Минуло більше року відтоді, як я надіслав голові Маловисківської районної державної адміністрації Олександру Небозі звернення такого змісту: "Минув уже рік, як вийшов Указ Президента України про знесення пам'яток тоталітарного режиму. Хотілося б знати, чому у нашому місті та районі досі не приступили до виконання Указу Президента України? До яких пір мулятимуть очі нашим громадянам ідоли комуністичного минулого?" У відповідь я одержав від О. Небоги відписку, де є й таке: "У зв'язку з тим, що даний пам'ятник В. І. Леніну знаходиться на державному реєстрі під охоронним номером…, його неможливо без спеціального дозволу демонтувати. Також додатково повідомляємо, що дозвіл на демонтаж пам'ятників та пам'ятних знаків та зняття з них охоронних обмежень надає виключно Міністерство культури і туризму України. Пам'ятник В. І. Леніну має велике суспільно-політичне значення для громадськості, тому доцільніше було б дізнатися і їхню думку задля попередження конфліктних ситуацій на території району".  

  Знаючи О. Небогу як учорашнього запеклого комуняку, іншої відповіді від нього я і не чекав. Дивує інше. Наш Президент Віктор Ющенко мляво наголошує на тому, що треба було б, мовляв, зняти символи комуно-нацистського минулого, для людського ока критикує своїх комуно-соціалістичних ставлеників у регіонах. А там усе відбувається, як у тій байці: "А Васька слушает да ест!" Якщо кавалер ордена княгині Ольги, вчорашній компартійний номенклатурник, він же голова Кіровоградської облдержадміністрації В. Моцний не реагує на Ющенкову "критику", то чого чекати від підлеглих йому небог? Все те, що сьогодні діється в Україні, змушує дивуватися. Головний злочинець, чиє гидке зображення в арештанській робі я спалював на площі під час акції "Україна без Кучми", досі не сів у тюрму, а продовжує сите, самовдоволене життя, роз'їжджає по закордонах, роздає інтерв'ю та поради, як нам розбудовувати незалежну демократичну державу. Хоч де-юре ми живемо ніби в незалежній державі, а де-факто, що у нас наше, українське? Куди не глянь – кіно, телебачення, церква – всюди звучить мова остогидлого окупанта. І якась Галка, яка ще вчора сиділа на хуторі під Бердичевим, сьогодні, вирвавшись до Києва, відразу починає "чтокать" і "какать"… Та Бог з нею – з тією Галкою! Але коли "чтокають" солдати та офіцери нашої армії, то не може не виникнути запитання: "І це українські вояки?" Нещодавно започатковано акцію за відновлення в паспорті графи "національність". Особисто я вже давно закреслив у своєму паспорті російський текст і замість нього написав: "національність – українець". Але навіщо така самодіяльність? Маємо ж демократичну коаліцію у Верховній Раді, демократичний Уряд. Хіба вони не могли б прийняти справедливе рішення в питанні, яке так непокоїть людей, чию національну гідність принизили творці нинішнього українського паспорта? Нерідко національно свідомих українців непокоїть і наша топонімія. Хіба, наприклад, не абсурд, що наше обласне місто продовжує носити ім'я більшовицького функціонера Кострікова (Кірова)? Досі перед вікнами владних чиновників, що одержують зарплату за рахунок бюджету незалежної України, стовбичить фігура чужого нам імперського діяча в кирзових чоботях, який був лютим ворогом української державности. А за рогом пролягає вулиця Леніна, на якій розташований і будинок №9, у якому знаходиться наше обласне відділення СБУ. Хіба вони не розуміють, що не личить такій службі знаходитися на вулиці з такою назвою? А хіба цього не розуміє ставленик "нашого" Президента, орденоносець "незалежної" України В. Моцний, якому доручено керувати цілою областю "незалежної" держави? Прикро, що в нашому містечку влада і досі радянська: змінено тільки колір прапора та портрети генсека на портрети Президента в кабінетах чиновників, які розвалили економіку країни. Народ мав би боротися з теперішніми "демократичними" та ще й "українськими" окупантами. Та як з ними боротися, коли їхні високі покровителі сидять у кабінетах Кіровограда та Києва? Але ж недаремно сказано: "Яка громада, така й влада". Тож перш, ніж змінити ситуацію навколо себе, треба щоб відбулися докорінні зміни в самих нас!