Події останнього часу у політичному, економічному й соціальному житті країни викликають цілком зрозуміле занепокоєння і стурбованість у суспільстві.

У зв'язку з цим ми звернулися до Голови КУН Олексія Івченка з проханням висловити свою думку щодо процесів, котрі відбуваються в Україні.

– Олексію Григоровичу, якою є Ваша оцінка як Голови КУН сучасного протистояння між представниками різних гілок влади.

– Ситуацію, що склалася у взаємовідносинах між Верховною Радою, Кабінетом Міністрів та Секретаріатом Президента, можна охарактеризувати одним словом – НЕЗДОРОВА. На мою думку, альтернативи демократичній коаліції немає. Саме амбіції окремих політиків та політичних сил з "НУ" та БЮТ не дають можливості утвердитися тому демократичному механізмові, що виробився після дострокових парламентських виборів. Безумовно, я розцінюю ситуацію і як результат зовнішнього впливу. Росія активно втручається у внутрішні справи України: ми бачимо, які заяви озвучують окремі політики і посадові особи Російської Федерації стосовно нашої держави. Зрозуміло, це теж має певний влив на український політикум.

На жаль, ми ще маємо в Україні таке явище, як "п'ята колона". Це громадяни та політики, які не працюють на Українську державу, більше того – діють проти України, навіть не приховуючи цього. Тому, на мою думку, нині вкрай необхідно знайти спільну мову політикам із "Нашої України" та БЮТ, відповідно – між Кабміном та Секретаріатом Президента. Якщо примирення не відбудеться, то це може спричинити розпад демократичної коаліції, що потягне за собою низку політичних, економічних, суспільних проблем як для України, так і для кожного її громадянина.

– Не перший місяць доводиться спостерігати за тим, як Президента Віктора Ющенка атакують зусібіч. Послухаєш деякі "розвінчання", і на думку спадає відомий вислів "не так тії вороги, як добрії люде". Чи може все ж таки Президент розраховувати сьогодні на підтримку?

– На мою думку, Президент Ющенко робить сьогодні абсолютно виважені і правильні кроки, спрямовані на захист національних інтересів Української держави. Для цього він використовує всі свої повноваження, в тому числі й механізм Ради Національної Безпеки, Секретаріату Президента тощо. Інша річ, що багато в чому главі держави перешкоджають. Зрозуміло, якщо опонентами є опозиція чи та ж "п'ята колона", до цього потрібно бути готовим. Але коли з'являються перешкоди щодо захисту національних інтересів з боку партнерів, то перепрошую... Абсолютно не розумію тих політиків і депутатів з "Нашої України" та БЮТ, які ллють бруд на Президента.

Я розцінюю це як намагання зсередини розвалити демократичну коаліцію. В ім'я чого? Можливо, заради якоїсь іншої коаліції. А можливо, через свої власні амбіції та особисті образи. Якщо аналізувати списки від "Нашої України", скажімо, п'ятого і шостого скликань, то щодо якісного складу я б сказав, що попередній варіант представництва був більш вартісним хоча б з огляду на захист українських інтересів у парламенті. Виникає запитання: за що боролися? Нібито за очищення списків. Багатьох, у тому числі й мене, називали небажаним у нових списках. Проте, маємо сьогодні таких "бажаних", які розвалюють те, що їм дав можливість створити той же Президент Ющенко. Адже саме завдяки достроковим виборам з'явилася можливість утворити демократичну коаліцію. Та, на жаль, нові депутати виявилися тими, які працюють деструктивно, на її розвал.

Прикро, якщо сьогодні ключові гравці політикуму не знайдуть спільної мови: Президент, прем'єр-міністр, керівники та депутати фракцій демократичної коаліції. Це може скінчитися погано. Знову ж таки, супротивники України візьмуть на озброєння прислів'я: де два українці – там три гетьмани. Свого часу ми зламали цю сумну схему. КУН теж до цього доклав зусиль, свідомо вийшовши з "Нашої України". Та й потім, коли КУН не пішов на дострокові вибори, аби не відбирати голоси у НУ-НС та демократичної коаліції. Конгрес подав приклад, як стати вище над партійними амбіціями, принести їх на вівтар загальноукраїнської справи.

Пригадаймо заяви та документи про розпуск низки партій заради об'єднання в одну. Чи хоча б одна з них виконала те, під чим підписувалася? Наперед було зрозуміло, що то авантюра. Тоді казав і зараз підтверджую: я не політичний авантюрист, тому вчинив відповідально як перед партією КУН, так і перед лицем української демократії. А тих, хто підписав ці завідомо неправдиві документи, можу назвати лише політичними авантюристами. Нехай їх оцінює народ. Сьогодні стає очевидним рейтинг "Нашої України", яка, наприклад, під час виборів до Київради взагалі не пройшла, на превеликий жаль. Ніщо не вчить наших демократів – наступають щоразу на ті ж граблі, бо не хочуть вчитись ні на своїх, ні на чужих помилках.

– Усіх турбують процеси, що відбуваються в економіці України: ревальвація гривні, девальвація долара, інфляція, постійне зростання цін. Ви як економіст, напевно, розумієте і знаєте, кому це вигідно? Хто заробив капітал на черговій хвилі пограбування українського народу?

– Насамперед ділки, які збагачуються на коливаннях того ж курсу долара, адже мають інформацію, наприклад, про час і міру падіння долара. А чи виграв від цього народ? Навряд. Якщо такими методами навіть тимчасово гасити інфляцію – це може перерости у гіперінфляцію. Якщо "посиплеться" банківська система, то за нею автоматично впаде вся економіка, насамперед – виробництво, що становить внутрішній валовий продукт, тримається на фінансуванні, кредитуванні. Зазвичай, 70 відсотків оборотних коштів – це кредитний ресурс. А сьогодні шляхом штучного виведення гривні з обігу банки стали фактично безресурсними. Усе це в підсумку відбивається на собівартості виробленої продукції, спустошуючи гаманці наших співгромадян. Зрозуміло, що народ програє від цієї економічної політики. Більше того, негативні підвалини економіки, які закладаються сьогодні, дадуть про себе знати завтра. Оскільки економіка і виробництво – це інертна система. Тому й існує велика загроза гіперінфляції.

– Яка роль уряду Юлії Тимошенко у цьому процесі?

– Національний банк узгоджує свою курсову політику з Кабінетом Міністрів. Інфляція та боротьба з нею – не питання Нацбанку, а питання і зобов'язання Уряду. Компетенція Нацбанку – монетарна політика і не більше. І коли НБУ приймає рішення про девальвацію долара, то виникає питання: чому НБУ бере на себе повноваження Уряду?

– До питання енергетичної безпеки України. Минуло кілька років відтоді, як Ви, Олексію Григоровичу, очолювали НАК "Нафтогаз України", і вже тепер неозброєним оком видно: саме Вам вдавалося найкраще керувати цією структурою. З огляду хоча б на те, що тоді баланси організації були профіцитними, а Ваш наступник залишив по собі мільярдні борги. Чи можлива цілковита енергонезалежність України? Як Ви розцінюєте підсумки недавнього міжнародного саміту з енергетичної безпеки і зокрема те, що президенти п'яти країн засвідчили намір будувати Євроазійський нафтогазотраспортний коридор?

– Почну з "Нафтогазу". Сьогодні цифри говорять самі за себе. Я завжди наголошував: давайте розмовляти мовою цифр. Не приховую: мені приємно, що всі показники – на мою користь, адже НАК "Нафтогаз" найефективніше працював тоді, коли я його очолював. Говорячи про те, що залишив мій наступник у "Нафтогазі", мало сказати лише про борги. Він залишив просто руїни. Якби Уряд не підтримав НАК "Нафтогаз", то ця стратегічно важлива для держави структура стала б абсолютним банкрутом. Усе пізнається в порівнянні.

Що стосується питань енергетичної безпеки, то, безумовно, паливно-енергетичний комплекс є одним з ключових елементів національної безпеки, зокрема енергетичної. Цим повинні займатися найвищі посадові особи держави. Коли я очолював "Нафтогаз України", то мене кинули "на прорив": під час усіх переговорів навіть на рівні президентів головну скрипку вів саме я. Щоправда, на мене потім "усіх собак повісили". Хоча зробила моя команда дуже багато, в тому числі й у питаннях енергетичної безпеки: не допустили здачі газотранспортної системи України, отримали найкращу на той час ціну за газ на п'ять років, підняли транзитну ставку. Наступники ж в односторонньому порядку піднімали ціну за газ до 130 – 150 доларів, коли транзитна ставка залишалася на тому ж рівні. Проте, напевно, комусь так було вигідно. Звісно, народу ніхто про це особливо не розповідав. Мовчали і загальнонаціональні ЗМІ. А мені говорити було незручно, оскільки виглядало б як виправдовування. Чому і за що я повинен виправдовуватися?

Повертаючись до питання енергобезпеки, скажу однозначно: Середньоазійський нафтотранспортний коридор – це дуже перспективне питання. Газогон "Одеса-Броди" обов'язково потрібно повертати в аверсному напрямку до Європи. Я намагався зробити для цього все ще у 2005 році, але завершити не встиг. Постає інше питання: як ми повинні працювати задля заповнення нафтопроводу нафтою разом з такими країнами, як Азербайджан, Казахстан, Туркменістан. Адже для побудови Середньоазійського газотранспортного коридору сьогодні є всі можливості. Потрібна лише політична воля і єдина лінія усіх гілок влади: Президента, Кабінету Міністрів, Верховної Ради. І тоді без жодних проблем зможемо побудувати нафто- та газотранспортний коридори в обхід Росії.

– Це дасть Україні повну енергонезалежність?

– Якщо побудуємо газотранспортний коридор – так. Зможемо повністю обійтися без російського газу. Ми його вже сьогодні практично споживаємо дуже мало (5–10 відсотків). Україна використовує переважно туркменський газ, тільки за невірною схемою. Пам'ятаєте, коли я очолював "Нафтогаз", ми уклали договір про пряме постачання туркменського газу на 2006 рік за ціною 50 доларів (відповідно до прямого контракту). Однак потім тогочасний міністр палива та енергетики Юрій Бойко поїхав до Росії та розірвав цей прямий договір з Туркменістаном, натомість підписавши з росіянами угоду на купівлю газу по 100 доларів на кордоні з Туркменістаном і Узбекистаном. А вже до нас цей газ потрапляв по 130 доларів. Це вигідно міждержавним стуруктурам – посередникам. "Газпром" передав своє право на транзит комерційним структурам, які диктують свої ціни і на цьому заробляють.

– Пригадую оте шумовиння у ЗМІ з приводу Вашого авто. Ціла піар-акція. При цьому і тоді, і після того чиновники різних рівнів масово закупляли дорогі іномарки (масштаби цього явища рік тому продемонструвала Тендерна палата) і вже ніхто на це уваги не звертав...

– Після висмоктаної з пальця історії з моїм авто Кабінетом Міністрів Віктора Януковича у 2007 році придбано п'ять броньованих "мерседесів" за бюджетні кошти, у кілька разів дорожчих від мого. І ніхто не хотів знати, що той злощасний "мерседес" я взяв у кредит не за державний кошт. Однак тоді було вигідно "п'ятій колоні", якій я заважав у "Нафтогазі", зробити з мухи слона. Піар-кампанія проти мене, яку вони тоді проплатили, була дорожчою, ніж той мій автомобіль. Проте час ставить все на свої місця. Я пишаюсь тим, що зробив на користь України, коли працював керівником "Нафтогазу".

– Олексію Григоровичу, Вам не хочеться повернутися у "велику владу" зараз? Напевно, пропозиції є...

– Пропозиції були і є, але я спочатку вирішив: нехай спробують без Івченка. Спробували і виявилося, що нічого кращого в "Нафтогазі" після мене ніхто не зробив. Безумовно, я вважаю себе серйозним фахівцем у нафтогазовій галузі і знаю, що мій досвід, знання і патріотизм ще принесуть користь нашій державі. Напевно, на якомусь етапі я погоджуся на певну посаду. Сил достатньо. Здаватися – не в моєму характері і не в моєму стилі. Я відмовився від мандата депутата тоді, коли мене цькували. Тим самим довівши, що депутатство для мене – не самоціль, коли мова заходить про перспективи для України бути демократичною державою. Сьогодні видно, що не так багато людей, котрі і в "Нафтогазі", і в парламенті можуть діяти на користь України. Тому з часом я повернуся.

– Не секрет, що, окрім політичної, громадської, економічної діяльности, Ви є меценатом. Про це майже нічого невідомо широкому загалу. Отже, на що Івченко витрачає гроші?

– То дуже велика ділянка роботи. Я став меценатом більш як десять років тому. Багато зроблено на Львівщині, Франківщині, Тернопільщині, зокрема у відбудові низки церков. Сприяв під час будівництва знаменитого християнського центру у селі Зарваниці. А у Львові я допоміг запустити найкращий у Європі кардіологічний та один з кращих онкологічних центрів. Чималі кошти виділив на реставрацію історичної пам'ятки – собору Святого Юра. Окрім того, підтримую школи, дитячі будинки сімейного типу. Останнім часом сприяю відбудові Гетьманської столиці в Батурині (відправив півтори тисячі кубометрів лісу на відновлення фортеці). На Харківщині також багато допомагав школам та місцевим адміністраціям у вирішенні соціальних питань, за що маю численні подяки. До речі, і в Криму я надавав кошти для відкриття українського ліцею у Сімферополі, на закупівлю літератури та ремонт для сімферопольських середніх шкіл.

Треба, аби в Україні серед багатих людей було більше свідомих українців, а не космополітів. Тільки тоді від них буде велика користь людям і державі.

– У непростій для України політичній ситуації якою буде стратегія КУН? Як діятимуть націоналісти найближчим часом?

– Усі події в нашому політикумі за останній час свідчать про те, що наближаються певні зміни. Або це будуть знову дострокові вибори, або зміна політичного формату, або... Безсумнівно, КУН братиме активну участь у цих процесах. Ми виявили себе як послідовна політична партія, що базується на рятівній і вигідній для народу України ідеології – націоналізмові. Закликаємо до єднання, готові працювати з усіма патріотично налаштованими політичними силами. Я довів, що поступитися власними амбіціями – не є проблемою для мене. Безумовно, не піду на єднання з формальними патріотами.

А поле для діяльности – велике, оскільки в столиці та в усій Україні люди дедалі більше розуміють, що є потреба у таких послідовних націоналістичних силах, як Конгрес Українських націоналістів.

– Щиро вдячна за розмову.

Розмову вела  Юлія МИРОНЧУК

Газета "Нація і держава"