18 липня на Софійському майдані в Києві Конгрес Українських Націоналістів разом з іншими партіями національно-демократичного спрямування та громадськими організаціями вшанував пам’ять Патріарха Київського та всієї Руси-України Володимира (Романюка), похованого 12 років тому під стінами Софії Київської.

Представники політичних партій та громадських організацій поклали квіти до могили Володимира на Софійській площі, а священики УПЦ КП відправили панахиду. Після цього відбулося віче, учасники якого звернулися до влади з вимогою притягнути до кримінальної відповідальності посадових осіб, винних у побитті людей, які брали тоді участь у поховальній процесії. Також вони закликали українську владу спорудити каплицю над могилою Патріарха Київського і всієї Руси-України Володимира або перепоховати тіло владики на території Софіївського собору.

Володимир Романюк був правозахисником, націоналістом, політичним в'язнем. У 1993 році він став Патріархом Київським і всієї Руси-України, поклавши початок об'єднанню українського православ'я у Єдину Помісну Православну Церкву. Помер 14 липня 1995 року в Києві за загадкових обставин. Першого главу відновленої Української православної церкви Київського патріархату годилося ховати в усипальниці київських митрополитів — Святій Софії.

Однак далека від релігійних законів влада не давала на те дозволу: з тих пір, як майно і землі церкви «забрала» Жовтнева революція, місце для поховання владики вказує президент або прем'єр (18 липня 1995 року: Президент України — Леонід Кучма; міністр внутрішніх справ — Юрій Кравченко; голова СБУ — Володимир Радченко (свого часу начальник відділу КДБ УРСР в Києві); Прем'єр-міністр — Євген Марчук (свого часу 1-й заступник голови КДБ УРСР); Голова Верховної Ради — Олександр Мороз). Декому не давала спокою й ще одна «проблема»: Патріарх Володимир був яскравою політичною постаттю, символом духовної незалежності. Отож упокоєння його праху в тисячолітній святині української держави означало б повернення народові його прав на релігійну, історичну й політичну спадщину. Цього «не можна було допустити». Але досвідчений правозахисник, багаторічний в'язень радянських концтаборів, блискучий мислитель Василь Романюк боровся за права свого народу навіть у смерті. І незбагненною силою це право 18 липня 1995 року було відстояне.

І досі, через 12 років після тих буремних подій, влада не спромоглася зробити жодного кроку, аби перепоховати тіло владики на території Софіївського собору, відновити розслідування обставин смерті єпископа і відкрити кримінальну справу, а також виявити та покарати винуватців побоїща.

Змінюються на посадах міністри та прем'єри, вирує бурхливе політичне життя, а патріарх Володимир лежить за ворітьми собору, як гіркий докір українцям, що живуть "на нашій, не своїй землі".