Тепер це мусить бути очевидним для кожної притомно мислячої людини, незалежно від її політичних поглядів, культурного світогляду, віросповідання чи будь-яких інших переконань: НИНІ В СВІТІ НЕМАЄ СТРАШНІШОЇ КРАЇНИ, НІЖ РОСІЯ! І найдикіші африканські царки, і найрозшукуваніші злочинці світу, включно з невловимим міфічним Бен Ладеном, включно з кривавим Сухарто, Моамором Каддафі й цілою зграєю "косовських м'ясників", – усім їм, разом узятим, дуже далеко до "царя всєя рассєі" Владіміра Путіна! Нібито ж надворі двадцять перше століття – у наш час, узагалі ж, не прийнято отак от просто узяти собі, й напасти на суверенну державу, члена ООН... А Росія отак от просто узяла собі, й напала на Грузію! Лише тому, що її керівникові не подобається, скажімо, колір краватки грузинського президента! Чи не подобається цілеспрямований курс суверенної Грузії на вступ у НАТО! Чи не подобається прагнення грузинів до збереження територіальної цілісности своєї країни. Чи що завгодно інше не подобається – головне, що просто собі взяла і напала! Просто собі взяла – і захопила половину грузинської території! Просто собі взяла – і побомбила мирні грузинські села й міста! Просто собі захотіла – і зробила заручником своїх кривавих планів осетинський народ. Просто собі забажала – і назвала цинічну, неприкриту агресію... "миротворчістю", "операцію зі змушування Грузії до миру"!  

Новітня всесвітня історія знає лише один подібний прецедент – саме так Гітлер і Сталін розв'язували Другу світову війну! Російська пропаґанда останнім часом усе частіше намагається нав'язати порівняння лідерів неугодних Кремлеві країн із Гітлером. Водночас іншого не менш кривавого і не менш страшного, ніж нацистський фюрер, мерзотника – Іосіфа Сталіна – там шанують. Нині очевидно, що саме на Сталіна – читай: на Гітлера – рівняється не номінальний, а фактичний російський очільник Путін. Куди засягає кривава лапа "опутіненого" Кремля – там залишається випалена земля. "Російський фюрер" прийшов до влади, підірвавши житлові будинки з абсолютно ні в чому не винними мирними росіянами, – відтоді кривавий слід надміру щедро тягнеться за ним як у його рідній країні, так уже й поза її межами. Грузія – перша повноцінно незалежна держава (Чечня-Ічкерія теж була фактично незалежною, але світ побоявся це визнати), на якій Путін випробовує свої амбіції "новава міравова ґасподства". Точнісінько так само подібні амбіції свого часу, в тисяча дев'ятсот тридцять дев'ятому, Адольф Гітлер випробовував на Польщі й Чехії. Світ тоді вдав, що нічого не відбувається: хай, мовляв, подавиться той клятий Гітлер поляками й чехами, аби лише ми цілі зосталися... Не подавився – апетит приходить під час їжі. Чим усе це закінчилося, нині відомо всім! Точнісінько так само й тепер: якщо традиційно пасивний, неповороткий, інертний, ситий Захід, який цілий тиждень чухав потилицю, доки російські головорізи винищували грузинів, бодай на секунду подумає про те, що нехай, мовляв, клятий Путін подавиться тією Грузією (чи Україною – бо те, що ми наступні, не викликає сумніву), аби тільки їх не чіпав, – наслідки будуть точнісінько такі ж, як і шістдесят дев'ять років тому! Отже, якщо Захід цього не збагне, й у найближчому майбутньому (краще, навіть не чекаючи грудня) Грузія та Україна не будуть прийняті до НАТО (краще, навіть минаючи ПДЧ), – Росія не просто не "заспокоїться", а, впевнившись у своїй безкарності, лише нарощуватиме апетити... Так починалася Друга світова... Можливо, так починається третя...

Іван АНДРУСЯК, поет