Здрастуй, герою комуністичного тоталітарного режиму Петре Симоненко! Слухаючи твої геройські злочинно-брехливі виступи, думаю: у цій душі, напевно, поселився цілий легіон злих духів. Мабуть, рід його все життя прожив не за правдою. А як каже народне прислів'я: яблуко від яблуні далеко не котиться. Так і товариш Симоненко від своїх предків куди піде. Смакуючи з прадіда солодку невинну кров, гіркі сльози чесних людей, як він може перейти на чесний хліб? За це його легіон злих духів розтрощить, а як заворушаться його предки в пеклі, то що вони йому скажуть за те, що зрікся злочинних вчинків? І все ж, Петре, я хочу вам порадити: зберіть своїх попередників-катюг, кровопивців, і нехай вони вам розкажуть правду: як вони морили український народ штучним голодом, тортурами, розстрілами, каторгами. То був їхній "героїзм". Ще за гетьмана Мазепи, коли царював Петро "великий", напав він на Батурин, все добро забрав, а людей вбивав усіх поголовно, лишив одну руїну і море крові, а з маленьких немовлят зробив драбину в батуринській вежі. Ось яка то була насолода! А скільки ще міст, де кров текла ріками, понівечив у нашім краї цей вінценосний кат!  

У двадцятому столітті, точніше у 1941 році, коли комуністи втікали від Гітлера, вони залишили по собі сотні тисяч трупів невинних ні в чому людей. На Західній Україні в усіх тюрмах політв'язнів мордували. Біля тюрем вмикали тракторні двигуни, щоб тарахкотіли, а по камерах мордували людей, випікали очі, розпеченими ножами різали пасами тіло, дівчатам відрізали груди, в горло запихали хустки, в жіночі органи забивали пляшки. Тільки в 1941 році Галичина втратила сорок тисяч свого наймолодшого цвіту. Після таких великих жертв Національний Провід України організував Повстанську Армію, щоб боронити в своїй хаті свою правду. УПА не нападала на чужі держави, УПА боронила в своїй хаті свій народ. ОУН–УПА були єдиними справжніми оборонцями України, своєї рідної Батьківщини. Тож вам, товаришу Симоненко, стократна ганьба за те, що ви повертаєте свій поганий язик проти України і української героїчної ОУН–УПА. Колись Україна була великою державою в Європі, жила чесним християнським життям, користувалася повагою всіх держав світу, обмінювалася з близькими і далекими країнами культурними і матеріальними цінностями, славилася на весь світ. А коли минулися Великі Мудрі Князі, тоді на нас напали кровопивці, знищили не тільки добро, але замахнулися і на українську націю. Відтоді, як повелася тяжка і сумна історія руїни, так триває і до сьогоднішнього часу. Є багато що від тих згадок: жоден кровопивця не змінить невинну людську кров на солодке дороге вино. А ще багато тих катюг вважаються ветеранами війни, а вони того фронту і не бачили. Їхні сини тепер знову підривають мир, добробут в Україні, обкрадають державу, самі наживаються. Стають капіталістами і кричать, що тільки вони можуть зробити добро народу, і то сьогодні. Але Україна їм ніколи не повірить. Недаремно вона пережила двох несамовитих фашистів – Сталіна і Гітлера, а ще був Ленін, що обіцяв українському народу: як поб'єм царя, здобудемо більшовизм, то для вас все добро, вся земля, все буде ваше. Побили царя, здобули більшовизм, та не роздали землю бідним людям, а від них відібрали все. Коли народ побачив, що обманутий, тоді весь морфлот з протестом вийшов на берег відстояти правду. Тоді "вождь" Ленін дав наказ більшовицькій армії обступити моряків, і за один день шістдесят тисяч моряків заповнили море своєю кров'ю.

Ось так воно було, товаріщ Симоненко. Час вам жити правдою, а не жадобою людської крови. Хоч ви в Бога не вірите, але знайте: Бог був, є і буде завжди! Правда запанує, а неправда з легіоном злих духів піде у вічну прірву, в огонь, і буде зойк душі, і скрегіт зубів...

Ольга ВЕРЕЩАК,

член КУН