На політичній мапі України з'явилася нова партія – "Єдиний Центр", що декларує консолідацію зусиль представників різних політичних поглядів, які відстоюють державницькі позиції, а також безумовну підтримку Президента Віктора Ющенка.

До керівництва партією увійшли члени пропрезидентського блоку НУ-НС на чолі з Ігорем Крілем – народним депутатом, якого пов'язують з керівником президентського секретаріату Віктором Балогою.

Але ж, як відомо, і блок НУ-НС декларує підтримку чинного Президента.

Чи є потреба створювати ще одну політичну силу? Чи не краще спрямувати зусилля на підсилення існуючих позицій – такі запитання ставить сьогодні багато українців, небайдужих до майбутнього нашої держави.

Більше того, чимало хто ставить під сумнів подібні дії, звинувачуючи ініціаторів створення нової партії у розколі демократичних сил.

Можна зрозуміти тривоги наших громадян. Адже досі для багатьох із них існує таке поняття як "єдина помаранчева команда", і дії, які не сприяють її збереженню, розцінюються мало не як провокації.

Насправді ж є "єдиної помаранчевої команди" нема. Втім, її й не було, але це трохи інша тема.

Стосовно ж відносин всередині демократичної коаліції, які й без того є доволі непростими, то не є особливою таємницею те, що Юлія Тимошенко вже приміряє на свою голову президентську корону. Чи хтось всерйоз буде стверджувати, що ця амбітна і харизматична жінка, яка, хоч вже й відчула смак великої влади і великих грошей, проте досі не наситилася, погодиться ще п'ять років "працювати" в державі другим номером?

Ні ж бо, звичайно. Весь її життєвий шлях – це стрімкий і по-своєму красивий злет до найвищих вершин. Для того, щоб ступити на верхівку, залишилося зробити ще один, найважливіший крок…

Тимошенко готується до президентських виборів. Мені здається, що навіть найширші прем'єрські повноваження (якби такі були їй надані нині) не зупинять її в пориві до реалізації високої мрії. Практично всі помітні кроки за цей відносно короткий період її другого урядування – і виплата заощаджень вкладникам Ощадбанку, і газова "війна" з Росією, і спроби підпорядкувати під себе Фонд держмайна, призначивши його керівником "надійну" людину, й ініціатива з виборами київського мера – мають адресну мету: це є тактичними, важливими, але допоміжними боями перед головною битвою її життя.

Не визнавати цього, ховати, ніби страус, голову в пісок чи сподіватися, що "якось воно буде, і само розсмокчеться" – означає бути наївним (стосується рядових громадян) чи безвідповідальним (якщо мова йде про політиків).

Що поганого є в тому, що Тимошенко може стати президентом?

З цього приводу єдиної думки не існує, однак переважна більшість незалежних експертів сходяться на тому, що з її приходом на найвищий у державі пост у країні почнеться грандіозний переділ майна і власности – звичайно ж, на користь політичних фаворитів Тимошенко. Один із вітчизняних олігархів, Ігор Коломойський, котрий якраз не належить до їхнього числа, днями зронив сакраментальну фразу. Відповідаючи на запитання журналіста про те, що робитиме у разі перемоги Тимошенко на президентських виборах, він сказав: "бачу себе в еміграції". Представники великого бізнесу, котрі, як і Коломойський, з тих чи інших причин не увійшли до кола "обраних", мусять усвідомити, що у такому разі їм доведеться вибирати: або стати слухняним і покірним, або ж їх чекатиме доля Ходорковського…

Тим часом політична боротьба в країні, особливо в часі передвиборних перегонів, поступово перетворилася на брудні змагання з оприлюднення компромату і взаємних звинувачень. І заручниками цієї нещадної боротьби стали держава і народ, від імені яких кожна із сторін вербує на свій бік виборців, щедро, наліво і направо, роздаючи обіцянки.

Безумовно, в суспільстві існує запит на консолідацію здорових сил, які стоять на державницьких позиціях. Об'єднати їхні зусилля – справа нелегка. Зрозуміло, що поява на суспільній орбіті нового перспективного гравця спроможна внести істотні корективи до сценарію політичних подій, в якому ролі, здається, розписані заздалегідь, на кілька років уперед. Особливо небажаним такий хід подій є для тих, хто вже приміряє на себе мантію переможця майбутніх баталій, мріючи про казкові дивіденди. Для досягнення своєї найвищої мети ці політики готові здолати будь-які бар'єри і перепони, в тому числі й ті, що їх ставить закон, не гребуючи жодними засобами, використовуючи при цьому популізм та відверту брехню.

Як відомо, чинний Президент постійно наголошує на необхідності національної консолідації – заради України, яка стоїть нині перед складними і драматичними випробуваннями і викликами. На жаль, головний принцип лідера держави – шукати і знаходити не те, що нас роз'єднує, а навпаки, гуртує – досі не отримував належної підтримки вітчизняного політикуму, незважаючи на формування суспільного запиту на політичну силу, яка своїми гаслами проголошує здоровий, прагматичний підхід до розв'язання гострих, наболілих проблем, які стримують розвиток країни.

Переконаний, що цей суспільний запит буде підтримано. Донбас і Львів, Крим і Київ, незалежно від вантажу вчорашніх конфліктів, мусять порозумітися між собою.

Михайло СИДОРЖЕВСЬКИЙ,

"Нація і держава" 8 квітня 2008р