Майже 300 кілометрів пішки подолали прочани, щоб перед ликом Матері Божої Зарваницької помолитися за Україну.

З 29 червня до 6 липня тривала піша проща до Чудотворної ікони Божої Матері Зарваницької, організована Проводом Старосамбірської районної організації Конгресу Українських Націоналістів (Львівська область). Прочани йшли під гаслом "Націоналісти моляться за Україну" і присвятили свою хресну ходу 100-річчю з дня народження Провідника нації Степана Бандери.

Подібна акція відбувалася вперше. Мета її – донести до української громади ідеї українського націоналізму, привернути увагу людей до найважливіших проблем сьогодення, нагадати усім, що немає для нас усіх нічого вищого, ніж служіння Господу й Україні.

Дату початку молитовного походу до Зарваниці вибрано не випадково – 29 червня минуло 67 років з часу трагічних подій в урочищі "Саліна" біля Добромиля на Старосамбірщині. Тут наприкінці червня 1941 року енкаведисти, тікаючи від німців, вчинили криваву масакру: розстріляли понад три тисячі (за деякими свідченнями, понад чотири тисячі) українців-політв'язнів навколишніх тюрем, дітей із сиротинця, мирних жителів довколішніх сіл – випадкових свідків цього побоїща та самих виконавців смертельного вироку.

Тому саме від Саліни розпочався відлік хресної ходи прочан, кожен крок якої – аж до Зарваниці – пожерва і молитва Господу, щоб ніколи більше не зазнала наша Україна страхіть війни, голодоморів і репресій, щоб майбутні покоління достойно й щасливо жили в національній, соборній, вільній державі.

У неділю, 29 червня, прочани відбули Службу Божу в Добромильській церкві і після благословення настоятеля вирушили в нелегку подорож. У перший же день нам довелося подолати понад сорок кілометрів, аби добратися до Самбіра. Там разом із місцевими однопартійцями відслужили панахиду на могилі Борців за волю України. Далі шлях пролягав до Дрогобича, Стрия, Жидачева, Ходорова – щодня по 35–45 кілометрів. Несучи як символ нескореної боротьби за незалежну соборну Україну червоно-чорні прапори, проваджені синьо-жовтим національним стягом, ми повсюди на шляху прощі вклонялися могилам незламних українських патріотів. У Дрогобичі взяли участь у відзначенні 67-ї річниці відновлення української державности, де нас щиро привітав керівник місцевої організації КУН Тарас Гентош, в Стрию наступного дня – у велелюдному мітингу в центрі міста, де з пристрасною промовою виступив і провідник нашої районної організації Володимир Васюта та керівники Стрийської районної організації Микола Магас, міської – Ростислав Гоць. У Жидачеві ми поклонилися Чудотворній Іконі Жидачівської Божої Матері, зустрілися із сивочолими ветеранами визвольних змагань – членами місцевого Братства ОУН-УПА, в Княгиничах Рогатинського району Івано-Франківської области відвідали музей Романа Шухевича. Важливим у нашій хресній ході за Україну було те, що кожен день ми звіряли свої кроки з Господом: щоранку в наметовому містечку в місці нашого нічного спочинку священики відправляли Службу Божу (до речі, дякував завжди на цих відправах ініціатор, провідник прощі Андрій Бербих, а високим співом зачаровували учасниці прощі – наші милосердні подруги Оксана Жук і Марія Мальчевська, які за сумісництвом були ще й кухарками). Напевно, не зуміли б ми дійти до мети, коли б не турбувалися про нас комендант наметового містечка, керівник Варти районної організації КУН Ігор Піхо, лікар-однопартієць Іван Ільків, водії Роман Мороз і Андрій Прокопець. Їхня жертовна праця в організації цієї прощі дорівнює тим випробуванням, які відчули на собі учасники пішого походу. Нас зустрічали по-різному, але майже завжди з добром та цікавістю. У Брониці Дрогобицького району місцевий священик і громада організували нам дуже гарний обід, у Княгиничах на Рогатинщині – частували цукерками. А в Бережанах – привітали нас голова Проводу Тернопільської обласної організації Конгресу Українських Націоналістів Володимир Чибрас та голова районної ради Роман Висоцький, який також очолює місцеву організацію Конгресу. До речі, Володимир Чибрас зранку прибув на місце нашого відпочинку – гору Лисоню і вже звідти після Служби Божої ішов з нами до Зарваниці.

Звичайно, пройти майже триста кілометрів нелегко – це ми відчули власними ногами.

Спека, розплавлений асфальт, злива, мозолі аж до крові. Але кожен учасник вибрав собі сам таку жертву, аби в святому відпустовому місці скинути тягар гріхів у тайні сповіді, прийняти святе причастя, окропитися свяченою водою.

Зарваниця вразила нас величчю храмів і спокоєм, добротою і уважністю людей. І хоч позаду було майже п'ятдесят кілометрів пішого ходу, ми взяли участь у вечірній Літургії, панахиді за борцями за волю України, хресній ході і освяченні води.

Ми склали молитву за нашу рідну Україну до Матері Божої, доторкнулися вустами до її Чудотворної ікони.           

Приємно було зустріти в Зарваниці націоналістів з Тернопільської, Івано-Франківської та Хмельницької областей, голову секретаріату Конгресу Українських Націоналістів Степана Брацюня, інших побратимів, які відгукнулися на наш заклик помолитися за Україну в святому відпустовому місці. Приїхали сюди й однопартійні на чолі з нашим районним провідником Володимиром Васютою, щоб зранку усім разом молитися за Україну, наших дітей і майбутнє. Великим подарунком для нас стала копія Чудотворної Ікони Зарваницької Божої Матері, яку провіднику нашої хресної ходи, заступнику голови Проводу нашої організації Богдану Козаку вручили під час Богослужіння в неділю.

На проповідях священики іноді називали учасників нашої прощі героями. Але, як сказав один із учасників походу, ми пожертвували своїм часом, роботою, грішми, здоров'ям не ради публічної слави, а щоб випросити в Бога ласки для своєї держави і мудрости для її керівництва.

Оксана ПЕТРІВСЬКА,

Газета "Нація і держава"