У перших числах січня поточного року справедливе обурення мільйонів наших співвітчизників викликав черговий опус одіозного Дмитра Табачника, надрукований у газеті "Киевский телеграфъ".

Як підкреслюється у відкритому листі до громадськости України відомих вчених, науковців, митців у зв'язку з цією публікацією, "лише у приступі швидкопрогресуючого маразму і вибуху спровокованого ним україножерства він міг написати, що галичани "досі вважають Галичину центром світу, оскільки замість міністрів і фельдмаршалів до двору російського царя вона поставляла конюхів, слуг і покоївок гарнізонним офіцерам австрійського кайзера. Однак історично обгрунтований комплекс неповноцінности, властивий населенню західних областей України, яке відчуло себе "національною інтелігенцією", щойно зайнявши будинки і квартири своїх колишніх господарів-поляків [...], треба лікувати, а не нав'язувати всій Україні, навіть якщо його розділяє Президент".

Цей випад екс-віце-прем'єра з гуманітарних питань автори листа розцінюють як плювок в обличчя не лише усім ученим, не лише Україні, а й усій світовій культурі та науці. Тому цілком закономірно звернулися до членів Національної Академії Наук, Наукового Товариства імені Тараса Шевченка, членів ВАК, ректорів вузів, відомих вчених в Україні і за її межами із вимогою позбавити Д. Табачника всіх наданих йому вчених титулів.

Що ж до його уявлення про якусь меншовартість українців, то, вважаю, переконливим запереченням і аргументованим спростуванням цього є нова праця відомого професора Київського національного університету імені Тараса Шевченка, доктора історичних наук Володимира Сергійчука "Що дала Україна світові", яка зовсім недавно побачила світ.

Як наголосив у вітальному слові до неї Президент України Віктор Ющенко, це – унікальна книжка про українців, які прославилися своєю працею і звершеннями у культурі, науці, освіті, техніці, у підкоренні космосу, військовій і спортивній справі.

Споконвіку Україна була відома як велика житниця, як інтелектуальне й духовне джерело Європи та світу. Вона збагатила всесвітню скарбницю філософської думки, богослов'я, мистецтва, літератури. На українській землі зароджувалися й втілювалися в життя геніальні ідеї й найпередовіші технології, які сформували сучасну цивілізацію.

Через тернисту історичну долю нашої Батьківщини, віками позбавленої власної державности, імена багатьох видатних її синів і дочок замовчувалися або не асоціювалися з українською нацією.

Тридцять один розділ книги представляє різні сфери і галузі суспільного життя (політика, економіка, сільське господарство, промисловість, будівництво і архітектура, машинобудування, авіація і космонавтика, культура, мистецтво, спорт тощо). І в кожній з них українці заявили про себе на повний голос.

Споконвіків, пише Володимир Сергійчук, з української землі йшов такий потужний інтелектуальний струмінь, що ошелешені чужинці не раз дивувалися, де береться сила в цього бездержавного народу, яку він проявляє в найрізноманітніших галузях людської діяльности. Адже скільки спустошень пройшло через українські землі, скільки пожеж спопелили величні й неповторні споруди, і кожен окупант хотів видерти з наших сердець батьківську віру, знищуючи божі храми й викрадаючи чудотворні святині, намагаючись ними замолити потім свої гріхи.

Однак життєдайні джерела українських криниць відновлювали наші сили, і світ міг переконатися, що в діях видатних європейських полководців є повторення тих бойових прийомів тактики і стратегії, котрими вже давно користувалися провідники козацького війська, так само і в окремих творах відомого французького філософа Жан-Жака Руссо знаходилися деякі думки нашого мандрівного мислителя Григорія Сковороди. Так само можемо гордитися конституційним чином Пилипа Орлика, що випередив Європу на 80 років...

Що ж дали світові українці? Про це світ не задумувався, бо й самі ми не цінували епохальних звершень своїх предків. Світ знав про великих письменників Миколу Гоголя і Антона Чехова, найвидатніших учених Степана Тимошенка, Ігоря Сікорського, Георгія Кістяківського, Сергія Корольова, Михайла Янгеля і Миколу Духова, але не знав, що вони – українці, їх усіх було відірвано від рідного кореня, а ми довго про це не могли сказати, бо власна бездержавність відморожувала будь-які паростки національного прозріння.

Нині настав час, продовжує автор книги, аби віддати данину пошани нашим славетним співвітчизникам, тим паче, що багато з них, попрацювавши на чужому полі, завжди вважали своєю батьківщиною Україну. Мусимо згадати їх як справжніх синів свого народу.

Гортаючи сторінки книги "Що дала Україна світові", читач відкриє для себе дуже багато нових прізвищ українців, які власними видатними досягненнями прославили не лише свої імена, а й землю, на якій виросли – Україну. Серед них – селекціонери Андрій Сапєгін і Василь Ремесло, Олександр Архімович і Лев Симиренко, економісти Михайло Балудянський і Микола Бунге, математики Феофан Прокопович і Михайло Остроградський, фізики Іван Пулюй і Остап Стасів, астрономи Юрій Дрогобич і Федір Бредихін, хіміки Дмитро Коновалов і Андрій Кіпріанов, геологи Євграф Ковалевський і Олександр Поль, суднобудівники Степан Бурачок і Павло Кузьминський, авіаконструктори Олександр Кованько і Степан Гризодубов, конструктори ракет Олександр Засядько і Костянтин Костянтинов, танкобудівники Іван Олексенко і Панас Фірсов...

Перелік цей, зрозуміло, можна було б ще продовжувати. Але й цього, гадаю, достатньо для переконання читача, що книга є своєрідним українським виміром видатних звершень людства. Тому хотілося б, щоб вона знайшла своє місце на книжкових полицях бібліотек, стала надбанням багатьох родин.

На закінчення хочеться приєднатися до слів Віктора Ющенка, який висловив щиру вдячність автору за спробу донести до нинішніх і майбутніх поколінь слова правди про дійсно великих українців та їхній внесок у життя всього світу.

Микола ПРИБЕРЕЖНИЙ,

Газета "Нація і держава"