Вихід у світ книги "Націоналізм. Нариси" (Київ, Видавництво ім. Олени Теліги, 2007 р., 112 с.) одного з чільних ідеологів українського націоналізму, члена Центрального Проводу ОУН, голови Київської ОУН, автора багатьох фундаментальних праць з історії і теорії розвитку українського націоналізму (зокрема "Український націоналізм: дослідження, інтерпретації, портрети", "Уроки націоналізму", "Олена Теліга: життя і творчість", "Битва за Волинь", "Слово, що стало зброєю") Богдана Червака засвідчив, що український націоналізм виступає консолідуючою силою не лише української нації, а й усього українського суспільства, навіть попри те, що в реаліях сучасної України існує загроза дискредитації українського націоналізму як складової суспільно-політичного процесу.  

    Вже перелік розділів цієї книги, презентацію якої нещодавно провели обласна та міська ОУН в Івано-Франківську ("Що таке націоналізм", "До питання про історію націоналістичного руху", "Дмитро Донцов", "Микола Сціборський", "Націоналісти в незалежній Україні", "Про єдність націоналістів", "До питання про державне визнання боротьби ОУН і УПА", "Що таке солідаризм?", "Геополітичні виклики", "Інформаційний експансіонізм", "Націоналізм як ідеологія утвердження національної державності", "Місія українського націоналізму", "Де праві?" та ін.) показує, що цей широкий тематичний діапазон несе ідею примирення й об'єктивної оцінки тих історичних постатей (Донцов, Сціборський) і тих суспільних, філософських та світоглядних концепцій, які ще недавно були забороненими, шельмованими і замовчуваними. Чому в усій Україні зарясніли вишиванки з національними візерунками, символи християнської віри, зазвучали ще недавно забуті колядки, гаївки, народні, стрілецькі і повстанські пісні, чому народ України потягнувся до свого, до національного? Чому не тільки широкі народні маси, а й окремі державні мужі, представники опозиційно-ліберальних середовищ несподівано пройнялися "націоналізмом"? На ці запитання книга Богдана Червака дає переконливу і вичерпну відповідь: "Звернення до "націоналізму" – результат усвідомлення геополітичних, економічних і політичних реалій. У сучасному світі, де політична й економічна конкуренція спроможні відкинути будь-яку державу на узбіччя цивілізації, лише націоналізм як опертя на власні сили спроможний вберегти державу та її народ від цивілізаційної катастрофи. Це розуміють у світі. Це починають розуміти в Україні". На жаль, в Україні ще багато людей, які не бажають розуміти потреб і законних прав корінної нації українців у своїй державі. Московсько-окупаційний тоталітаризм залишив у свідомості окремих представників нацменшин в Україні переконання, що українці, як і в часи комуно-московської окупації, не мають права вшановувати своїх національних героїв і борців за волю України, не мають права вивчати правдиву історію не лише України, а й світу, зокрема, історію Другої світової війни, не мають права розвиватись як вільна європейська нація. Цими днями до мене звернувся голова Івано-Франківської станиці колишніх вояків УД УНА "Галичина" Володимир Малкош і показав взятий з інтернету коментар департаменту інформації і друку Міністерства закордонних справ Російської Федерації у зв'язку із зверненням представників Російської общини Івано-Франківської области до Президента Російської Федерації Д. Медведєва з приводу відзначення 65-річчя утворення дивізії "Галичина". Наведемо цитату з цього "коментаря" мовою оригіналу: "Вызывает крайнее недоумение, что представители официальных структур Ивано-Франковской области фактически поддержали "чествование" бывших эсэсовцев, на совести которых сотни тысяч казненных украинцев, русских, евреев, белорусов, людей других национальностей из числа граждан СССР и стран Восточной Европы. Подобная линия официальных властей, включая присвоение звания Героя Украины капитану войск СС, командующему Украинской повстанческой армии Р. Шухевичу, противоречит решениям международного Нюрнбергского трибунала, который признал преступными эсэсовские формирования". Сам факт появи цього "'коментаря" МЗС Російської Федерації – це втручання у внутрішні справи незалежної України, як і заява "У зв'язку з діями в Україні щодо колишніх військовослужбовців дивізії "Галичина", ухвалена Держдумою Росії в 2002 році. Ми їм не дорікаємо, що вони вшановують "бывших эсэсовцев" – т. зв. РОА під командуванням генерала Власова і йому подібних, – чи Сталіна і його прибічників, які знищили десятки мільйонів представників різних націй, але найбільше українців. Голодомор в Україні впродовж тільки одного "мирного", урожайного 1933 року скосив лютою голодною смертю понад 7 мільйонів ні в чому невинних мирних українських хліборобів. У книзі "Націоналізм" маємо юридично вивірену відповідь на подібні "коментарі" наших північних сусідів: "Зрозуміло, – пише Б. Червак, – що утвердження української національної ідеї неминуче поставить проблему співіснування корінної нації і національних меншин... Адже зараз вже замало апелювати до твердження про свідому і добре продуману імперську політику Москви, яка провокує міжнаціональні конфлікти. Проблема національних меншин потребує диференційованого підходу. <....> Ставлення національних меншин до державної незалежности буде визначати політику українців щодо національних меншин. Ті національні меншини, які допомагають нам у розбудові держави, або ж, принаймні, не заважають, мають користуватися усіма правами громадян України. Корінна нація зобов'язана всіляко сприяти задоволенню культурних проблем цих національних меншин. Але до тих національних меншин, які відкрито виступають проти нашої незалежности, наше ставлення має бути адекватним, як до кожного ворога нашої державности, без огляду на національність". "З висоти сьогодення, – продовжує Б. Червак, – дивізію "Галичина" слід однозначно трактувати як українське військове формування, що вело бойові дії проти окупантів. І те, що дивізія воювала під чужими прапорами, лише підкреслює трагедію українського народу, який був змушений саме в такий спосіб боротися за визволення Батьківщини. Це підтверджується і тим, що на Нюрнберзькому суді, який розглядав злочини фашизму, дивізія не звинувачувалася у скоєнні злочинів. Більшість ветеранів-дивізійників були репресовані радянською владою саме за те, що "хотіли самостійної України". Під час презентації книги я звернувся до Б. Червака, якого знаю не лише за його публікаціями, а й за спільною працею в ОУН, з пропозицією конкретизувати основоположні постулати націоналізму стосовно сучасних суспільно-політичних і геополітичних реалій, зокрема тезу про "опертя на власні сили". Тут треба дивитися правді у вічі: якщо сього часу не змогли захистити Україну "папашками" і "шмайсерами", то було б наївно сподіватися сьогодні захистити Україну цією ж зброєю перед ядерними ракетами "старших братів". Тут треба мислити і діяти реалістично і адекватно ситуації: або вести мову про відновлення ядерного статусу для самозахисту держави Україна, або якнайшвидше втікати під "парасольку" колективної безпеки країн НАТО. Треба сісти за стіл і, як вчить нас Президент України Віктор Ющенко, підрахувати, який варіант буде дешевшим. Із підрахунків, із досвіду наших сусідів, які вже вступили до НАТО, очевидно, що жити в структурі НАТО буде і безпечніше, і дешевше. Така позиція співпадає із "Політичною декларацією 17-го Великого Збору Українських Націоналістів", наведеною у книзі Б. Червака: "Організація Українських Націоналістів загалом підтримує зовнішньополітичний курс Президента Віктора Ющенка, спрямований на європейську та євроатлантичну інтеграцію країни, оскільки лише в колі провідних європейських держав Україна може забезпечити власну національну безпеку". Як пише у своїй книзі "Український вибір" відомий політолог Юрій Бадзьо: "вступ до НАТО – безперечна потреба українського вибору". Дискусійною виявилась і теза Б. Червака про ренесанс сучасного українського націоналізму, який автор пов'язує із "світоглядною кризою", що її переживають як парламентські сили, так і позапарламентські націонал-демократичні партії. Консолідуючими не лише для правих сил, а й для всієї української нації могли б стати протести, акції і заходи проти написання спільної з Росією історії для школярів. Це жах, коли навіть у школах на моїй рідній Гуцульщині вчать, що слово "Україна" означає "окраїну Росії". Та ж, люди добрі, схаменіться, адже на місці Москви, столиці Росії, за висловом О. Тягнибока, "ще жаби квакали", коли Русь-Україна була могутньою центральноєвропейською державою, а на місці теперішніх російських територій були улуси монголо-татарських ординців. І цього не треба соромитися, це – історія. Писати спільну з Росією, себто виправлену історію – це знову ставати завойованим рабом-кріпаком. Черговим напрямом консолідації правих сил, і в першу чергу націоналістів, мали б стати спільні рішучі протести проти цинічного приниження і глумлення над нашою державною незалежністю і над українською нацією – спільного з Росією святкування 300-ліття Полтавської битви, де Україна була знищена як самостійна козацька держава, статус якої було закріплено навіть у Переяславській угоді 1654 року. А ще не забуваймо, що "увертюрою" Полтавської битви була різанина в Батурині, де російські війська Меншикова вщент вирізали і закатували не лише оборонців гетьманської столиці, а й усіх її жителів, не пожаліли навіть маленьких дітей, яким трощили голівки, закладаючи їх у розколені колоди. Як нам, українцям, це святкувати? Не виключено, що "старші брати" незабаром змусять нас святкувати і Голодомор – геноцид українців 1932–33 років. Пора і нам, і росіянам дивитися на історичні факти неупереджено, з науково-обгрунтованою об'єктивністю і послідовністю. Богдан Червак був співдоповідачем на Пленарній нараді Проводу ОУН, яка нещодавно відбулась у Києві і на якій в доповіді виконувача обов'язків Голови ОУН Миколи Яковини сформульовано місію ОУН в сучасних умовах: "...український націоналізм має стати складником ідеології всіх сил, що змагаються за розбудову Української держави – і консерваторів, і лібералів, і соціал-демократів. Головним завданням ОУН сьогодні є опікування розбудовою Української Нації". Саме цю вагому і відповідальну місію виконує книга Богдана Червака "Націоналізм", прочитавши яку, доходимо висновку, що сила націоналізму не в розбраті, а в консолідації всіх здорових політичних сил і громадських організацій, у мобілізації їх на розбудову і утвердження української  модерної  України.