Сутність російського комунофашизму: агресія, війни, диктатура, ненависть і шовінізм

Ви, байстрюки катів осатанілих,

Не забувайте, виродки, ніде.

Народ мій є, в його гарячих жилах

Козацька кров пульсує і гуде.

Василь Симоненко

I. Фашизм як ідеологія і практика Росії з найдавніших часів і до наших днів

Напередодні зустрічі Президентів України і Росії група російських літераторів звернулася до Путіна з пропозицією скасувати цю зустріч, бо в Україні, мовляв, "розвивається" фашизм. А потім російські ЗМІ поширили інформацію, що в Криму створений так званий антифашистський блок, і організаторами його є комуністи.

Ось на питання, що таке є фашизм і де він процвітає, ми і вирішили відповісти.

Як тепер вважається, фашизм – теорія і практика фізичного винищення цілих народів або частини народу урядом даної країни, його репресивними органами.

Історія Московії (з часів Петра І – Росії) – це історія суцільних загарбницьких воєн.

Особливо хижий московський імперіалізм, або ж фашизм, проявив своє нутро у нищенні України. Потім були війни на Кавказі, в Криму, Середній Азії, Прибалтиці і знову в Україні. І все це супроводжувалося кривавими оргіями.

Недарма російський письменник Солженіцин змушений був визнати, що московіти стали найбільш ненависною нацією в усьому світі.

Кожний тоталітарний (фашистський) режим характерний тим, що робить все від нього залежне для досягнення головної своєї мети – світового панування. Особливо це видно на прикладі Росії.

"По признанию ее (России) официального историка Карамзина, неизменной остается политика России. Ее методы, ее тактика, ее приемы могут изменяться, но путеводная звезда этой политики – мировое господство – остается неизменной. Только изворотливое правительство, господствующее над массами варваров, может в настоящее время замышлять подобные планы". (К. Маркс и Ф. Энгельс. Сочинения. Том 16. Госполитиздат. Москва 1960. стр. 206)

У 18–20-х роках минулого століття Європа віддала нас на поталу Москві, не підтримавши національно-визвольну боротьбу українського народу проти московської орди і натомість отримала Другу світову війну, яку комуністична Росія розв'язала разом з гітлерівською Німеччиною.

Нещодавно у телеінтерв'ю на Першому національному каналі України відомий з радянських часів і близький до комуністичних верхів письменник Чингіз Айтматов заявив, що якби не горбачовська перебудова, якби при владі залишалися ортодоксальні комуністи, Третя світова війна була би неминучою. Якщо зараз світова спільнота не підтримає нас і, злякавшись загроз Путіна, відсахнеться від України, вона отримає третю, останню світову війну, бо ж "прийде знахабнілий москаль" і в Україну, і в Париж.

Не буде помилкою визнати, що фашизм був, є і залишається ментальністю Московії.

У наші дні нав'язати Україні лад, подібний до російського, намагаються ті, хто хоче відновлення "братського союза славянских народов", тобто кинути наш народ у пащу Московії.

Нещодавно комуністична газета "Киевский вестник", яку, до речі, не питаючи дозволу господаря, комуністи у Києві розтикують по поштових скриньках, у номері за 7 лютого 2008 р. надрукувала величезну статтю П. Симоненка під претензійною назвою "Жовтнева революція і Українська державність".

Читач, який мало знає історію України, прочитавши цю статтю, може повірити, що лише завдяки Лєніну та комуністам Україна постала як держава, а без цього, говорячи словами Лєніна, про вільну Україну "не може бути і мови".

Щоб відповісти П. Симоненку, спочатку згадаємо, що таке комуністична ідеологія (практика – це відвертий фашизм з концтаборами, геноцидом українського народу, репресіями, з Биківнею, де лежать 140 тисяч українців, замордованих комуністами – приблизно стільки, скільки полягло людей у Бабиному яру від рук гітлерівців).

ІІ. Комунізм як колиска фашизму

Отже, почнемо із "біблії" для комуністів – маніфесту комуністичної партії, написаного Марксом та Енгельсом ще у 1848 році. Говорячи про комуністичне "виховання" людей, класики твердили:

1. Сім'я, мораль, релігія для пролетаря, а отже і для комуніста, "все это не более как буржуазные предрассудки".

Далі ще більш категорично: "Уничтожение семьи!".

2. Про приватну власність однозначно: "уничтожение частной собственности".

3. Свобода. "Речь идет об упразднении буржуазной самостоятельности и буржуазной свободы".

На практиці це означало – замість буржуазної свободи – свободу ГУЛАГів.

4. "Рабочие не имеют отечества".

Не знаємо, як інші комуністи, а українські не мають Вітчизни – це точно. Інакше не захищали б інтереси імперії зла.

5. Говорячи про виховання дітей, класики твердять, що вони бажають "прекратить эксплуатацию детей их родителями. Мы сознались в этом преступлении".

За комунізму виховання, мовляв, буде громадським: "общественное и бесплатное воспитание всех детей".

На практиці – це дитячі будинки, куди віддавали дітей репресованих батьків, або гітлерівські концтабори.

6. "Учреждение промышленных армий, в особенности для земледелия". На практиці це були колгоспи, де працювали комуністичні раби-селяни.

Якщо за царату при кріпосному праві селянин працював три дні на поміщика, три дні на себе, а в неділю йшов до церкви, то за комуністичного кріпосного права селянин працював сім днів на тиждень від зорі до зорі. І все це практично задарма.

Якщо селянин не виробляв мінімуму трудоднів, його кидали в концтабори для будівництва чи то Біломорканалу, чи добувати золото на Колимі або на інші "стройки коммунизма".

Отже, сама ідея комунізму вже була відверто антилюдською, з ознаками фашизму. Недарма Іван Франко, полемізуючи з Енгельсом, писав, що держава, яку збудують комуністи, буде найбільш поліційною, яку тільки знало суспільство, що така держава буде гальмом до всякого поступу. Історія підтвердила правдивість слів Франка.

Д. Волкогонов пише уже в наші дні: "Согласиться, что единственная высокая мораль – мораль пролетарская, то есть коммунистическая, ничем не лучше фашистских рассуждений об "арийской морали". (Д. Волкогонов. Ленин. Кн. 2 с. 253).

А вже у 70-х роках минулого століття, коли комуністи кричали про перемогу "развитого социализма", великий громадянин Андрій Сахаров говорив, що СРСР – це гігантський концтабір, а існуючий лад у ньому – звичайний фашизм.

ІІІ. Моральне обличчя вождів "мирового пролетариата"

А якими були практичні дії комуністів, коли на гроші німецького генштабу вони здійснили збройний переворот у Росії і якими людьми були насправді Лєнін та його соратники?

"В большевиках есть что-то запредельное, потустороннее. Этим они жутки". – писав Бердяєв. "В духовной культуре Ленин был очень отсталый и элементарный человек", – доповнював його Д. Волкогонов.

Істинну суть комуністів уже одразу після жовтневого перевороту розгледів М. Горький. Він писав: "... Ленин и соратники его считают возможным совершать все преступления, вроде бойни под Петербургом, разгрома Москвы, уничтожение свободы слова, бессмысленных арестов – все мерзости, которые делали Плаве и Столыпин".

А ми додаємо, що "верный ученик Ленина" Й. Сталін і так звана партія Лєніна-Сталіна перевершили у тероризмі проти свого народу не лише Лєніна, а й самого Гітлера.

То ким же насправді був вождь комуністів? Як свідчать тепер уже розсекречені архіви, які, до речі, комуністи тримають в суворій таємниці, по материнській лінії предки Лєніна проживали в Україні. Ось як про це пише російський історик Дмитрій Волкогонов: "Прадед Ленина по материнской линии Мойше Ицкович Бланк родился и проживал в городе Староконстантинове, а затем в Житомире. Его сыновья Абель и Сруль (Израиль) приняли християнство и в соответствии с этим изменили имена на Дмитрия и Александра".

До речі, Дмитрій Бланк закінчив потім Медично-хірургічну академію, дослужився до чину штабс-капітана і керував клінікою Святої Марії Магдалини у Санкт-Петербурзі.

Але повернімося до Лєніна. Як пише А. І. Ульянова-Єлізарова, сестра Лєніна, "Ильич высоко всегда ставил евреев". Саме через це Лєнін радив "нерусским, особенно евреям, давать высокоинтеллектуальную работу, а "русским дуракам" получать элементарную работу. Презирливе ставлення до "русских" Лєнін висловлював неодноразово, називаючи їх "дураками", "идиотами".

Характеризуючи Лєніна як людину, російська письменниця революційних років Аріадна Тиркова робить висновок: "Злой человек был Ленин. И глаза у него были волчьи, злые".

Він був організатором збройного повалення Тимчасового уряду та розгону Установчих зборів, на виборах до яких більшовики, уже знаходячись при владі, зазнали нищівної поразки.

А з точки зору кримінального кодексу будь-якої демократичної країни повалення існуючого режиму шляхом збройного повстання – то є кримінальний злочин. Отже, Лєнін та його соратники були кримінальними злочинцями.

IV. Боротьба комуністів з українством

Комуністи лають націоналістів, пихато заявляючи, що вони є інтернаціоналістами. Не знають вони, як, до речі, не знають і марксизму, що обидва ці слова походять від латинського "націо", тобто народ. Отже, націоналіст у перекладі на українську є патріот свого народу, а інтернаціоналіст – це безбатченко.

Ну, а хто такі сучасні комуністи України? Живучи в Україні, деякі з них навіть не знають української мови. В одній із телепередач, коли комуніста Грача запитали, чи знає він українську мову, той, дещо знітившись, відповів негативно. Певно, не знає він, що у святому письмі сказано, що людина, яка не знає мови корінного населення, є варвар. Ну а коли людина не знає мови свого народу, його історії, така людина, як відомо, є дикуном. Не знають цього комуністи.

А тепер повернімося до статті П. Симоненка "Жовтнева революція і українська державність". За Симоненком, більшовицька Росія 4 грудня 1917 року проголосила ультиматум Центральній Раді, а Перший всеукраїнський (так твердить Симоненко) з'їзд Рад урочисто заявив, що "Влада на території України відтепер належить лише Радам робітничих, солдатських і селянських депутатів" (тобто більшовикам).

Звертаємося до "Малой Советской Энциклопедии". Читаємо статтю "Центральная Рада".

Довідуємось, що Перший всеукраїнський з'їзд Рад відбувався не у Харкові, як твердить Симоненко, а 04.12.1917 у Києві, і з'їзд, як відомо з інших джерел, відкинув ультиматум червоного імперіалізму.

Тоді більшовицька фракція демонстративно покинула з'їзд (ось де починаються витоки руйнації Української держави комуністами та рабське служіння їх Москві, чи то комуністичній, як тоді, чи імпер-фашистській, як нині).

Фракція більшовиків, яка залишила перший Всеукраїнський з'їзд Рад, переїхала до Харкова "для объединения с происходившим там 3 обл. Съездом Советов Донецко-Криворожской республики… В Харькове произошло объединение, и 11 – 13/ХII 1917 состоялся I Всеукраинский Съезд Советов, объявивший власть Центральной Рады низложенной".

Отже, з'їзд був у Києві, а в Харкові відбулося регіональне збіговисько вірних Москві людей, яке помпезно нарекло себе "з'їздом".

А після ультиматуму Росії в Україну посунули орди московських загарбників, і Україна була окупована на довгих 73 роки. Тобто ми, українці, жили аж до 1991 року в режимі окупації, який почався не 1918 року, а ще раніше, після трагічної для нас Переяславської угоди 1654 року. "Хмельницкий не из-за любви к Москве, а из-за нелюбви к Варшаве отдался царю. Москва, или лучше Петербург, обманули Украину и заставили ее ненавидеть москалей", – писав О. Герцен у статті "Росія та Польща".

Г. ВАСИЛЕНКО, Б. ВАСИЛЬЧЕНКО, П. МИРОНІВСЬКИЙ

Закінчення в наступному числі газети «Нація і держава»