Протягом останніх місяців Лавру, це благодатне для кожного українського серця місце московська церква перетворила на суцільний будмайданчик. На священних землях Лаври замість пам'яток українського зодчества зводяться "хатинки" підвищеної комфортности для московських агентів у рясах. І що ж наша влада? Ховає голову в пісок (у кращому випадку). Політичні партії воліють не помічати, як руйнують найбільшу святиню українського православ'я. Український народ – мовчить, бо благоденствує?

Над печерами, де покояться мощі святих християнських подвижників землі української, навис дамоклів меч московського хамства. Нещодавно внаслідок бурових робіт була буквально продирявлена крипта, де покояться останки "Батиєм убієнних". Фахівці стверджують: ще рік-два – і ми втратимо знамениті лаврські печери. За словами генерального директора Національного історико-культурного заповідника Києво-Печерська Лавра Сергія Кролевця, протягом отанніх семи років внаслідок невиправданих і незаконних будівельних робіт з території Києво-Печерської Лаври знято та вивезено грунту більше, ніж за всі попередні 100 років. Під виглядом захисту від сповзання грунту, за бюджетні кошти (близько 25 мільйонів з кишень українців-платників податків за три роки) провадиться планомірна руйнація української святині. З 66 об'єктів Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника, що були (вимушено або насильницьки) передані в оперативне управління церкві Московського патріархату, – більше половини – перебудовані або збудовані заново. Новобуд у жодному разі не може бути пам'яткою архітектури. На грунтах, які й без того схильні до сповзання, монахи ведуть невіглаську господарську діяльність: садять грядки з часником-цибулею, знищили старий садок, а натомість викопали близько 300 ям під дерева, в яких під час дощів накопичується вода і, просочуючись до печер, руйнує їх. Вологість, за словами фахівців, у печерах підвищується неприпустимо стрімко, що створює величезну загрозу самому існуванню печер.

Києво-Печерська Лавра в Україні є одним з порівняно небагатьох культурницьких об'єктів, що знаходяться у переліку всесвітньої культурної спадщини ЮНЕСКО, а отже, – належать до світової скарбниці, суворо охороняти яку повинна кожна держава, на території якої знаходиться та чи інша пам'ятка. Такі зобов'язання взяла на себе й Україна. Щоправда, не врахувавши двох чинників: антидержавної діяльности чиновників від культури на кшталт Табачника чи голови Держслужби з питань національної культурної спадщини М. Кучерука, які роздають народні гроші і дозволи на передачу Московській церкві українських пам'яток, а також – відверто антиукраїнської діяльности засланих козачків і манкуртів, що отаборилися в УПЦ МП на території Києво-Печерської Лаври та руйнують її, як можуть. Дійшло до того, що монастир УПЦ МП вже починають називати "монастирем підвищеної комфортности". Ще б пак. Там є все – комфортабельні "келії", бензозаправка для шикарних авто, планується спорудити ще один ресторан і готель "для бідних православних паломників". Не здивуємося, якщо довідаємося про сауни і масажні кабінети з монашками-масажистками. Нонсенс: новим Законом України "Про охорону культурної спадщини" заповідники (а значить і Національний Києво-Печерський) усунуто від процесу надання дозволів і погоджень на проектування і будівництво, реставрацію, ремонт, землевідведення на своїх територіях та в охоронних зонах. Відтак московські попи роблять з Лаврою, що заманеться. А Заповідник із запізненням дізнається про порушення природоохоронного законодавства.

Назагал, якщо торкнутися історії взаємин Московського монастиря на території Києво-Печерської Лаври та Національного заповідника, то стикаєшся з суперабсурдами, які не вкладаються в жодну нормальну людську логіку. Уявіть собі: Заповідникові належить територія, де міститься монастир УПЦ МП, себто московські попи просто гості (щоправда, з великими і нахабними апетитами, котрі час від часу живляться чиновницьким потуранням "п'ятої колони" у владі) на території Києво-Печерської Лаври. За наявности сильної політичної волі української влади церкву Московського патріархату можна (і давно потрібно) "попросити" з території української святині. А, кажучи без евфемізмів, – витурити. І тому, що цього досі не сталося, московські гості завдячують надмірній толерантності українського народу та зманкуртизованості владної верхівки.

Дякуючи Богові, є люди, яким болить те, що відбувається з Києво-Печерською Лаврою. За ініціативи Заповідника нещодавно була утворена Міжвідомча незалежна експертна група, яка береться грунтовно вивчити стан справ та подати пропозиції щодо введення проблеми до правового поля. Йде мова також про те, щоб на найвищому державному рівні розглянути та затвердити Концепцію розвитку (а такої – абсурд! – досі не існує) Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника, що має стати основою Генерального плану (якого теж немає). У складі комісії – Р. Іванченко – член Національної комісії України у справах ЮНЕСКО, О. Биструшкін – керівник Державної служби гуманітарної політики та з питань збереження національного культурного надбання Секретаріату Президента України, Я. Діхтяр, перший заступник голови Держслужби з питань національної культурної спадщини Міністерства культури і туризму України та інші впливові особи.

Нещодавно, під час прес-конференції, журналістам був наданий проект Концепції розвитку Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника та принципів співіснування з релігійними організаціями в його межах. У цьому документі, до речі, є пункт про перегляд доцільности перебування на території Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника юридичних осіб згідно з додатками, та відселення установ і закладів, діяльність яких не пов'язана з виконанням статутних завдань і чиє перебування на цій території не є обгрунтованим. Окрім того, у проекті Концепції йдеться про розробку нового Генплану Заповідника та включення до музейного об'єднання низки музеїв, які й так давно перебувають на цій території.

Зрозуміло одне: якщо патріотичні сили залишать поза увагою факт руйнування української святині московськими попами, – нація ніколи цього не пробачить.

Хочете незабутніх вражень – відвідайте Лаврські печери, подивіться, яка будівельна вакханалія твориться навкруги – і зрозумієте: московських попів звідти треба гнати! Або ж – буде запізно.

Марта РИМАР, «Нація і держава», 25 грудня 2007 .р