1 січня 2008 року виповнилося 99 років з дня народження Степана Бандери – визначного українського політичного діяча, ідеолога українського національного руху, голови проводу ОУН. Рік, який щойно починається, пройде під знаком підготовки до 100-річчя нашого національного героя. У статті, з цієї нагоди, яку ми пропонуємо до уваги читачів, використані матеріали з "Автобіографії" Степана Бандери, а також зі статті д-ра Григорія Васьковича "Життя і діяльність Степана Бандери" ("Українська Кореспонденція", ч. 8 з 1.10.1964, Українське в-во в Мюнхені, стор. 3–7).

Народився Степан Бандера 1 січня 1909 року в селі Угринів Старий, повіт Калуш у Галичині, яка в той час належала до австро-угорської монархії.

Батько, Андрій Бандера, греко-католицький священик, був у той час парохом в Угринові Старому. Батько походив із Стрия. Він був сином міщан-рільників Михайла і Розалії Бандерів. Мати, Мирослава Бандера, походила зі старої священичої родини. Вона була донькою греко-католицького священика з Угринова Старого – Володимира Ґлодзінського і Катерини з дому Кушлик. Степан був другою дитиною у батьків. Старшою була сестра Марта. Молодші: Олександер, сестра Володимира, брат Василь, сестра Оксана, брат Богдан і наймолодша сестра Мирослава, що померла немовлям.

Дитячі роки прожив в Угринові Старому, в домі батьків і дідів, виростаючи в атмосфері українського патріотизму та живих національно-культурних, політичних і суспільних зацікавлень. Вдома була велика бібліотека, часто з'їжджалися активні учасники українського національного життя Галичини, кревні і їхні знайомі.

У жовтні–листопаді 1918 р., як несповна десятирічний хлопець, Степан пережив хвилюючі події відродження і будови Української держави. Батько належав до організаторів державного перевороту в Калуському повіті (з лікарем д-ром Курівцем), і Степан був свідком формування ним з селян довколишніх сіл військових відділів, озброєних захованою в 1917 р. зброєю. Від листопада 1918 р. родинне життя Бандери стояло під знаком подій у будуванні українського державного життя та війни в обороні самостійности. Батько був послом до парляменту Західньо-Української Народньої Республіки – Української Національної Ради в Станиславові і брав активну участь у формуванні державного життя в Калущині. Особливий вплив на кристалізацію С. Бандери національно-політичної свідомости мали величні святкування і загальне одушевлення злуки ЗУНР з Українською Народньою Республікою в одну державу, в січні 1919 р.

У травні 1919 р. Польща вжила у війні проти Української держави армію ген. Галлера, яка була сформована й озброєна державами Антанти з призначенням до боротьби з большевицькою Москвою. Під її перевагою фронт почав пересуватися на схід. Разом з відступом Української Галицької Армії подалася на схід родина Бандер, переїхавши до Ягольниці біля Чорткова, де й зупинилися. У вересні того ж року мати, разом із дітьми, повернулася до родинного села – Угринова Старого.

Батько перебув усю історію УГА на "Великій Україні" (тобто на Наддніпрянщині) в роках 1919–1920, боротьбу з большевиками й біломосковськими військами, тиф. До Галичини він повернувся літом 1920 р. Спершу укривався перед польськими офіційними органами з уваги на переслідування українських політичних діячів. Восени того ж року батько повернувся на попереднє становище пароха в Угринові Старому.

Весною 1922 р. померла мати від туберкульозу горла. Батько був на парафії в Угринові Старому до 1933 р. Того року перенесли його на парафію до Волі Задеревецької, повіт Долина, а опісля до села Тростянець, теж у Долинщині.

У вересні або жовтні 1919 року С. Бандера поїхав до Стрия і тут, після складення вступного іспиту, вступив до української гімназії.

Матеріяльну спромогу вчитися в гімназії він мав завдяки тому, що мешкання й утримання забезпечили батьки його батька, які мали своє господарство в тому ж місті. Літні й святкові ферії Бандери проводили в родинному домі в Угринові Старому, який був віддалений від Стрия около 80 кілометрів. Як у батька під час ферій, так і в діда під час шкільного року, Степан працював у господарстві у вільному від науки часі. Крім того, почавши від четвертої гімназійної кляси, давав лекції іншим учням і тим способом заробляв на власні видатки.

Виховання і навчання в українській гімназії в Стрию відбувалося за пляном і під контролем польських шкільних властей. Проте ж деякі вчителі зуміли вкласти в обов'язуючу систему український патріотичний зміст. Але основне національно-патріотичне виховання молодь набула в шкільних молодечих організаціях.

Такими явними – легальними організаціями в Стрию були: Пласт – організація українського скавтінґу, і "Сокіл" – спортово-руханкове товариство. Крім того, існували таємні гуртки підпільної організації середньошкільників, яка стояла в ідейному зв'язку з Українською Військовою Організацією – УВО – і мала своїм завданням виховувати дібрані кадри в національно-революційному дусі, впливати в тому напрямі на загал молоді та залучувати старші річники до допоміжних дій революційного підпілля.

До Пласту Степан належав від 3-ї гімназійної кляси (від 1922 р.); у Стрию був у 5-му пластовому курені ім. кн. Ярослава Осьмомисла, а після матури – в 2-му курені старших пластунів "Загін Червона Калина", аж до заборони Пласту польською державною владою в 1930 р.

Після закінчення гімназії й іспиту зрілости в половині 1927 р. він старався виїхати до Подєбрад у ЧСР на студії в Українській Господарській Академії, але цей плян відпав, бо він не міг одержати пашпорту на виїзд закордон. Того ж року Степан залишився в батьківському домі, займаючись господарством і культурно-освітньою працею в рідному селі (працював у читальні "Просвіти", провадив театрально-аматорський гурток і хор, заснував руханкове товариство "Луг" і належав до основників кооперативи). При цьому провадив організаційно-вишкільну роботу по лінії підпільної УВО в довколишніх селах. У вересні 1928 року він переїхав до Львова і тут записався на агрономічний відділ Високої Політехнічної Школи. Згідно з пляном студій, пройшов 8 семестрів у роках 1928–29 – 1931–32, доповнивши два останні семестри в 1932–33 році. Дипломного іспиту вже не вспів зробити через політичну діяльність і ув'язнення. Від осени 1928 р. до половини 1930 р. мешкав у Львові, потім два роки в Дублянах і знову у Львові 1932–34.

У студентські роки брав активну участь в організованому українському національному житті. Був членом українського товариства студентів політехніки "Основа" та членом управи Кружка студентів-рільників. Деякий час працював у бюрі товариства "Сільський Господар", що займався піднесенням агрокультури на Західних Українських Землях. У ділянці культурно-освітньої праці з рамени товариства "Просвіта" відбував у неділі і свята поїздки в довколишні села Львівщини з доповідями та на допомогу в організуванні інших імпрез. У ділянці молодечих і спортово-руханкових організацій був активним передусім у Пласті.

Найбільше часу й енергії вкладав Степан у своєму студентському періоді в революційну, національно-визвольну діяльність. Вона полонювала його щораз більше, відсуваючи на другий плян навіть завершення студій. Виростаючи від дитинства в атмосфері українського патріотизму й змагань за державну самостійність України, Степан вже в гімназійному періоді шукав і знаходив контакт з українським підпільним, національно-визвольним рухом, що його в той час організувала й очолювала на Західньо-Українських Землях Революційна Українська Військова Організація (УВО). У вищих гімназійних клясах почав виконувати деякі допоміжні завдання в діяльности УВО: поширювання її кличів, підпільних видань та служба зв'язку. Членом УВО він став формально в 1928 р., діставши призначення до розвідувального, а потім до пропагандивного відділу. Одночасно належав до студентської групи української націоналістичної молоді, яка була тісно зв'язана з УВО. Коли на початку 1929 р. постала ОУН – Організація Українських Націоналістів – зразу став її членом. Того ж року був учасником 1-ї конференції ОУН Стрийської округи.

Завданнями С. Бандери в ОУН були загально-організаційні на Калуський повіт і членська праця в студентських клітинах. Одночасно виконував різні функції у відділі пропаганди. У 1930 р. провадив відділ кольпортажу підпільних видань на Західньо-Українських Землях, опісля до цього долучився технічно-видавничий відділ, а з початком 1931 р. ще й відділ достави підпільних видань з-за кордону. В тому самому році (1931) він обняв керівництво цілою референтурою пропаганди в Крайовій Екзекутиві ОУН. У 1932–33 рр. виконував теж функцію заступника крайового провідника, а в половині 1933 р. був призначений на становище крайового провідника ОУН і крайового коменданта УВО на ЗУЗ. Зв'язок із закордонними властями УВО й ОУН втримував від 1931 р. з рації виконуваних організаційних функцій, виїжджаючи кількакратно за кордон різними конспіративними дорогами.

У липні 1932 р. він з кількома іншими делегатами від КЕ ОУН на ЗУЗ брав участь у Конференції ОУН у Празі (т. зв. Віденська Конференція, яка була найважливішим збором ОУН після основуючого конгресу). У 1933 р. відбулися теж ширші конференції в Берліні і в Данціґу, на яких С. Бандера теж був.

Революційно-визвольна діяльність на ЗУЗ за час його керівництва продовжувалася в основному за дотогочасними напрямними, а сильніше акцентування одних ділянок і послаблення інших було достосоване до ситуації і до розвитку визвольного руху. Окремо відмітити можна б наступні моменти:

а) Широка розбудова членських кадрів й організаційної мережі по цілому терені ЗУЗ під Польщею.

Особливу увагу присвячено охопленню Північно-Західних Земель і тих теренів, які були пенетровані комуністичною роботою.

б) Зорганізовано систематичну кадрово-вишкільну працю на всіх організаційних щаблях. Ставлено три головні роди вишколу: ідеологічно-політичний, військово-бойовий і вишкіл підпільної практики (конспірація, розвідка, зв'язок і т. д.);

в) Крім політичної, пропаґандивної і бойової діяльности самої Організації, розгорнено нову форму праці – масові акції, в яких брали активну участь широкі кола суспільства, діючи за ініціативою, вказівками та під ідейним керівництвом організаційних кадрів.

г) Побіч революційної діяльности проти Польщі, як окупанта й гнобителя Західньо-Українських Земель, поставлено другий фронт протибольшевицької боротьби як рівнорядний і так само активний теж на ЗУЗ (а не тільки ОСУЗ). Цей фронт був спрямований проти дипломатичних представників СССР на ЗУЗ (атентат М. Лемика на секретаря і політичного керівника совєтського консульства у Львові Майлова і політичний процес), проти большевицької агентури, компартії та совєтофільства.

ґ) В бойових діях занехано експропорціяційні акції, які переводжено давніше проти польських державних установ, зате сильніше заакцентовано бойові акції проти національно-політичного утиску й поліційного терору польської влади супроти українців.

Закінчення в наступному номері газети.

«Нація і держава», 1-7 січня 2008 р.