Січневий обвал на фондових ринках, поступове, але невпинне сповзання курсу долара і коментар до цих явищ фінансової та бізнесової еліти у Давосі спонукали до оприлюднення альтернативної оцінки вищезгаданих тенденцій з позиції фізичної економії.

Для загалу зазначу, що, на відміну від смітівської теорії походження капіталу (або додаткової вартости) за рахунок експлуатації праці, фізіократи виводять його (капітал) із природного приросту енергетичних одиниць завдяки фотосинтезу, який має місце в землеробстві. Через їжу ця біоенергетика бере участь в усіх видах людської діяльности, в т. ч. і у фізичній праці робітників.

Цього року людство згадує про геніальний витвір основоположника фізичної економії Франсуа Кене (1694–1774 рр.) – "Економічну таблицю" з нагоди 250-річчя виходу у світ. Карл Маркс називав Ф. Кене батьком економіки, але повністю осягнув слушність фізіократів лише під кінець життя, про що й зізнався на останніх сторінках четвертого тому "Капіталу", де розглядаються джерела додаткової вартості:

"Абсолютна додаткова вартість виникає із природної родючости землі, тоді як відносна додаткова вартість продукується розвитком суспільних продуктивних сил".

Але часу на виправлення свого бухгалтерського "шедевру" у К. Маркса вже не було.

Політична економія (серед науковців вживається значення "класична"), за якою живе теперішня цивілізація, віддає перевагу соціальному походженню додаткової вартости, замість фізичного, що є у фізіократів.

У зв'язку з цим доцільно поставити запитання: якою є сучасна наука про економію; якими мірками послуговується; належить вона до наук точних, а чи до гуманітарних? Те, що економіка оперує цифрами, відсотками, вказує на її приналежність до природничих наук. Але щодо мірил – тут є багато нез'ясованого.

Логічною, здавалося б, була б відповідь, що універсальним мірилом економіки були, є і будуть гроші, адже всі бюджетні розрахунки, виробництво, торгівля, оплата праці тощо вимірюються грошовим еквівалентом. Та при ближчому розгляді суті грошової одиниці як мірила в класичній економії виникають серйозні сумніви.

Що таке гроші?

Ось приклад із життя. На початку 90-х років батько віддав у заготскот трирічного бика. Коли через місяць надійшла черга розрахунку, він отримав на руки гроші, за які зміг купити собі лише одну пачку цигарок, до того ж без фільтру. Кажуть, мала місце якась гіперінфляція. Чи, може, у нас гроші були не такі "тверді"? То давайте звернемо увагу на долар США. Сімнадцять років тому за 2–2,5 тис. доларів США у Києві можна було придбати у власність однокімнатну квартиру на Хрещатику площею 50 кв. м. Сьогодні це вартість одного кв. м у тій же квартирі!?

То чи маємо ми право на такій метричній основі взагалі говорити про економіку як науку? Якою є природа інфляційних процесів, і чому при верстанні бюджету на наступний рік уряд планує (!) рівень інфляції (читай: узаконює обкрадання заощаджень громадян)?

У межах політекономії дати однозначну відповідь на ці запитання неможливо. Або будуть пояснювати диспропорціями ринкових попиту і пропозицій, або шукатимуть відповіді у вразливій кредитно-іпотечній політиці банківської системи тощо…

Водночас з позиції фізичної економії все має гранично чітке і прозоре пояснення закономірности процесів, що відбуваються в тому чи іншому секторі економіки і в глобальному масштабі зокрема.

З моменту винайдення парового двигуна і дотепер розвиток цивілізації пішов в ентропійному (розсіювання енергії) напрямку. Використання енергії, отриманої внаслідок спалювання вуглеводнів, незмірно прискорює розбудову міст, забезпечує комфортну температуру у житлах, дозволяє економити час при транспортуванні товарів і переміщенні людей, зрештою, дозволяє борознити світовий простір космічними апаратами. Усім очевидно, що запаси вуглеводнів не є безкінечними, і що перехід на альтернативні енергетичні джерела є неминучим.

Та нас цікавить, як сьогодні відбивається на ціноутворенні, на грошовому обігу, врешті-решт, на політиці держав ентропійний процес розвитку. Тим більше, що спостерігаємо стійку тенденцію до його посилення, внаслідок економічних зрушень у таких країнах, як Китай, Індія, Бразилія, Росія.

Тут хочу навести цікаві спостереження і факти, опубліковані в тижневику "Дзеркало тижня" (№44 (673) від 17.11.07) під назвою "Пік Хабберта", авторства В. Кононюка. Автор прогнозує подвоєння ціни на нафту найближчим часом, аргументуючи це тим, що із червня 2006 року до жовтня 2007 року середній місячний приріст видобутку нафти дорівнює нулю, а потреба у світовому споживанні щороку зростає на 1,5–2,5 %.

Пік видобутку нафти зупинився на позначці 85,5 млн. бар./день. Для збалансування попиту і пропозиції ринок зреагує підвищенням цін на нафту, оскільки міфічні незадіяні потужності в країнах ОПЕК існують лише в уяві журналістів і політиків.

Ціна на газ практично повторює поведінку цін на нафту. Якщо 2000 року ціна газу в Європі та Північній Америці коливалася в межах 55–60 дол. за тисячу кубометрів, то нині вона становить у середньому 240–250 дол., тобто збільшилась за цей період більш як учетверо. Ціни на вугілля теж виросли, але помітно відстають від динаміки цін на нафту і газ. Це пояснюється складністю заміни нафти на вугілля без серйозних змін у технології, що потребує і часу, і коштів. Обмежимося цим викладом фактажу, взятому в основному із звітів Міжнародного енергетичного агентства (МЕА).

Отже, країни-експортери продають щоденно нафти на суму 8,5 млрд. дол. США, що за рік складає більше трьох трильйонів доларів. Якщо до цього додати вартість природного газу та вугілля, то суму можна подвоїти. Але ж енергетична споживча вартість у буквальному значенні згоріла і нагріла атмосферу, згубно впливаючи на екобаланс, а гроші – залишилися. Величезні суми грошей шукають прив'язки до споживчої вартости і неминуче стають причиною інфляційних процесів.

Якби, скажімо, така країна, як Росія – один з лідерів експортерів нафти і газу – зароблені гроші використовувала виключно у внутрішньому обігу, то давно б уже луснула від гіперінфляції. Тому й вустами А. Чубайса оголосила про стратегію ведення політики у напрямку "ліберальної імперії".

Як це відбивається на Україні? За ентропійні гроші, отримані в т. ч. і від нас, Росія скуповує найбільш прибуткові підприємства і цілі галузі в Україні. На жовтень 2007 року офіційна статистика показала 1343 млн доларів США інвестицій в українські підприємства (понад 1800). У той же час український бізнес в Росії працює у 81 підприємстві і загальна сума становить 124 млн доларів. Додамо, що тут не враховано офшорні капітали, які можуть мати російське походження. При відношенні кількости населення 1:3 ці цифри більш ніж показові.

За ентропійний долар російський бізнес може купити не тільки "Челсі", а й, якщо дозволять, Лувр і Версаль, що вже й казати про київську нерухомість, земельні наділи поблизу міст, ласі шматки на узбережжі в Криму та на інших курортах. І процес цей буде наростати в міру підвищення ціни на нафту і газ, про що нас завчасно попереджає посол Росії Віктор Черномирдін.

Тут мусимо особливі застереження надіслати нашим законотворцям: такі гроші-фантики не можуть брати участь у ринку сільськогосподарських угідь. Цього нам не простять майбутні покоління, про це до нас волають мільйони душ, заморених голодом. Адже абсолютна додаткова вартість виникає з природної родючости землі. Бо зерно, вкинуте у родючий грунт, гине, даючи життя десяткам нових насінин. Ця енергія не ентропійна, вона – животворна, яка єдина може стати еталоном, міркою без інфляційних грошей.

Україна готова показати світові інший шлях розвитку, що не веде до омніциду. У нас є світового рівня величини, котрі закладали основи Української школи фізичної економії. Це насамперед Сергій Подолинський (1850–1891), академік Володимир Вернадський (1863–1945) та пророк і мислитель Микола Руденко (1920–2004) (див. Економ. Енциклопедію т. 3, ст.722).

Знайомий з кількома десятками вчених, серед яких є й доктори економічних наук, професори, є й академіки, котрі готові до розвитку ідеї поступового запровадження формування державного бюджету на принципах фізичної економії. Та цим думкам уже тісно в межах Наукового товариства імені Сергія Подолинського. Час переходити від катакомбного періоду існування до служіння в Храмі. Першим кроком у цьому напрямку стане заснування Українського Інституту Фізичної Економії. Альтернативи цьому немає.

Тим часом ми є свідками чергового раунду жорстких змагань на міжнародній арені за контроль над родовищами вуглеводнів. Такого собі бою титанів на "Титаніку" ентропійної цивілізації. Судячи з коментарів у Давосі, гра у фантики триватиме.

Чи довго?

Володимир ЦАПОВСЬКИЙ (м. Мукачево), "Нація і держава", 19 лютого 2008 р.