Українська інтелігенція – є. І вона постала проти варварства, оголосивши Україну зоною культурного лиха.

Почаївська Лавра приватизована московськими попами. На території Києво-Печерської Лаври та ж парафія будує ресторан та готель. Черновецький віддав під патронат все того ж Московського патріархату неоціненну пам'ятку давньоукраїнського зодчества – церкву Спаса на Берестові. Біля стін Софії Київської діє надпотужний фітнес-центр, що загрожує заповідникові. З Андріївського узвозу силоміць, нахабно виганяють художників, скульпторів, майстрів декоративно-прикладного мистецтва. Приміщення Музею Однієї вулиці вже виставлене на продаж. Музей історії Києва вигнали з Кловського палацу і досі нікуди не "поселили". У Музеї Народної Архітектури і побуту в Пирогово  по-рейдерськи відбирають землю задля будівництва "хатинок для багатих". Центральний майдан  Харкова – площу Свободи – мер Добкін та його поплічник Кернес  збираються перетворити на суцільний автопаркінг.

Це тільки тисячна частина тих варварських фактів нищення українськї культури у всіх її виявах, що була оприлюднена 30 листопада у Києво-Могилянській академії під час Надзвичайних зборів "Україна – зона культурного лиха". Поділитися наболілим з усієї України з'їхалися 620 учасників. І кожному було що розповісти.

Про кричущий стан українського культурного простору йшлося у переддень Надзвичайних зборів на засіданні секції публіцистики Національної Спілки письменників (голова – Михайло Сидоржевський), куди завітав один з ініціаторів "громадського неспокою" Віталій Капранов. Відбулася жвава дискусія, в ході якої письменники висловили цілковиту підтримку ініціативи.

– Чому збори? – пояснює Віталій Капранов. – Тому що це єдиний спосіб мобілізувати небайдужих людей. Після 2004 року влада швидко навчилася імітувати громадську діяльність: збирають майдани за гроші, утворили при кожному міністерстві псевдогромадські ради, призначають туди пригодованих людей і потім схвалюють "потрібні" рішення. Все це називається "порадились з громадськістю". Виникли фірми, які спеціалізуються на цьому: 50 тисяч доларів коштує одне замовне громадське слухання щодо будь-якого об'єкта будівництва у центрі Києва, а в скандальних випадках – до 100 тисяч доларів. Організовану при Президентові Нацраду з питань культури і духовності перетворили на бутафорський орган, який реально ні на що не може вплинути... Як цьому зарадити? Для початку ми організували збір інформації на сайті, де накопичуємо інформацію з усієї України про явища, які підпадають під визначення "культурне лихо". Сьогодні – більше 400 повідомлень на сайті. Ми знали, що погано, але не знали, що настільки погано. Люди пишуть те, що вони бачать. Отже, говорити про культурне лихо – не перебільшення. Сьогодні більшість українців позбавлені можливості задовольняти свої культурні потреби. На території української культури хазяйнують мародери. Це лихо чинить наша влада, чиновники, разом з бізнесменами. Тому ми виходимо за межі традиційного плачу і оголошуємо стан підвищеної готовності всієї української інтелігенції, всіх небайдужих задля подолання лиха.

* * *

Резонанс Надзвичайних зборів "Україна – зона культурного лиха" сягнув як владних щаблів, так і найвіддаленіших куточків України. Бо всім нормальним людям однаково боляче, коли їх намагаються перетворити на бидло. Серед доповідачів на Зборах були архітектор, віце-президент Київської організації ЮНЕСКО Георгій Духовничий, представник Ліги екскурсоводів України Тетяна Нечай, кінокритик Вадим Скуратівський, кінорежисер, актор, продюсер Олесь Санін та багато-багато інших.

Результатом Надзвичайних зборів стала одностайно прийнята резолюція та маніфест, у якому, зокрема, говориться: "Нетоплені бібліотеки, зотлілі музейні цінності, закриті книгарні, екскаватори на історичних пам'ятках, бездомні художники, рейдерські атаки на галереї, розкрадені кіностудії, зруйновані кінотеатри, хмарочоси посеред історичних центрів, навала іноземного кітчу... Це – Україна XXI століття. Це – наше сьогодення і майбутнє наших дітей. І це – прямий наслідок злочинних дій та злочинної бездіяльності української влади усіх рівнів... У сьогоднішній Україні одна книгарня припадає на 100 тисяч населення. У Польщі – на 10 тисяч. У Києві 40 театрів, у Лондоні – 400. Ми ідемо в Євросоюз. А чи потрібна Європі навала 40 мільйонів варварів, які мріють лише про пиво і футбол?.. Сподівання на добрих і мудрих керівників закінчилися. Ми більше не хочемо залицятися до неосвічених і некультурних людей, якими є насправді наші політики. Врешті-решт, українській владі лише 16 років, а українській культурі – кілька сотень, якщо не тисяч. Культура вижила під час воєн, окупацій, геноциду, етноциду, лінгвоциду. То невже ми не піднімемо голос на захист майбутнього нації?"

Окрім резолюції Надзвичайних зборів, їх підсумком стало Звернення до членів Нацради з питань культури і духовності, до світової спільноти. Наступного тижня буде оприлюднений Чорний список ворогів української культури. Серед найбільш імовірних претендентів на цей "титул" – Дмитро Табачник, Микола Азаров, Леонід Черновецький. Українська інтелігенція різних поколінь обіцяє зробити все, щоб звання "Ворог української культури" присуджувалося пожиттєво і мало наближений до офіційного статус.

Марта РИМАР,  «Нація і держава», 4 грудня 2007 р.