Володимир БОРЕЙЧУК, заступник Голови Конгресу Українських Націоналістів:

– Подією 2007 року вважаю той факт, що Президент Віктор Ющенко низкою своїх указів (щодо пошанування Романа Шухевича,  широкомасштабної відзнаки Голодомору-геноциду, зняття комуністичної символіки та перейменування вулиць тощо) засвідчив, що він твердо став на рейки будівництва національної Української держави. Маємо Президента-українця.

Подією року у своєму особистому житті вважаю, що мені пощастило  дожити до часу, коли  Україна здобула українського Президента і водночас  безповоротно обрала шлях незалежної, європейської країни та робить перші кроки як Українська національна держава.

В'ячеслав МЕДВІДЬ, письменник, лавреат Національної премії України ім. Т. Г. Шевченка:

– Цей рік для мене ознаменувався і оприкметився тим, що я перебуваю в іпостасі вільного митця і відновлюю здоров'я і творчу потугу після плідної роботи в апараті Національної спілки письменників України. І наступний рік також, гадаю, позначиться тим, що я – в процесі плідної роботи в апараті НСПУ, здужавшись написати тільки дві новели за два роки, – нарешті, завершу свої розпочаті давніше кілька романів.

Дмитро СТЕПОВИК, професор:

– Найвжливішими для України стали дочасні вибори до Верховної Ради, що дало змогу попередити державний переворот і повернення України під тотальний контроль Росії. Український народ під час цих виборів ще раз показав, що він є народ, нація, яка хоче мати національну державу,  а не напівколонію.

2007 рік  став рекордним у моєму  сорокарічному науковому житті. Відтак вийшли друком три науково-популярні книги: "Патріарх Мстислав: життя і архіпастирська діяльність" (працював над виданням 10 років), "Пробуджені царівни Якова Гніздовського" із серії "Українська родина" та "Українська християнська абетка. Книга для читання з християнської етики".

Михайло ВАТУЛЯК, голова асоціації книговидавців і книгорозповсюджувачів Львівщини, директор найбільшої в Галичині гуртівні "Книжкові джерела":

– Для книжників 2007 рік був знаменний Указом Президента про Рік української книжки – заходом, котрий, на жаль, не був нічим підтверджений, не був ефективно профінансований. На мою думку, це був чистої води популізм – хоча саме гасло підтримки української книжки дуже цікаве й красиве. Одначе для книжників цей Указ мало що дав, жодних важливих книговидавничих програм не було зреалізовано як слід. Може, щось для себе заробив Держкомінформ, зорганізувавши бодай наприкінці року книжкову виставку-ярмарок в Українському домі, – тим не менше, зорганізував він її дуже погано: може, для галочки, а може, так було ними спеціально зроблено, щоби навіть я, книжник, зміг хіба випадково про такий захід дізнатися, а що вже казати про всіх інших…

Я сподіваюся, що наступного року принаймні зміниться керівництво Держкомінформу, котрий проявив себе абсолютно недієздатним – навіть виставки за кордоном не зміг нормально зробити; і українська книжка фактично ніде не була представлена так, як слід. Є надія, що це вже не буде рік української книжки офіційно, але буде насправді, природно. Бо книжка видається, книжники вже не звертають уваги ні на парламент, ні на уряд, а просто видають і продають українські книжки – і люди купують їх, і читають. Книжка потрібна, вона затребувана – і є надія, що в цьому році нам бодай не заважатимуть. А ми собі раду дамо самі!

Петро КОНОНЕНКО, професор, директор Інституту українознавства:

– По-перше, точиться багато дискусій про події кількох останніх років. Я стверджував і стверджую: етапним рівнем  самоусвідомлення українського народу стала помаранчева революція. Вона знайшла своє продовження у цьогорічних дострокових виборах. Народ знову віддав перевагу демократичним силам, зміцненню патріотизму й демократичного поступу. Вибори 2007 року – подія  не стільки в реальних наслідках, скільки у сподіваннях. Бо на вершині влади дуже мала частина людности піднімається до усвідомлення загальнонаціональних інтересів. На жаль, народ і досі часто залишається поза думками і справами людей,  обраних до рад різних рівнів – від місцевих до Верховної. Себто відбувається девальвація визначених Конституцією  цінностей. Та є сподівання, що з новими виборами прийде усвідомлення того, що Верховна Рада – це парламент великого, мудрого народу, який розуміє багато чого з того, чого не розумів раніше. Має прийти усвідомлення, що український народ заслуговує на народну владу,  народну мову, народну гідність у стосунках з іншими державами.

Помаранчева революція, хоч що б хто казав, – це унікальне явище  в історії України та Європи. Сотні тисяч людей виходили на  майдани, не руйнуючи нічого і не порушуючи  законів. Це животворча акція, що стала відкриттям для Європи. Дух тієї Помаранчевої революції  залишається надбанням і 2007 року.

Друге. Коли Україні добре – то й мені добре.  Інститут українознавства провів міжнародну конференцію "Українська освіта у світовому часопросторі". Цей форум довів ще раз, що українці – велика нація світового масштабу. Він показав, що політикам і патріотам України час припиняти плачі і здобувати в боротьбі кращу долю собі, своїм дітям і онукам.

Володимир СЕРГІЙЧУК, професор Київського національного університету імені Тараса Шевченка:

– Найважливіше – вибори 2007 року, які засвідчили: український народ підтверджує свій поступ до творення демократичної європейської держави.

В особистому житті  важливим вважаю те, що мав можливість творчо працювати, а відтак вийшли друком два томи книги про Романа Шухевича.

Євген ДУДАР, відомий український сатирик:

– Подія номер один – дострокові вибори, на які зважився Президент. Це говорить про те, що Президент стає рішучішим.

В особистому житті важливо, що дожив, що живий... і трохи здоровий.

Олесь САНІН, кінорежисер.

– Яким був рік, що минає, для Вас особисто?

– Мабуть, це був рік очікувань.

– І вони збулися?

– Частково так. Я перестав сподіватися на когось, а почав розраховувати тільки на себе. І це приносить свої результати, очікування поступово збуваються. Тобто для мене це доросліший рік – рік розуміння, що ніхто за мене не зробить того, що я повинен зробити. Щоправда, в творчості ніякого прориву не відбулося, зняв два документальні фільми, але дотепер не маю можливості знімати художнє кіно, яке хотів би знімати.

– То загалом це був скоріше добрий рік чи поганий?

– Нейтральний. Сталий. Найголовніше, що в сім'ї все було гаразд.

– А яким цей рік став для країни?

– Гадаю, що це було повернення до депресії після Помаранчевої революції. Ніяких змін, відчуття пустки. Країна втратила цей рік.

– Що, взагалі не було ніяких позитивів?

– Позитивом є те, що люди змінюються, змінюють своє ставлення до влади, стають активнішими, самостійнішими, починають вірити у свої сили. За рахунок зміни свідомости відбувається розбудова демократичного суспільства. Але культура лишається у руїні. Щоб відродити культуру, потрібні століття. Але, принаймні, уже з'являється розуміння того, що ніхто цього не зробить, окрім нас. Хоча це можуть зробити за нас – культуру можуть підмінити псевдокультурою.

Андрій СЕРЕДА, лідер гурту "Кому вниз".

– Розкажіть, будь ласка, як Ви прожили 2007 рік.

– Це був такий собі сибаритський рік. Ми багато побачили, багато почули, але самі майже нічого не робили, більше дивились і слухали інших. Не можу нічого такого згадати – нормальний рік, але нічим особливим не вирізнявся. Якщо говорити про творчість, то у творчості був застій, як і в державі, адже ми всі все-таки одна команда.

– Ви попередили моє наступне запитання... А яким був цей рік для нашої країни – чи відбулися в ньому якісь важливі зрушення для всіх українців?

– Зрушень ніяких не пригадую… Зараз у дружини спитаю (запитує у дружини). Каже, що Юля стала прем'єром. Я хоч і чоловік, але буду зараз казати феміністичні речі (сміється). Ця жінка зробила всіх цих розжирілих владців, як дітей. Вона ні разу так не попалилася, як вони, і вона досягла того, чого хотіла, бо вона єдина справді цього хотіла, а не куняла собі на державних харчах. В цьому сенсі я її поважаю. В принципі, є якась надія, що в них щось вийде. Поживемо – побачимо.

Марія МАТІОС, письменниця, лавреат Національної премії України імені Т. Шевченка.

– Як вам 2007 рік загалом?

– Це був найкращий, найуспішніший, найбагатший рік за останні десять років!

– Ура! Я вас вітаю! Нарешті ми почули гімн 2007 року! Що ж у ньому трапилося?

– Це передусім стосується творчости. Мій новий роман "Майже ніколи не навпаки" здобув гран-прі конкурсу "Коронація слова", а також вийшов у фінал конкурсу ВВС "Книга року". У Польщі вийшла одна моя книга "Нація", а в Росії аж дві – "Нація" і "Солодка Даруся". Для мене було особливо важливим те, що в Росії мої книги сприйняли схвально, були дуже гарні рецензії в пресі. Також вийшла моя поетична збірка… Загалом в цьому році продажі абсолютно всіх моїх книжок були максимальними. Та й в особистому житті... Але про це не буду вам розповідати, щоб не зурочити.

– Схоже, що цей рік був щасливий для активних жінок...

– Ви знаєте, я не схильна пояснювати це якоюсь астрологією чи збігом обставин. Все, що відбувалося в цьому році, готувалося довгими роками праці, фантастичними зусиллями.

– З усіх опитаних митців ви виграли в номінації за найбільший позитив.

– Бо плачі ніколи нічого не дадуть. Треба просто працювати і вірити в те, що ти робиш.

– А як би ви описали цей рік для України?

– Гадаю, що це рік очищення, перманентного очищення, вимітання того, що роками в нас накопичувалося. Якщо треба буде, ми будемо кожні 6 місяців знову і знову їх обирати – поки вони, врешті, не очистяться. Але я щось навіть не хочу про це говорити...

Попри всі мінорні нотки, гадаємо, те, що митці, чи не найвразливіша емоційно категорія людей,  дивляться у майбутнє з оптимізмом – для нас добрий знак. Крім того, ми дійсно спостерігаємо, що у 2007 році жінки таки добиваються того, чого прагнуть. Це визнають навіть чоловіки!..

З Новим роком, веселого Різдва і смачної куті!

Підготували Іван АНДРУСЯК, Інна ВолосевиЧ, Марта РИМАР, «Нація і держава», 1-7 січня 2008 р.