Ми, делеговані з міст і селищ Криму представники українських патріотичних організацій на мітинг 29 червня 2008 року в м. Сімферополі, звертаємося до українців Криму і всіх громадян України з ЗАКЛИКОМ:

Пам'ятаймо уроки історії і рішуче діймо в ім'я збереження нашої української Вітчизни! Коли історія дарувала шанс українцям відродити свою власну державність в ХХ ст., кращі сини і дочки України, ціною великих жертв, після трагічних століть поневолення, нищення, заборон і асиміляції, тричі повставали на національно-визвольну боротьбу і з третьої спроби відродили соборну державу „Україну" зі своєю старовинною і святою столицею – Києвом!

Переможну Україну визнав і щиро привітав майже весь світ! Та нещирим і підступним було вимушене визнання відродженої нашої держави найкривавішим її історичним гнобителем останніх століть другого тисячоліття нової ери.

У двадцяті-тридцяті роки розлючена імперська метрополія і її п'ята колона в Україні, не зупиняючись перед найстрахітливішими злочинами проти людства в так званий „мирний час" між Першою і Другою світовими війнами, помстилися за спробу українців вирватися із імперського ярма і утвердити свою власну Українську Народну Республіку.  Під окупаційною вивіскою Української Радянської Соціалістичної Республіки винищили у хижацький спосіб двадцять мільйонів громадян України – її національний цвіт – і запровадили вбивчий для української нації режим лінгвоциту і тотального насильницького „перероблення" українців у патріотів московської більшовицької імперії. До сих пір зрадливі і боягузливі історики та політики не осмілюються правдиво назвати той період так званого „мирного часу" періодом жорстокої війни проти української нації.

Сталінський режим, побратавшись з німецьким націонал-соціалізмом, ще в двадцяті роки таємно відсвіту викував німецько-фашистський меч, підступно підписавши таємні „Пакт Молотова-Ріббентропа" та Генеральну Угоду про співробітництво, взаємодопомогу, спільну діяльність між Головним управлінням державної безпеки НКВС СРСР і Головним управлінням безпеки Націонал-соціалістичної робітничої партії Німеччини (Гестапо). Це було зроблено нібито задля „встановлення у світі нового порядку, спільної оборони проти деградації людства, в ім'я оздоровлення білої раси через створення механізмів расової гігієни та знищення видів і форм дегенерації, що підлягають стерилізації" (див. § 1. п. 3, § 2. пп. 1-3 Генеральної Угоди). СРСР разом з гітлерівським режимом розв'язали Другу світову війну, в той час, як кожен з них плекав таємний план знищення  свого поплічника у слушний момент для  встановлення свого „нового світового порядку".

У цю тяжку добу світової катастрофи цвіт української нації здійснює 30 червня 1941 року безприкладний за мужністю і жертовністю крок – вдруге у ХХ ст. проголошує „Акт відновлення української державності" і, створивши УПА, вступає в криваву боротьбу з двома людожерними імперськими режимами в ім'я реалізації на Землі гуманістичної програми людства - „Свобода народам! Свобода людині!" Показово, що навіть у досить скрутну  для московської імперії годину битви на Волзі під москвинським гаслом „За Волгой для нас землі нєт!" (ПРАВДИВО – ЗА Волгою їхньої землі немає, бо вона така ж загарбана Московією, як і землі Кавказу, України і ін.), сталінський режим перекидає через лінію фронту на українські землі в тил вермахтові полки регулярних внутрішніх військ під назвою „українські радянські партизани" або неофіційно „другий сталінський фронт (під командуванням О.Сабурова і С.Ковпака) для війни з УПА, чим свідомо відволікає свої сили та сили УПА від боротьби з вермахтом і помножує кількість полеглого „гарматного м'яса" з незчисленного „совєтского народа". Задля чого такі жертви?! Та задля того, щоб не допустити відновлення української держави! У той час і пізніше московська імперія йшла на будь-які жертви, а її дипломатія із шкіри лізла аби не дати змогу Західному світові відкрити другий фронт через Італію та Балкани, бо ж тоді Україна, яка вела визвольну вітчизняну війну силами УПА й підпілля, мала Уряд і представницький орган – Українську Головну Визвольну Раду, могла б насправді відбутися як самостійна держава у зовсім іншій Європі – без дуги окупованих сталінізмом європейських країн з так підступно названою „народною демократією".

Ми зібралися на мітинг, щоб віддати шану і низько вклонитися героїчним силам українського народу, його мужнім синам і дочкам, які 30 червня 1941 р. проголосили Акт відновлення української державності й більше десяти років жертовно боролися з окупантами під гаслом „Свобода народам! Свобода людині!", засвідчивши світові, що українська нація жива та  не припинить визвольної боротьби аж до здобуття власної держави. Подвиг їхній особливий і безсмертний! Вони творили його і на тлі світової війни, і на тлі імперської ейфорії від поновленої окупації України й окупації країн Східної та Центральної Європи, і на тлі концтабірного катування та сибірського заслання, і на тлі спочину стомленого світовою війною вільного світу, коли зухвала Московія вже спланувала поглинути українську націю в імперське черево надуманої „новой істарічєской общнасті". Однак,  не лише сама паплюжила і винищувала українських героїв, але примушувала поневолений український народ своїми устами паплюжити своїх найкращих синів і дочок – героїв національно-визвольної боротьби. Як наслідок, ще й дотепер не перевелись в Україні виродки, окупантський непотріб, „грязь Москви", які продовжують чинити ту підлу справу. Та ніщо так не принижує, не ображає і не кличе до боротьби за свою честь і свободу, як моральне знущання над нацією та справжніми її героями! Тому подвиг їхній втілився у рядки гімну українських патріотичних сил:

Веде нас в бій борців упавших, слава,

Для нас закон найвищий то наказ –

Соборна Українська Держава

Вільна, міцна, від Тиси по Кавказ!

Фізична і духовна боротьба української нації,  розбуджена факелом жаги, мужності і жертовності ОУН-УПА, завершилася Актом проголошення незалежної України в 1991 році.

Проте,  знову шаленіє метрополія вже обскубаної московської імперії та її п'ята колона в Україні. Діти і онуки московців, у яких свого часу не відбирали хліб, бо його забрали  в українців, півтора десятка мільйонів яких трьома голодоморами відправили на той світ, погрожують націлити на Україну свій воєнний потенціал і силою примусити її й надалі бути слухняною московською колонією. Московію з її п'ятою колоною не влаштовує процес відродження української України, її самостійна політика, прагнення зайняти своє місце в структурах європейської колективної безпеки.

Звертаємося до світової спільноти, до всіх українців у світі сущих, найперше до денаціоналізованих українців в Україні, до політичних Провідників українства – просніться, повстаньте проти спроб п'ятої московсько-імперської колони закріпити в Україні трагічні наслідки тривалої окупації. Не закривайте очі на гостру необхідність законодавчо розмежувати національні меншини в Україні від окупантських залишків, які, прикриваючись вивіскою нацменшини, зухвало і безкарно руйнують при підтримці імперської метрополії українське суспільство зсередини, з метою знищити українську державу й  відродити велику імперію, маючи достатній історичний досвід у цій злочинній справі. Міцна українська національна держава та консолідована політична українська нація в Україні є запорукою миру в Європі і демократичних процесів на її Сході.

Народ Московії також об'єктивно потребує відмови від страждань в нескінченних завойовницьких кривавих походах на чужі етнічні землі. Необхідним є  облаштування мирного життя на етнічній землі Московії, адже цього вимагає сутність епохи національних держав, яка вже вступила в свої історичні права.

Відозва прийнята учасниками мітингу