22 грудня виповнилося 90 років з дня народження сестри провідника Української Нації Степана Бандери – Оксани.

На час смерті матері Оксані виповнилось 5 років, і тому її взяла на виховання тітка Людмила, дружина о. Чорторийського, пароха села Кобиволоки на Тернопільщині, де Оксана виростала разом з іншими дітьми Чорторийських до свого повноліття.

У 1933 році Оксана повернулася до батька у Старий Угринів. Згодом вступила до Стрийської гімназії, по закінченні якої вчителювала (1939–1941 рр.).

У 1941 р. проживала в селі Тростянці Івано-Франківської области (Станіславської), де 22 травня 1941 р. разом з Мартою і батьком, о. Андрієм, була арештована.

О. Андрій Бандера, батько Провідника, – греко-католицький священик – був доставлений до Києва і через місяць і 18 днів засуджений до смертної кари. Вирок виконано в Києві, місце поховання – Свята Українська земля.

Сестрам Марті й Оксані випала тяжка доля, каторжні роботи на засланні в Красноярському краї та безмежні простори Сибіру.

Пройшли сталінським маршрутом: "Живий ключ", Слізнєва, Ярликова, Фортунь-Вершина, Шумково-Чкалово, Березовський ремзавод, Урман-лісоповали.

Пізніше їм повідомили про те, що обох засудили як "ворогів народу" на довічне проживання поза межами України. По дорозі на Сибір Марта застудилася і з того часу захворіла на бронхіальну астму та хронічну серцево-легеневу недостатність.

Марті й Оксані дошкуляли постійні перекидання з одного місця на інше.

Змушували давати розписку і реєструватися, при спробі втечі їй загрожувало 20 літ каторги. Невільничі будні – виснажлива праця на лісозаготівлях.

Та одного дня на дільницю лісгоспу прибули кадебісти, і їх терміново доставили в комендатуру. Сталося це 1953 р., після смерті ката Українського народу – Сталіна. Марту й Оксану під приводом відправки додому привезли до Москви. Там вони пробули два місяці, їх часто водили на допити. Сестри не знали, що в Лефортово, в одиночній камері, допитують їхню третю сестру Володимиру Бандеру-Давидюк, яку засудили на 10 років, і яка відбувала каторгу у м. Спаську (Казахстан).

У 1953 р. на західноукраїнських землях ще діяли загони ОУН-УПА. Кадебісти хотіли скористатися сестрами С. Бандери. Вони наказували, щоб сестри написали відозву до учасників національної боротьби, до вояків УПА, щоб ті вийшли з підпілля з покаянням, за що будуть помилувані. Але московські тирани не змогли зламати волю цих мужніх жінок – ні нелюдськими умовами, в яких проживали сестри, ні "райським життям", яке вони матимуть після згоди на співпрацю з ворогами.

Володимиру повернули назад у Казахстан, а Марту й Оксану – до Красноярського краю, в селище Сухобузове.

Там 1982 р. Марта померла, проживши 75 років, з яких 42 роки – на засланні, не дочекавшись повернення в Україну.

За допомогою політв'язнів Марії Вульчин і Василя Підгородецького, братів Горинів, тлінні останки Марти Бандери перевезли в Україну, спочатку до Львова – в собор Св. Юра, а потім 1990 року у рідне село Угринів. Хто б міг подумати, що Марта повернеться в рідний край? Режим боявся мужньої жінки. Хоронили її на цвинтарі, де похоронена мама.

Оксана проживала у Красноярському краю до 1982 р. Рідну Україну побачила тільки через 48 років після травневого арешту 1941 р. У документах записано, що вони, сестри, звільнені 1960 р., але в Україні проживати їм не дозволяли.

Оксана Бандера приїхала в 1989 р. до племінниці Мирослави (дочки Володимири Бандери) в с. Козаківку Долинського району). Без документа про реабілітацію у "прописці" їй відмовили. Начальник паспортного столу Карпова кинула їй у вічі: "Ви тут можете погостювати місяць у племінниці і забиратися туди, звідки приїхали, а якщо добровільно не поїдете, то ми вживемо заходів". Оксану ще два роки не прописували. Лише за втручанням львівської влади, напередодні всеукраїнського референдуму 1991 р., після отримання документа про реабілітацію, її прописали. Як колишній політв'язень від грошової компенсації відмовилася. Каже, що Незалежна Україна їй нічого не заборгувала. От якби компенсацію виплачувала Росія, чию економіку вона зміцнювала своєю рабською працею, то інша річ.

Зараз Оксана Бандера проживає в місті Стрию на Львівщині. (Сестра Володимира померла 2001 р.).

Християнка, патріотка нашої Незалежної України, неодноразово отримувала подяки від Львівського Товариства політв'язнів і репресованих, нагороджена званням і грамотою "Героїня України" за християнську самопосвяту та жертовність в ім'я Незалежної України (нагороджена згідно з рішенням представників громадськости Львова від 10.05.1998 р. На честь святкування ювілею 60-річчя створення УПА нагороджена "Медаллю УПА – 60 р.", а також "Хрестом звитяги". Почесна громадянка м. Стрия. До дня Соборности України Президент Віктор Ющенко своїм Указом від 20.01.2006 р. нагородив Оксану Бандеру орденом "Княгині Ольги" ІІІ ступеня.

Життєпис записано зі слів п. Оксани Бандери Анною Рудник, членом наглядової Ради Братства воїнів ОУН-УПА ім. Романа Шухевича по "Говерлі", м. Моршин

"Нація і держава", 25 грудня 2007 р.