Чув по радіо, що лідер Партії регіонів обіцяє в разі перемоги на виборах надати російському "языку" статус офіційного. Тепер, коли "регіонали" з "бютівцями" мають намір об'єднатися у ВР проти українського Президента, вони, очевидно, намагатимуться вирішити і мовну проблему на користь Росії. Мабуть, "проффесор" Янукович не орієнтується в мовних проблемах і не розуміє, що другою державною мовою не може бути мова, яка є навіть не діалектом а жаргоном державної мови корінного народу. Якби він запропонував другою державною мовою англійську, то можна було б погодитися, бо ця мова не є спорідненою з нашою. Індійці взяли англійську мову в якості другої державної і тепер мають можливість легко прилучитися до світового прогресу в усіх сферах. А що матимемо ми? Оскільки понад 50% російської лексики було запозичено з української мови, то українська і російська у головах українців не співіснують, як українська і англійська, а, маючи багато спільних (однакових і подібних) слів, перемішуються, перетворюючись на суржик. Натомість росіянам, які хочуть стати всебічно освіченими людьми і знати історію походження своєї мови, без доброго знання української не обійтися. Проте імперське виховання заважає їм тверезо підійти до вивчення рідної мови і змушує вихвалятися навіть тим, що у демократичних і освічених народів може викликати лише подив і співчуття.  

Російські царі, особливо Катерина II, їхні вчені та письменники так перекрутили давню російську історію, що росіяни й досі думають, що вони теж слов'яни, а не угро-фіни, що Російська держава є нащадком Київської Русі, а не витвором монгольських ханів, що їхня мова народилася в Києві і була колись рідною і для нас, українців, бо і вони з нами, як нас запевняють, однієї крові – слов'янської, а ще точніше – руської. Але хоч і знищували вони давні літописи, щоб приховати правду про своє неслов'янське походження, про те, що Московію великим князівством зробили монголи, що їхня мова штучно утворена з церковнослов'янської, української, монгольської мов та діалектів угро-фінської мови, якими говорили племена угро-фінів, що жили на північ від річки Оки, все одно історична правда збереглася в українських легендах та літописних джерелах інших народів. Отож, щоб зрозуміти, коли, де і як творилася російська мова і чи була вона рідною для давнішніх киян, послухайте давню легенду: 1000 років тому наша Руська держава була найбільшою і найрозвиненішою країною Європи. Наші купці торгували на Заході і Півдні, на Півночі і на Сході. У той час на північ від Руси-України, далеко від цивілізації і європейської культури жили угро-фінські племена мисливців і риболовів. Вони ще не були знайомі з сільським господарством, не знали ткацтва і гончарства, тому жили бідно, напівдико. Задумали наші купці разом з християнськими священиками цивілізувати та християнізувати їх. Але вони не бажали міняти своїх звичок та обрядів, не розуміли, яка їм користь від руської культури. Тоді один київський купець запросив до себе в гості кількох заокських мисливців та їхніх вождів, щоб вони побачили, як живуть цивілізовані народи і в яких церквах моляться Богу. Приїхали вони до Києва ввечері, зупинилися в монастирі під опікою освічених монахів. Вранці повели їх до струмка умиватися. Коли перший гість умився і хотів утертися, як завжди, долонями, йому дали рушник, але він не розумів, що це і для чого. Йому показали, як його використовують і сказали: "Утрись!" Він утерся і процедура утирання після холодної води йому так сподобалася, що він вигукнув: "Доброє утро!", з наголосом на другій букві "о". Процес утирання після умивання так сподобався всім, що вони дорогою до їдальні часто повторювали: "Доброє утро!". За кілька днів гості уже звикли вранці питати один одного: "Доброє утро?". А потім ці слова стали в їхній країні зранку вітальними. Привели гостей в їдальню, посадили за столи, поставили юшку в глибоких керамічних тарілках, дали по скибці хліба. Гості хліба ще ніколи не бачили, дивляться на нього і не знають, що воно таке. Один з них і питає: "Навіщо це?" А йому монах у відповідь: "Кусай, кусай – зрозумієш". Він покуштував і йому сподобалося. А наше "кусай" у них переродилося на "кушай". Захотіли гості узнати, як русичі хліб отримують, звідкіля він береться. Монахи повели їх в поле. Була весна, і селянин орав свій лан парою волів. Зазвичай кричав, поганяючи їх: "Гей! Цоб, цабе!". Гості запитали: "Що він робить?" Їм відповіли: "Оре". Майбутні москалі вирішили, що орати – це значить кричати. Так у них з'явилося слово орать, тобто кричати. За орачем йшов інший селянин і сіяв пшеницю. Гостям показали зерна і сказали, що саме з нього вони печуть хліб. Щоб ті все зрозуміли, їх повели до млина. Оскільки в Московії водяних млинів тоді ще не було, їм показали, як із зерна вручну молоти борошно. Гостям дали відро зерна і дозволили самим покрутити ручні жорнова. Це була важка робота, і вони аж спітніли, поки перемололи відро жита. Монах, що спостерігав за ними і бачив, як вони мучилися, обертаючи жорна, сказав: "Ось така мука". А вони вирішили, що так зветься борошно і до цього часу кажуть мука на борошно. Коли майбутні москалі поцікавилися, як робити сир, їх повели на кухню і сказали: "Дивіться, у цих глеках свіже молоко, у тих – кисле молоко, і, нарешті, там відтискування сиру – такий процес творення сиру". Вони зрозуміли і запам'ятали весь процес, але слово сир не запам'ятали і тому назвали сир творогом – від слова "творення". Так воно у них і прижилося. Пізно закінчилася вечеря, а гості чомусь не поспішають до своїх кімнат. Нарешті, один із них і каже: "Ми чекаємо, коли повар зварить того гуся, щоб з'їсти, бо не звикли залишати на наступний день. Адже вночі прийде ведмідь і забере". "Ні, – каже русич, – то на завтра. Не бійтеся, ніхто не з'їсть, спіть спокійно, а завтра вранці прийдете і поснідаєте." Наступного дня гості прокинулися раніше, прийшли до їдальні і попросили повара віддати їм той завтрак, що вчора залишився. Їм дали. З того часу росіяни уже кілька століть сніданок завтраком називають. Багато й інших слів майбутні москалі запозичили у киян в покаліченому або перекрученому вигляді (довгов'язий – долговязый, мовчання – молчание, невгамовний – неугомонный тощо). У деяких словах переставили букви: долоня – ладонь, намисто – монисто, пелюстки – лепестки, тверезий – трезвый, гарбати – грабить, голобля – оглобля, суворий – суровый, капость – пакость тощо. Деяким словам додали по одній чи по кілька букв: чиста – чистая, висока – высокая, багата – богатая, доказ – доказательство, сон – сновидение, селера – сельдерей тощо. Але більшість наших слів у них майже не зазнала змін: голова, молоко, небо, капуста, ложка, туман тощо. Тому ми їхню, похідну від нашої, мову, на жаль, розуміємо. На жаль, бо за 333 роки, які ми були в їхньому ярмі, вони за допомогою голодоморів, війн та репресій зуміли схилити багатьох із нас до того, що ми і вони – рідні брати, які виросли в одній колисці, і що російська мова краща нашої, бо сучасна і культурна, а наша відстала, селянська, непрестижна, та ще й зіпсована впливом польської мови. Росіян можна зрозуміти: вони – етнічні угро-фіни – пнуться стати лідером серед слов'ян, щоб мати можливість втручатися у внутрішні справи усіх слов'янських народів. Тому їм надто важливо переконати весь світ, що в них і мова найкраща та найкультурніша серед слов'янських, і культура найвища і найдавніша. Праві вони лише в одному – їхній "язык" справді бере початок з Києва. Але до нас він, як ви бачите, не мав тоді ніякого відношення. Ми й тепер не стали б шукати витоки і джерела їхньої мови, якби вони не нав'язували її нам в якості культурної і великої. Пізніше вони запозичили сотні слів з інших мов: монгольської, німецької, французької. Тому їхня мова стала найважчою у світі. Угро-фінські народи (фіни, угорці, естонці), які зберегли свої рідні мови, живуть краще, ніж ті угро-фіни, що перейшли на штучний російський язик (мордва, чуваші, іжорці, черемиси, карели тощо). Слов'янські народи, яким цю мову росіяни нав'язали в якості найкультурнішої (українці, білоруси, кубанці, донці, слобожанці) теж мають непристойно низьку якість життя в порівнянні з іншими слов'янами: чехами, словаками, словенами, поляками тощо, які зберегли свої рідні мови. Та й самі росіяни, хоч і стали володарями найбільшої у світі імперії, живуть гірше за незалежні народи Європи, хоч і мають сотні мільярдів прибутку від продажу награбованого у підневільних народів газу, нафти, деревини, цінних металів, алмазів тощо. Давно то було, але ми розуміємо, чому і як росіяни калічили нашу мову. Але сьогодні, коли я чую на вулиці від українців: "Доброє утро!", "Почьом мука?", "Пєрєстаньтє орать", "Кушайтє на здоров'є!", "Садітєсь завтракать"…, то не знаю, що й думати: чи в Україні пришлі люди знищили майже всіх українців, чи українці за час совєтської неволі так здичавіли, що їм тепер і такі, позичені у нас, покалічені, жаргонні слова здаються вершиною культурности і освічености. Хотілося б пояснити росіянам, які живуть в Україні, що освічені українці проти використовування російської мови у державних установах України не тому, що вона штучна, вторинна, суржикова – кожна мова має право на використання народом, якому вона стала рідною, а тому, що знаємо, як українсько-російська двомовність знижує рівень грамотности громадян України і заважає людям використовувати інтелект у повному обсязі, бо змушує їхній мозок постійно вибирати між правильними українськими і покаліченими російськими словами. Звичайно, мову базарів та вулиці виправити не так просто, але в освіті, науці, державних установах треба негайно перейти до простішої і культурнішої, первинної народної мови. Натомість росіянам, які хочуть стати всебічно освіченими людьми і знати історію походження своєї мови, без доброго знання української не обійтися. Що ви думаєте про походження (етимологію) російського слова "мясо"? Більшість росіян заявляє, що це одвічне їхнє слово, а наше – м'ясо є калькою з їхнього слова. Вони так стверджують, бо не знають, що наше слово м'ясо логічно утворено з нашого ж слова м'язи за тисячі років до того, як Кирило та Мефодій вигадали для християнізації росіян церковнослов'янську мову. Дуже важко людям зрозуміти, що російська мова тільки на теренах Російської імперії може вважатися культурною, а для українців, які знають правду про її виникнення і розвиток, вона завжди вважатиметься штучним суржиком. Якщо українські росіяни теж хочуть жити по-європейськи, то повинні цю істину, нарешті, усвідомити.

Тож доброго ранку, панове! Сідайте снідати, їжте млинці зі свіжого борошна на здоров'я! Та не горланьте, а краще вивчіть історію свого народу та зрозумійте, що народна давня мова не може бути гіршою за найдосконаліший штучний жаргон, який нам тепер нав'язують азарови, черновецькі, януковичі, морози, вітренки… як культурніший, "городской язык". Бо це ж справді мука – чути, як сучасні українці у давньому Києві розмовляють, ніби здичавілі сіромахи.