На Київщині встановили пам'ятний знак на честь битви Січових Стрільців проти війська Скоропадського.

18 листопада 1918 року кілька сотень українських повстанців розгромили кількатисячну армію. Ця подія стала ключовою у поваленні правління Скоропадського.

 На місці переможної битви представники Інституту "Республіка", Союзу української молоді, Інституту мовознавства та патріотичних сил встановили хрест та пам'ятну дошку. Також посадили навколо молоді дубочки, кущі калини та запалили ватру. Ідея створення такого меморіалу належить Василю Задорожньому. Його підтримали Олександр Хоменко та Володимир Чемерис. Гроші надійшли від громади села Плисецького та від громадських організацій.

Обіцяють, що вже за рік біля пам'ятного знаку виросте великий меморіальний комплекс. Саме тоді виповниться дев'яносто років з дня перемоги українських повстанців. На гранітній плиті викарбувано: ТУТ 18 ЛИСТОПАДА 1918 р. ПЕРЕМОГЛА УКРАЇНСЬКА ЗБРОЯ. УКРАЇНЦЮ! НА ПОЛІ УКРАЇНСЬКОЇ СЛАВИ ВКЛОНИСЯ СВІТЛІЙ ПАМ'ЯТІ СВОЇХ ГЕРОЇВ.

Це не монумент загиблим. Січові Стрільці поховані в центрі Києва, а їхні противники – на цвинтарі в Плисецькому. Тут вшановано не померлих, тут вшановано місце нашої Української перемоги.

18 листопада 1918 року сніг йшов м'який, густий та лапатий, про що згадував Роман Дашкевич – командир бронепоїзда Січових Стрільців, який відіграв вирішальну роль у тій битві.

Повстання розпочав корпус Січових Стрільців під командуванням Євгена Коновальця в Білій Церкві. Симон Петлюра сказав тоді офіцерам – Січовим Стрільцям, які зібралися на нараду: "Безсумнівно, що ми всі загинемо, тому, що ми не переможемо війська гетьмана Скоропадського, і тим більше не переможемо стотисячну німецьку армію, яка його підтримує. Але ми маємо виступити, щоб довести всьому світові, що Україна без бою не зречеться Незалежності". І, як згадували бійці, вони йшли у бій не для того, щоб перемогти, а щоб померти. Але вони перемогли!

За правилами військової тактики, сила, яка наступає, має бути принаймні втричі більшою, ніж сила, яка обороняється. А тут навпаки – наступала тисяча, а оборонялися приблизно 5–7 тисяч гетьманців, і ще стотисячне німецьке військо очікувало наказу: "Розтрощити всіх і не залишити нікого живим"!

З боку Січових Стрільців загинуло 35 чоловік (усі вони потім були поховані в Маріїнському парку, в районі нинішнього будинку ВР; на жаль, та могила не збереглася), а з боку противника, – незрівнянно більше (приблизно 350–400 чоловік).

Встановлення монумента було б неможливим без сприяння місцевої влади, і принаймні тут, у Васильківському районі, ми бачимо справжню українську владу. Під час церемонії заступник голови Васильківської райдержадміністрації А. Совгиря зокрема сказав: "Люди, яких ми вшановуємо в цей день, боролися за майбутню незалежність неньки-України у нерівній брані з багаточисельнішим ворогом. Одним ланцюгом пов'язані бій під Крутами, під Базаром на Житомирщині і багато інших боїв, де полягли українці за нашу незалежність".

Сільський голова Плисецького М. Луценко відзначив: "Українці показали всьому світові, що вони готові померти за національну ідею. Дуже приємно, що до вшанування Січових Стрільців долучилася молодь. Це свідчить про те, що пам'ять про національних героїв житиме у віках".

Світлана БАДЕРА, «Нація і держава», 11 грудня 2007 р.