15 років тому, 2-4 липня 1993 року, в столичному палаці "Україна" відбувся Перший Збір Конгресу Українських Націоналістів. Цей велелюдний форум поклав початок діяльности нашої партії, яка успадкувала жертовну і героїчну славу ОУН і УПА.

Нижче публікується комунікат Першого Збору КУН і виступ Голови Проводу КУН Слави Стецько на відкритті Збору.

Було зареєстровано 5.070 делегатів і гостей з усіх областей України та з діяспори. 200 з них представляли західню українську діяспору, 108 – східню. На Зборі було акредитовано 187 журналістів.

З програмовою доповіддю виступила Голова Конгресу Слава Стецько. На пленарних засіданнях також прозвучали доповіді "Український націоналізм за суверенну державу" – Петра Дужого, "Український націоналізм на новому етапі" – Романа Зварича, "Політичне становище в Україні" – Михайла Косіва, "Розвиток суспільних процесів в Україні" – Євгена Сверстюка, "Проблеми морально-етичного становлення нації" – Ірини Калинець, "Економічна криза та шляхи виходу з неї" – Трохима Ковальчука, "Україна і світ" – Аскольда Лозинського, "Діяльність Організації Українських Націоналістів 1945–1993 рр." – Василя Олеськіва, "Боротьба ОУН-УПА в концтаборах" – Мирослава Панчука, "Зовнішня політика ОУН і АБН" – Ореста Стеціва, "Боротьба за Український Патріярхат" – Іллі Дмитріва.

Виступили також представники від організацій Конгресу з різних регіонів України.

На Зборі були прийняті доповнення до Програми і Статуту Конгресу, обрано новий Провід, до якого увійшли:

Слава Стецько (Голова), Богдан Павлів (заступник), Роман Зварич (заступник), Сергій Жижко (голова Секретаріяту), Петро Дужий, Михайло Зеленчук, Сергій Квіт, Тарас Процев'ят, Роман Костюк, Микола Боринський, Марія Олійник, Михайло Ратушний, Роман Круцик, Ярослав Сватко, Іван Губка, Олег Максимович, Ольга Різниченко, Михайло Перегінчук, Мелетій Семенюк, Валентин Багнюк, Генадій Сіренко, Микола Кузів, Микола Жук. Обрано Етичну (Мирослав Панчук, Дарія Гусяк, Орест Дичківський) та Контрольну (Роман Шрамов'ят, Михайло Климчук, Микола Рідкун) комісії.

З липня праця Збору була зосереджена у 13-ти секціях: питань державного будівництва (керівник Іван Білас), ідеології українського націоналізму (Петро Дужий), соціяльно-економічній (Омелян Кушпета), духово-культурного відродження (Ілля Дмитрів), концепції Державної Оборони України (Роман Костюк), розбудови науки та освіти (Мирослав Панчук), інформаційної політики (Сергій Квіт), співпраці з поневоленими Росією народами (Марія Базелюк), розбудови націоналістичного руху в Україні (Сергій Жижко), політики у справах національних меншин (Тарас Процев'ят), національної програми "Здоров'я" (Богдан Іськів); редакційна комісія (Омелян Коваль), статутна комісія (Михайло Ратушний). Секції прийняли відповідні постанови, які разом складають Державотворчу Програму Конгресу.

У "Ствердженнях і загальних Постановах" зазначається, що Перший Збір Конгресу "вимагає від уряду України рішучого припинення дій ворожих державній незалежності елементів, що намагаються дестабілізувати політичну ситуацію в прикордонних територіях України з метою підпорядкувати їх інтересам чужої держави; заявляє повсякчасну готовість до співпраці з усіма партійними, політичними та громадськими силами України для укріплення її державної незалежности, соціяльно-ексномічної перебудови, духового відродження і зміцнення обороноздатности України".

Перший Збір Конгресу задеклярував вихід на політичну арену націоналістичних сил, їхню всенародну підтримку та засвідчив виразну тенденцію до їх консолідації. На Зборі було прийнято "Слово Українських Націоналістів до Українського Народу", яке закінчується так: "Конгрес Українських Націоналістів закликає всіх, кому дорога Українська Незалежна Держава, поповнювати ряди його членства, бо тільки сильна організація з чіткою програмою та національно здоровими кадрами зможе успішно боротися за краще майбутнє Народу й Держави".

ВІДКРИТТЯ ПЕРШОГО ЗБОРУ КОНҐРЕСУ УКРАЇНСЬКИХ НАЦІОНАЛІСТІВ

проголошене Головою Проводу Конгресу Славою Стецько

Ми відбуваємо наш Перший Збір у 52-у річницю відновлення у Львові Актом 30 червня 1941 року Української Держави. Джерело державного Акта 30 червня полягало в незламній волі української нації використати кожну нагоду, щоби задокументувати не лише перед світом волю до суверенного життя, але передусім здійснити своє прагнення бути вільним і незалежним, суверенним паном на власній землі.

Україна 30 червня 1941 року відкинула можливість діждатися більш пригожої ситуації – бути пасивною чи заявитися по боці одного з окупантів, включитися в його загарбницьку війну – але вирішила вийти на арену світової історії як третя окрема незалежна сила.

Український уряд, очолений Ярославом Стецьком, був урядом коаліційним, до складу якого входили не лише націоналісти ОУН під проводом Степана Бандери, але й соціялісти, національні демократи, соціял-революціонери, безпартійні. За ініціятивою ОУН було також створено парлямент України, т. зв. Раду Сеньйорів з почесним Президентом Митрополитом Андреєм Шептицьким.

Ультиматум німецького уряду з вимогою відкликати проголошення державної самостійности і розпустити Уряд – Голова Ярослав Стецько від імени Українського Державного Правління відкинув, так само, як зробив це Степан Бандера від імени ОУН. Боротьба з Німеччиною почалася.

Між Україною та Німеччиною тривав стан війни. Тисячі й тисячі націоналістів та інших українських патріотів були розстріляні, сотні тисяч пішли в концтабори, тюрми й табори примусової праці. Розгорталася двофронтова війна України, організована ОУН, Українською Повстанською Армією під командуванням генерала Романа Шухевича-"Тараса Чупринки" та Українською Головною Визвольною Радою(УГВР), яка була створена 1944 року і продовжувала виконувати функції Українського Державного Правління.

21 листопада 1943 року УПА та ОУН здійснюють – заповіджену в грудні 1940 року Маніфестом ОУН – світового значення політично-визвольну концепцію, створюючи у двофронтовій війні проти обох ворогів людства Комітет Поневолених большевизмом і нацизмом Націй.

Цей останній період Української Державности, розпочатий 30 червня 1941 року, тривав понад 10 років, доки принаймні на частині української території діяла українська влада, виконувана Українською Повстанською Армією, збройним підпіллям ОУН і УГВР.

Акт 30 червня нерозривно пов'язаний з датами 22 січня 1918–1919 років, 1 листопада 1918 року, 14 березня 1939 року, – з усіма державними формаціями України як їх органічне продовження. Епохи Антської держави, Київської Руси, Княжо-королівської, Козацько-гетьманської держави, Української Народньої Республіки, Самостійної Гетьманської Держави, Карпатської України, – все це наші державні традиції України, на яких виростав її найновіший період, започаткований Актом 30 червня 1941 року.

Україна референдумом 1 грудня 1991 року (92%) заявила свою невгнуту волю до самостійности! Ідея самостійних націй перемогла ідею імперіялістичної побудови світу. Наступає доба націоналізму. Ми бачимо тріюмф національної ідеї над імперською, тріюмф нашої віри у визволення через розвал імперії зсередини, а не через інтервенцію ззовні. З розвалом імперії виникло багато проблем, які треба перебороти молодій Українській Державі. Які ці проблеми, і як їх перебороти – центральне питання нашого Збору.

Розбудова Конгресу Українських Націоналістів, зміст державного будівництва, мобілізація народу для цієї мети, пошук і приєднання союзників, розбудова проблематики природніх союзників України, весь комплекс фронту проти ворога має стати предметом нашої глибокої аналізи та застанови. Перед нами велична мета – відбудувати і закріпити Українську Державу для наступних поколінь.

Перший Збір Конгресу Українських Націоналістів відбувається в Києві, столиці вільної Української Держави. Стверджую, що маємо необхідний кворум для правочинности Збору. Відкриваю Перший Збір Конгресу Українських Націоналістів.

Київ, 2 липня 1993 року