Чекаємо від Вас новини, статті, побажання та пропозиції:
Ця адреса електронної пошти приховується від різних спамерських пошукових роботів. Щоб побачити її потрібно активувати Ява-скрипт.
Вхід для адміністратора
ГоловнаСтаттi ПРОБЛЕМИ УКРАЇНСЬКОЇ КНИЖКИ І ЧАСОПИСУ
ПРОБЛЕМИ УКРАЇНСЬКОЇ КНИЖКИ І ЧАСОПИСУ
13.08.08
Хоч куди б я приїхав,
підхожу до кіосків "Преса" і намагаюсь купити українські патріотичні
газети та журнали. І коли мені не щастить зробити це, розумію, що в цьому
регіоні керівник обласної адміністрації служить не Україні, а сусідній державі
або є нікчемою, не знає своїх обов'язків. Усі політичні сили України – від
патріотичних до комуно-шовіністичних – під час передвиборної агітації
наголошували, що країна мовно, культурно, релігійно, соціально поділена надвоє.
Кожна партія звинувачувала своїх опонентів у бажанні поглибити цей розділ і
обіцяла після приходу до влади ліквідувати його, але жодна не зробила нічого,
щоб подолати або хоч би послабити той небезпечний розділ.
Під час
проведення Референдуму 1991 року ніякого розколу серед громадян України не
було: більше 90% українців проголосували за незалежність. У роки правління
Президента Кравчука Україна поступово звільнялася від імперського духу та
імперської мови, демократизувалася, разом з країнами Прибалтики набиралася
досвіду проведення реформ, хоч ні сам Кравчук, ні його уряди майже нічого не
робили для цього. Український народ дізнавався усе більше правди про наше
безправне становище і приреченість на знищення "старшим братом", і
вже не збирався повертатися в імперію.
Коли
Президентом України став Кучма, а Головою ВР – Мороз, вони загальмували
демократичний процес в Україні і взяли курс на повернення в імперію. Якщо хтось
ще сумнівається, кому служив Кучма, хай згадає імперських діячів, яких він
призначав керівниками своєї адміністрації: Табачник, Кушнарьов, Литвин,
Медведчук. Серед них немає жодного патріота України.
Відтоді
почався наступ на українську патріотичну пресу і книговидання. Водночас дешеві
російські газети, журнали, книжки не тільки безперешкодно ввозилися з Росії, а
й стали видаватися в Україні за кошти проросійських партій та суспільних
організацій і розповсюджуватися переважно безкоштовно. У 2003 році видав я брошуру
"Проблеми здорового харчування. Власний досвід на тлі українських
традицій", а розповсюдити її так і не зміг. Бо навіть така організація, як
"Укркнига", українських книжок не приймає для реалізації.
Українофобські книжки – розповсюджують, а корисні українцям – ні. Українське
радіо в оглядах преси згадує тільки газети, що ніколи не були патріотичними:
"Сегодня", "Факти" тощо.
Російськомовні
ЗМІ ось уже 17 років переконують нас у тому, що менталітет українців, які
мешкають у східних областях України, зовсім не такий, як в українців західних
областей. Але це неправда. З нашого села на Херсонщині у 1933 та 1947 роках
переїхало на Донбас кільканадцять моїх родичів, і тепер там живуть кількадесят
їхніх нащадків. То чи можуть у нас з ними бути різні менталітети? Звичайно, ні!
То чому ж вони все-таки не так голосують, як я, і не так ставляться, скажімо,
до НАТО? Тому що після 1994 року українці південних і східних областей знову
опинилися в освітньому та інформаційному полі Росії, їм подають викривлену
інформацію про події внутрішнього і міжнародного життя. Отже – вони не можуть
відчути себе справжніми патріотами України.
Ще одним
фактором сприяння поширенню російської преси і літератури стали українські
бібліотекарі. Багато з них не цікавляться українськими книжками, журналами і
газетами, тому замовляють переважно російськомовні видання. Тобто вони
витрачають кошти українських платників податків на змосковщення читачів,
особливо дітей. Навіть у Києві засилля імперської преси вражає: на сотнях
розкладок є тільки 2–3 українських часописи, яких важко помітити серед 20–30
російськомовних видань. Ще гірше становище української преси на Сході та Півдні
України. Там про деякі патріотичні українські газети навіть продавці газет не
чули.
Чи знають
про стан розповсюдження українських газет, журналів та книг керівники держави?
Невідомо. Можливо, вони не розуміють важливости виховання українців державною
мовою на достовірній історії та правдивій інформації? А якби розуміли, то під
час відряджень у змосковщені области завжди підходили б до кіосків преси, щоб
купити українські патріотичні газети: "Україна молода", "Нація і
держава", "Народна газета", "Слово просвіти",
"Свобода", "Шлях перемоги" тощо. І тоді наші керівники
дізналися б, що такі газети в кіосках "Преса" там не продаються, і
зрозуміли б, що ситуацію з розповсюдженням української преси треба негайно
змінювати.
Оскільки
наші керівники не можуть забезпечити українській книжці такі ж права, які мають
польська книжка у Польщі, російська – в Росії, французька – у Франції, то хай
хоч забезпечать українській книжці та українським часописам в Україні такі ж
права, які мають у нас чужі та ще й ворожі – російські газети, журнали, книжки.
Тобто треба забезпечувати всі поштові відділення та державні кіоски газетами
усіх патріотичних партій та незалежними патріотичними українськими часописами.
Крім того, треба установити мінімальну ціну з розрахунку на один газетний лист,
щоб російські газети не продавалися за низькими цінами. Безплатне поширення
преси треба взагалі заборонити, щоб українофоби не розповсюджували серед
громадян шкідливу для України інформацію.
Проблему поширення
української преси і українських книжок може бути легко вирішено законом ВР,
Указом Президента або постановою Уряду. Щоб привернути увагу влади до наших
проблем, треба зібратись письменникам, які видають книги власним коштом і не
мають можливости розповсюдити їх за межами свого міста, та журналістам, які не
можуть продавати свої газети в усій Україні, і влаштувати пікетування державних
установ, котрі можуть вирішити проблеми витрат бюджету, але через брак
патріотичности не роблять цього. Діяти треба негайно, бо кожний день Україна
втрачає українців, здатних захищати її.