Такі маленькі чиновники, як ви, живуть не позитивом, а негативом – пропагандистською отрутою, єхидством і безцеремонністю. Особливо тоді, коли в тієї чи іншої заполітизованої постаті відсутня честь і совість.

Віддаючи нині Галичину чи інші території України (поки що на сторінках "Кієвского телеграфа"), ви, пане Табачнику, не відчуваєте, що це вже межує з деякими статтями Кримінального кодексу про порушення цілісності держави. Ви віддаєте з такою ж легкістю і безвідповідальністю і Крим Росії. Якщо ви історик, то мали б знати, що цей півострів, що з'єднується з материковою Україною, до "покорєнія Крима" (О. Грібоєдов) Московській імперії не належав. До ХVІІ століття Москва платила данину кримському хану.

Закінчення. Початок тут.

А тепер уявіть собі, що я, українець (не той, що зійшов з полонин), раптом отримав в Ізраїлі посаду віце-прем'єра з гуманітарних питань. Мало того, що обійняв таку посаду в уряді Ізраїлю, а й дозволив собі різні демагогічні (краще звучить дімагогічні – О. Ч.) виступи на ізраїльському телебаченні, зловживаючи своїм службовим становищем чи за вказівкою, скажімо, деяких ідеологів у вишиванках з України, як пишете ви. Але не просто виступав би з пустопорожніми роздумами, а й почав закликати євреїв Ізраїлю не мучитися над вивченням державної мови, а краще і легше розмовляти тією, якою їх, євреїв, примушували розмовляти в Совєтском Союзє, коли творився "єдіний совєтскій народ" з "єдіним совєтскім язиком" російського походження. Іншу ж вивчати ніхто не збирався, бо всіх нас, совків, запевняли, що і в "мірє будєт єдіний язик – язик Владіміра Лєніна". Нам цей язик обіцяли так само, як і комунізм. Та повернімося до Ізраїлю, де я вже за віце-прем'єра з гуманітарних наук. Так от, я б в Ізраїлі як віце-прем'єр з гуманітарних наук у місцевому тель-авівському телеграфі (часописі) розпочав кампанію з впроваджування другої державної мови – російської. Розпочав на тій простій підставі або ідеологічному підґрунті, що більшість сьогоднішніх євреїв в Ізраїлі – це вихідці з України і Росії. Ви уявляєте собі таку ситуацію, пане Табачнику? Ви уявляєте, що б робилося в кнесеті, аби отака мала більшість нав'язувала свою "національну ідею" більшій меншості? Я вже мовчу про те, що в ізраїльському кнесеті немає української азарівщини. Там закон забороняє бути членом кнесету нечистокровному єврею. Там вимагається тільки "арієць", і то не в першому коліні. Ви мене розумієте, пане Табачнику. Хотів би я бачити, що б трапилося з нашим українським кнесетом, аби тут прийняли такий закон, щоб у Верховній Раді були тільки ті, що з полонин і ті, що з степу донецького. Скільки б та Верховна Рада нараховувала членів, хоча б при сьогоднішньому скликанні. Як ви гадаєте, пане Табачнику, якою була б картина у відсотковому відношенні? То, може, краще застромити язика за зуби, а перо публіциста поки що відкласти?

Або ще ви пишете дуже переконливо про пам'ятники і так логічно їх розміщуєте на нашій українській території. Уявімо собі, що я взявся і за пам'ятники в Ізраїлі і замість "Алеї праведників", де, до речі, чи не найбільше імен українців, запропонував пам'ятники катам єврейського народу. Розпочав би, звичайно, з Торквемади, поставив би пам'ятник і Катерині Другій, яка вперше ввела в Росії "межу осідлості" для євреїв, а потім цю ідею перехопив Адольф Гітлер, створюючи гетто. Тоді б поставив пам'ятники Шульгіну, Савенкову й іншим чорносотенцям, що викинули гасло на руїнах Московської імперії "Бей жидов, спасай Рассею!". Звичайно, і Адольфу Гітлеру. Не тому, що в його жилах текла єврейська кров, як у багатьох есесівців-арійців, а тому, що винищував євреїв тільки за те, що вони за національністю євреї, і в цьому була їхня найбільша вина.

Що ви на це скажете, пане Табачнику? Такого не можна допустити навіть в думках божевільного. Але чому тоді в Україні ставлять пам'ятники катам мого народу? Наприклад, великий рухівець Гурвіц Перший ставить в Одесі Катерині Другій, яка знищила Запорозьку Січ, увела в Україні кріпацтво. Ви, можливо, завтра-післязавтра захочете поставити пам'ятник Лазарю Кагановичу, "великому українізатору" і малому торквемаді уже ХХ століття. Ставимо ж пам'ятники і досі не знімаємо особі, яка оголосили червоний терор і потопила в крові мільйони українців, росіян, поляків, білорусів, литовців, латишів, татар, чеченців та інших великих і малих народів своєю ненависницькою людиножерською ідеологією – В. Лєніну. Тому самому Лєніну, що він чи не найбільше зніс за своє коротке життя пам'ятників, які символізували міць Російської імперії, знищив храми, церкви, собори. А ті, що залишилися, переформатував у склади. Священиків і архієпископів розпинав, четвертував, аби показати пролетаріату, що Бога нема, якщо він посланців Бога не може зняти з хреста чи витягти з-під коліс річкового порома, на якому крутився то один, то інший єпископ чи митрополит. Тепер ця партія, яка себе іменує комуністичною, стала чи не найбільшим поборником святої церкви, особливо Московської, як і ви, пане Табачнику. Свідчення цього – ваш виступ "другою державною" мовою перед Московським архієпископатом (?).

Спробуйте заперечити мені. Чому ви собі дозволяєте таке писати і друкувати в Україні? Може, тому, що в нас євреям дозволено все, а українцям – нічого? Давайте займатися не розбратом, пане Табачнику, а пропагандою гарного ставлення одне до одного. Нормального ставлення як до українців, так і до росіян, євреїв та інших народів нашої держави.

Вашим шляхом днями пішла і ваша колега чи то по партії, чи то по крові – сумнозвісна Богословська. Вона пропонує увести в Україні... апартеїд. Познайомтеся з її заявою в мас-медіа: її заява – припинити репатріацію кримських татар на українську землю. На якій підставі це заявляє, з дозволу сказати, офіційний юрист не за покликанням, а за чиновницьким кріслом?

Знаючи історію єврейського народу, його тисячолітнє гоніння, переслідування, вигнання, я не дозволив би собі ніколи навіть рота розтулити проти цього народу. Народу, який йшов до своєї ідентичности віками, мріючи про свою мову, культуру, історію, духовність і, врешті-решт, свою державність. Нарешті, знайшов її, якщо я не помиляюсь, у 1948 році. Тепер євреї мають свою державу, запроваджують свою мову в своїй державі. Ту мову, над якою глумилися, висміювали, забороняли. Кожен гнобитель і кожний загарбник. Усі, кому не ліньки, і всі такі, як ви, пане Табачнику, чи подібні вам слуги чи раби чужих задвірків і чужих статутів. Саме такі ідеологи і демагоги, цураючись (у кращому випадку – соромлячись після вседержавного глуму гнобителя) свого роду-племені, своєї мови, самі називали кожного єврея словами, яких я собі не дозволю щодо цього древнього і гнаного народу. Бо його історія, як історія мого українського народу, дуже подібні. І саме в тому моє глибоке розуміння цього народу. Моя українська вихованість не дозволяє так говорити про інший народ, як це дозволяє інородець у моїй державі про мій народ, про його культуру, звичаї, мову і навіть національний одяг. Так цинічно, так грубо, так безсоромно, так провокаційно, так дико. Про який же гуманізм "великого державного гуманітарія" можна в цьому випадку говорити?!

З усією відповідальністю заявляю, що як українець, господар і син своєї землі я більше маю і формальних, і моральних прав говорити в своєму домі, що мені заманеться. Але я цього собі не дозволяю. Не дозволяю висловлюватися так про інородців на моїй згорьованій землі. Бо мені, по-перше, не ґречно цього робити з точки зору природженої української гостинности і вихованости, по-друге, з точки зору честі, якою я дорожу, по-третє, з точки зору совісті, якою нагородив мене мій народ.

Над вашим народом, пане Табачнику, знущалися всі ті, хто приходив до влади, обзиваючи вас і висміюючи вас і вашу мову, і ваш одяг, ваші ярмулки. Ніхто в цивілізованому світі не дозволить собі сміятися з національного одягу (до речі сказати, одного з наймальовничіших строїв у світі, які запозичують в українців модельєри усього світу).

Як про єврейський народ, так і про український, я не можу собі дозволити сказати, що ми зійшли з полонин – навіть заради красного слівця чи необдуманої фрази. Було б порядніше, чесніше, об'єктивніше вам сказати про мій народ, що він тільки учора повернувся з Гулагів, Колими, Сандармохів, Соловків, куди їх заселяли такі, як ви. Заселяли часто без суду і слідства. Сьогодні, судячи з ваших виступів у пресі, і ви мрієте таке вчинити з нами.

Ви в лапки берете і дороге кожному українцю слово "мова", єхидно при цьому іронізуючи, забуваючи про те, що ця мова того народу, серед якого ви живете і займаєте високу державну посаду. Ви так зверхньо пишете про ту мову, яка зазнала дикого переслідування впродовж багатьох століть. Ця мова заборонялася у піснях і навіть у нотах емськими та валуєвськими указами. Цією мовою не дозволялося ні розмовляти, ні молитися. Її принижували, її безчестили, кидали у товарняки разом з худобою, примушували бродити по тундрі і тайзі, і там помирати і знову народжуватися.

Це такі, як ви, пане Табачнику, вбивали в голови, у свідомість кожного малоосвіченого дядька, що це "мужицька мова", що це "мова селюка", виховуючи в українцеві яничара, перевертня, манкурта. Ви, як малоосвіченому дядькові, вбили в голову і пану Кучмі думку про те, що "національна ідея не спрацювала". Ніби ви адміністратор його, при якому він працював президентом. Це ви як менеджер чи іміджмейкер уклали йому "глибоку мисль" про другу російську мову під оплески антидержавників – передового загону КПРС в Україні – КПУ. Це з вашої подачі і вашого благословення державні чиновники, працівники банків, організацій і установ викинули на смітники російсько-українські словники, за які вони, було, засіли за правління Леоніда Кравчука. Бо, бачте, національна ідея не спрацювала. Ідея, яку ви з паном Кучмою і не збиралися втілювати в життя.

Ще хотів вас запитати: чому ви дозволяєте виступати з цинічними і провокаційними статтями, провокуючи громадянську війну між заходом і сходом, чи відокремленням Галичини чи Криму від України. Ви запитали про це мій народ? Хто вам дав моральне право виступати від імені українців і росіян. Я знаю (принаймні, з так званого всєукраїнского тєлєвідінія), що більшість законослухняних росіян, які шанують свою мову, шанують і мою. Шанують свою культуру і говорять в Україні українською мовою, чого не скажеш про вас. Чому ви розписуєтеся про якусь міфічну нацменшість, якщо такої у нас формально нема? Чи мені потрібно про це нагадувати двічі екс-віце прем'єру з гуманітарних питань? Як ви визначаєте нацменшість, адже в наших паспортах немає графи національність? Усі ми – громадяни України. Чи ви себе таким не вважаєте, маючи, як кожний єврей, інший паспорт? То чому ви такого права – розмовляти єврейською – не виборюєте для себе, свого єврейського народу? Чому ви так турбуєтесь за російський народ? Він вас найняв у свої адвокати? Чому наші "Інтери" розмовляють тільки російською мовою? Може, і їм час заговорити єврейською? Не втручайтеся у наші українсько-російські відносини. Не кидайте між нами не яблуко – камінь розбрату. І ще одне. У вас і в росіян, як і в багатьох інших громадян України, є свої держави. У нас, в українців, іншої України нема. Саме тому ми вам не дозволимо знову розвалити її і розбігтися по закордонах.

Ви так полюбляєте цитувати великих, займаючись софістикою. На кого ви розраховуєте? Ви заявляєте, що українці докотилися до того, що викинули з українських підручників великих українців Гоголя, Чехова, Короленка, Булгакова. Побійтеся Бога. Ці великі українці належать іншій літературі – великій російській літературі. І вони завжди були в російських хрестоматіях. Навіть за радянської влади. Чому ж ви не увели їх в українські хрестоматії, не написали, хоча б коротко, що це справді великі українці? Чи це теж ще один штрих вашої ненависті до українського народу, серед якого ви живете, отримуєте (часто незаслужено) високі наукові звання), посади і паскудите цей народ, прирівнявши його до папуасів, які щойно "зійшли з полонин".

Хто б вам і де, в якій країні, дозволив і пробачив би такі дикі заяви у так званих всєукраінскіх газетах? Яке після цієї статті ви маєте моральне та й, певен, юридичне право очолювати в моїй державі такі високі посади з такими антиукраїнськими поглядами?

Ви своєю статтею не тільки запалили іскру громадянської війни між моїм українським народом, намагаючись зіштовхнути україномовне населення з російськомовним, ви ще й виступили як невіглас, забувши аксіому чи істину, що той, хто не знає мови свого народу, просто дикун, або ж гість чи окупант на цій території. Якщо не перше і не друге, то раб того ж окупанта. Ось чого ви домагаєтеся подібними виступами: зробити з нас рабів, які б, забувши свою історію або не вивчивши її, знову та й уже вкотре стали б рабами. Саме тому ви, як горе-історик, нав'язуєте нам свою історію, глибоко розуміючи, що незнання історії призводить усі народи до занепаду, асиміляції, а згодом і до перетворення господаря в раба окупанта. Ви про це мрієте. Ви цим сните. Але повірте мені, неісторику, ще жоден зайда на моїй землі не став господарем. Переможці тут розчинялися у нібито переможених, а український народ, як міфічний птах Фенікс, народжувався знову і знову з попелу і оживав знову, незважаючи на потуги трубадурів-табачників.

Олег ЧОРНОГУЗ, «Нація і держава», 18 грудня 2007 р.