Дії політиків першого ешелону все більше свідчать про початок підготовки до президентських виборів

Так званий "другий з'їзд депутатів усіх рівнів" у Сєвєродонецьку засвідчив, що головна опозиційна сила – Партія регіонів – справді переживає далеко не кращий період свого існування.

По-перше, незрозумілими є кінцеві результати цього з'їзду. Заради чого він, власне, збирався? Щоправда, його організатори й не ставили якихось конкретних і високих цілей.

"Це буде щира і відкрита дискусія", – обережно заявив В. Янукович за кілька днів до першого березня – коли вже остаточно стало зрозуміло, що якихось дивідендів для його організаторів з'їзд не принесе. Не сприймати ж усерйоз прийнятої делегатами резолюції про необхідність надання російській мові статусу другої державної, або ж дешевої антинатовської риторики. Зрозуміло, що ніякої юридичної сили подібні речі не матимуть.

По-друге, сєвєродонецька акція ще раз підтвердила те, що було зрозуміло й раніше: Партія регіонів не є монолітною силою. Відсутність на з'їзді Р. Ахметова і Р. Богатирьової, Б. Колесников у ролі статиста – все це ще раз демонструє те, що й було відомо: найбільша опозиційна партія не має чіткої політичної програми і наразі нагадує шизофреніка, свідомість якого роздвоюється, блукаючи поміж реальним світом і химерою уяви. З одного боку, зрозуміло, що великий донецький бізнес хотів би надійного – і бажано свого – політичного даху над головою. З іншого, щодалі стає все очевиднішим, що публічний лідер Партії регіонів Віктор Федорович поступово втрачає політичну вагу, і його й без того примарні шанси на перемогу на президентських виборах перетворюються у фантом. Проблема в тому, що, як кажуть галичани, на те нема ради: електоральний ресурс Януковича вичерпано, і в нього нема жодних шансів на його збільшення. Разом з тим, відсутність перспективи лідера сприяє розвиткові руйнівних тенденцій у середовищі тих, хто йде за ним. Тим більше, якщо це середовище становить собою строкату, зібрану під обіцянки грошей і влади компанію. (Заради справедливости слід зауважити, що подібне характерне для переважної більшости теперішніх партій і блоків). Відповідно, дехто з найбільш метких представників великого донецького (і не лише) бізнесу, розуміючи відсутність серйозних перспектив Януковича (іншого лідера "донецькі" поки що не поспішають вирощувати; Євген Кушнарьов – єдиний, хто міг претендувати на це, "цілком випадково" загинув на полюванні), вже зараз починають шукати оптимальні шляхи. Враховуючи ж те, що на вершині нашого політичного олімпу, крім Януковича, наразі перебувають лише Віктор Ющенко і Юлія Тимошенко, то втікачам обирати доводиться з-поміж них.

У цьому зв'язку варто підкреслити: передвиборна президентська кампанія в країні неофіційно вже розпочалася. Другий з'їзд у Сєвєродонецьку, вочевидь, фактично мав продемонструвати серйозність намірів Януковича бути одним із її солістів. Однак, як виявилося, проведення з'їзду стало фатальною помилкою екс-прем'єра: усі побачили, образно кажучи, не міцний кулак, а голий зад і відсутність будь-яких серйозних політичних пропозицій і перспектив з боку тих сил, які досі орієнтуються на Януковича. Розраховувати на перемогу, експлуатуючи винятково протестні настрої, не пропонуючи конструктиву і керуючись принципом "не так" – як це робила на виборах 2006 року, програвши їх вщент, партія Медведчука – означає свідомо звужувати свої перспективи.

Схоже на те, що, з огляду на прийдешні президентські вибори, нас очікують істотні політичні метаморфози, які призведуть до переформатування партійних сил. Причому незаперечним є те, що фаворити майбутніх перегонів – В. Ющенко і Ю. Тимошенко зможуть зміцнити свої позиції значною мірою за рахунок "схуднення" потенціалу третього номера цих виборів – В. Януковича. Не виключено, що саме це стало причиною деяких міграцій у пропрезидентському таборі. Можливо, ми справді стаємо свідками перших кроків у напрямку створення центристської політичної сили, яка, паралельно з "Нашою Україною", працюватиме на Ющенка, і до якої увійдуть окремі біженці з Партії регіонів. У свою чергу, не здивуємося, якщо Ю. Тимошенко почне концентрувати довкола себе сили лівоцентристської спрямованости. Звичайно, було б зухвалістю сьогодні казати, що Тимошенко в перспективі підтримають Мороз і СДПУ(о), але чого тільки не буває в українському політичному житті! Тим більше, якщо пригадати дещо з новітньої нашої історії часів Лазаренка і "України без Кучми". До цього варто було б додати також і російський чинник; при всій своїй демонстративній начебто антикремлівській риториці нинішній прем'єр з боку Москви не отримує практично ніяких серйозних ударів. Натомість Ющенка з-за Хутора Михайлівського "товчуть" з будь-якого приводу, а часто і взагалі безпричинно. Запитаймо себе, чи випадково це?..

Знаю, що дехто з читачів на такі міркування може обуритися, вважаючи, що потрібно будь-що зберегти союз Ющенка з Тимошенко. Звичайно, виходячи з тактичних міркувань, такий союз наразі конче потрібен, особливо з огляду на те, що розумної альтернативи – сьогодні – не існує. Однак у стратегічному плані прихильникам чинного Президента необхідно готуватися до важкого двобою з харизматичною Тимошенко. Сподіватися, що Юлія Володимирівна погодиться терпляче чекати омріяного президентства ще п'ять років, було б наївно. Тим більше, що вже перші її прем'єрські кроки, спрямовані на налагодження соціального контакту з виборцями (виплата заощаджень, заяви про пільгове кредитування житла тощо), свідчать, що Тимошенко готується до найважливішого поєдинку в своєму житті. Те саме підтверджують і її рішучі кроки на газовому ринку і на приватизаційному відтинку: тут приховані великі фінансові резерви, що для Тимошенко також конче необхідно взяти під свій контроль у світлі майбутніх виборів.

Але чи вистачить цих грошей до виборів, щоб, безперестанку кидаючи їх у соціальну сферу, встелити ними шлях до перемоги Тимошенко на президентських виборах? Адже ні про які структурні реформи в уряді ніхто й не заїкається; натомість триває запекла війна за контроль над газовою трубою, а ще уряд приміряється продати кілька вцілілих "жирних" об'єктів державної власности.

Звичайно, якщо брати до уваги чинник президентських виборів, то мусить визначатися зі своїм вибором і правий фланг нашого політичного спектру. Наразі зрозумілим є те, що одна з політичних сил, яку прийнято вважати правою – ВО "Свобода" – за будь-яких обставин не підтримає В. Ющенка. Вочевидь, те саме можна сказати і ще про одне утворення, яке подекуди використовує націоналістичну риторику – УНА-УНСО. Однак, оскільки названі сили заслуговують на окрему розмову, обмежимося сказаним...

Стосовно ж Конгресу Українських Націоналістів, то, звичайно ж, до початку передвиборної кампанії офіційна позиція Конгресу ще не задекларована, однак навряд чи тут може виникнути дискусія: у своєму виборі щодо Президента Віктора Ющенка партія є послідовною, принципово і неухильно підтримуючи дії лідера країни, спрямовані на зміцнення Української держави.

Михайло СИДОРЖЕВСЬКИЙ, "Нація і держава", 4 березня 2008 р.