З нагоди 15-ї річниці утворення правої політичної партії – Конгресу Українських Націоналістів в агенції УКРІНФОРМ відбулася прес-конференція. З журналістами українських ЗМІ зустрілися: заступники голови КУН Володимир Борейчук і Марія Олійник, голова секретаріату Головного Проводу КУН Степан Брацюнь, головний редактор газети "Нація і держава" Михайло Сидоржевський та пропагандивний референт КУН, історик з Луганська Руслан Єгоров.

Отже, що є КУН на сьогодні? Насамперед, це близько 30 тисяч осіб, патріотів України, які працюють задля утвердження політичних, соціальних і культурних прав Української Нації. Партія має юридично зареєстровані осередки в усіх обласних центрах України, у Києві та Севастополі, а також у 608 районах та містах обласного підпорядкування і в 1565 селах та селищах. Як повідомив голова Секретаріату КУН Степан Брацюнь, партія має 23 своїх депутати в обласних радах, 273-х – у районних радах, 133-х – у міськрадах; 12 членів КУН обрані міськими та 89 – сільськими головами. Назагал КУН має також 960 депутатів від партії у сільських і селищних радах.

Заступник голови КУН Володимир Борейчук висловив задоволення тим фактом, що впродовж 15 років партія зберегла цілісність, а нині набирає сили, до її лав все активніше приходить молодь та українська інтелігенція.

– У пострадянському суспільстві надзвичайно складно розбудовувати праву націоналістичну партію, – наголосив він. – Але ми мали дуже поважного голову, видатного українського політика, голову Проводу ОУН у 1991–2000 роках, президента Антибільшовицького блоку народів (1986–2003 рр.), народного депутата України трьох скликань Славу Стецько. Ця видатна особистість стала засновницею КУН та доклала значних зусиль для становлення й побудови партії. Коли 2003 року пані Слава відійшла у вічність, перед нами постало серйозне питання: кого обрати наступником? Нині впевнено можемо сказати, що VII Збір КУН, який відбувся 13 квітня 2003 року, прийняв правильне рішення, обравши Олексія Івченка. Відтак маємо поважного молодого голову КУН. Незважаючи на несправедливі наклепи, що поширювалися тоді, коли він очолював НАК "Нафтогаз України", сьогодні всім зрозуміло, що це був найкращий керівник стратегічно важливої для України структури за весь період її існування.

Конгрес має благородну мету – збудувати Українську Національну Державу, державу Української Нації. У ході моніторингу Конгрес Українських Націоналістів визнано політичною силою, програма й діяльність якої цілком відповідають Альянсу правих партій Європи. КУН лише тому є асоційованим членом Альянсу, що Україна поки що не в Євросоюзі.

Заступник голови КУН Марія Олійник, яка живе і працює в Донецьку, сфокусувала увагу присутніх на реаліях Сходу України, порівнявши стан справ на початку дев'яностих років минулого століття з нинішнім:

– Коли у липні 1992 року ми проводили конференцію секретаріату ОУН на Донеччині й Луганщині – яблуку ніде було впасти. Люди цікавилися історією, хотіли знати, з якою метою утворюється націоналістична політична партія парламентського типу. На Донбасі це було вкрай потрібно, адже там панувала компартія.

Скажу, що тоді розбудовувати Конгрес на Донбасі було і простіше, і безпечніше, бо згодом відбулася мімікрія комуністів, які робили все, щоб залишитися при владі й надалі посідати ключові позиції на Сході. Як лишень вони не називали себе – і ліберальною партією, і народною, а нині це Партія регіонів. На превеликий жаль, на Донбасі ідеологія комуністів зрослася з криміналітетом, в результаті чого продовжується пограбування і Донбасу, і України. Маємо констатувати сумну обставину: українці на Донбасі залишилися і без майна, і без ЗМІ. А перефарбовані комуністи – при владі та мріють прибрати до рук ще й землю. Нам, українцям, на Донбасі залишається намагатися схилити можновладців бодай до того, щоб дотримуватися законів України.

Голова Секретаріату Головного Проводу КУН Степан Брацюнь окреслив зростаючу перспективу партії:

– Особливо активно зростало членство партії впродовж останніх півроку. Можливо, через те, що КУН не брав участи у позачергових парламентських виборах і тим зберіг власне обличчя як партії націоналістичного змісту, яка відстоює інтереси української нації. Нині до нас з багатьох державницьких політичних сил приходять люди, які обирають КУН як єдину політичну силу, що бореться за наповнення Української держави національним змістом. Наприклад, на Запоріжжі Гуляйпільський осередок УНП у повному складі перейшов до КУН. Центральна Україна загалом почала давати дуже серйозні плоди у світоглядному сприйнятті націоналізму. Тобто перспективи у нас – неабиякі.

Головний редактор тижневика КУН "Нація і держава" Михайло Сидоржевський, рекомендуючи всім присутнім познайомитися з друкованим органом партії, зокрема, наголосив:

"Нація і держава" посідає певну нішу в нашому інформаційному просторі, котрий значною мірою засмічений виданнями, які далеко не завжди відстоюють позиції української нації та Української держави. Ми стоїмо за українців та Україну у неспокійному сьогоденні, коли на наших очах триває, розгортається і продовжується боротьба за Українську державу.

Молодий луганчанин, історик, пропагандивний референт КУН Руслан Єгоров, аналізуючи вітчизняний інформпростір, назвав його значною мірою окупованим неукраїнськими та відверто ворожими до України чинниками, а також докладно розповів про зініційований КУН проект "Антиокупант", що має на меті залучити молодь до відстоювання української музики, кіно, мови, ЗМІ на теренах нашої держави.

Журналісти поцікавилися позицією КУН з головних суперечливих питань сьогодення: вступу до ЄС і НАТО та взаємостосунків з Росією, а також наболілих проблем Києва та столичного регіону.

Центр Європи – в Україні, тож її логічний вектор – євроінтеграція. НАТО українські націоналісти сприймають як гаранта безпеки та державної цілісности України. Взаємини з РФ очільники КУН бачать прозорими, рівноправними, чесними, справедливими. І домагаються таких самих прав для 10 мільйонів українців Росії у питаннях мови, ЗМІ, освіти, церкви, якими користуються росіяни в Україні. КУН також відстоює питання щодо повернення Україні належної їй частки золотовалютного запасу колишнього Союзу, як і історичних цінностей, вивезених до Росії з України в часи існування двох імперій – Російської, а потім радянської.

Юлія Мирончук, «Нація і держава»