допитано вже всіх учасників, настав час гутірки на тему «Постання та діяльність Української Повстанської Армії». Після цього учасники зібралися для підбиття підсумків вишколу. А далі…

Далі звичне щоденне буття, турботи, проблеми, перемоги, поразки, гамір, сміх навколишнього світу… Але для тих, хто пробув добу у підземеллі, в камерах, цей світ став дещо іншим. Молоді люди через пережиті почуття відкрили його для себе по-новому, ніби зазирнувши у потаємні глибини своєї душі.

Галина Жулковська