В неординарній ситуації, коли країною фактично правлять три президенти — чинний, проголошений і народний, маємо ще й три гілки влади – законодавчу, виконавчу і судову. Поряд з традиційними, зараз в Україні  зародилася ще одна влада – політична, а точніше влада «Помаранчевого Майдану».

Вже 15 день продовжується спротив українського народу до корумпованої влади, яка змусила сколихнути увесь світ своєю масовістю, незрівнянною теплотою і позитивною енергією усіх тих, хто там присутній. Звичайно, результатів  мало, але  перемогою,  яку все-таки вдалося досягнути, – було рішення Верховного Суду України, яке показало свою чесність і принциповість у тих позиціях, яких вимагав український народ на Помаранчевому Майдані.

Ця революція починалася з однієї причини, а  продовжується вже  більш як два тижні тому, що владна верхівка намагається затягнути час і  ті події, які насправді потрібно було б прискорити або, правду кажучи, навіть, і не зачіпати взагалі. Про закони, які  є не головними саме у теперішній час,  знають усі, хоч трохи небайдужі до політичних подій в Україні громадяни – розгляд політичної реформи в «пакеті» поряд з  найголовнішим для опозиції.

Мабуть,  більшій половині нашої української громадськості  відомо хоч трохи  про те, що собою являє політична реформа, яку так терміново хотів прийняти парламент. Проте, не кожному громадянину відомо, що вона являє насправді і чому саме зараз, у такий кризовий період для нашої держави, її знов підняли на порядок денний у Верховній Раді, коли є справи набагато важливіші. Саме тому і виникла ідея пролиття світла на ту ситуацію, навколо якої зараз точаться дискусії  майже у всіх ЗМІ.

Переважна більшість представників влади і опозиції, а особливо народу, вважають, що систему влади необхідно змінювати. Про це свідчать і соціологічні опитування, і науково-практичні конференції, і дискусії у законодавчій та виконавчій владі. Але виникає питання про масштаб політичної реформи і час її проведення? Спробуємо проаналізувати ситуацію з цього боку.

По-перше, чи потрібно проводити такі докорінні зміни у  системі влади, яку ми 12 років намагалися побудувати, та ще й у цей гарячий час, коли пів мільйона громадян стоять на майдані очікуючи правди, яку у них так нахабно відібрали. Навіть здоровий глузд каже, що ні! Тим більше, що кризова ситуація в країні не зпала і нагадує у кращому разі вулик із бджолами.

По-друге, чи вчасно ми хочемо іти на докорінні політичні зміни, у той час коли ще не досягнуто консенсусу між владою і опозицією, та ще й політична криза загострилася настільки, що масове обурення вилилося аж на головний Майдан столиці.

Етап державотворення та  політичних змін, який розпочався ще  в 1991 році, остаточно закінчився, і саме зараз настав новий етап еволюційних, поступових змін в кожній гілці влади. Політична активність мас активно  зросла, вони прагнуть не лише економічної, соціальної, а й політичної стабільності.

Лідери розвинутих країн здійснюють реформи на хвилі політичного і економічного піднесення, коли населення зможе усвідомити і підтримати їх,  а не під час звершення владних повноважень, коли нові спадкоємці готові «зайняти престол».

Таким чином, саме чинний нині  Президент України Леонід Кучма виступає для згуртованих навколо нього груп гарантом того, що вони зможуть зберегти свої нинішні позиції. І саме він  залишається активним гравцем, і саме він прийматиме рішення про свою безпосередню участь  при „передачі влади” спадкоємцю.

Поки що Президент України Леонід Кучма „дуже спокійно і по-філософськи” сприймає те, що  Верховний Суд не визнав результатів другого туру голосування, те, що українські громадяни вже третій тиждень вимагають справедливості від влади, і те що саме він повинен зараз сказати своє Президентське слово – яке  прийме відставку уряду,  сформує новий склад ЦВК і врегулює накінець ту ситуацію, яка вийшла з під контролю саме завдяки його ж  бездіяльності. Що ж робить наш гарант – він очікує чи, можливо, вагається, а, можливо, боїться того, що чекає його у недалекому майбутньому. Тому і підняв зараз питання про так званий «пакет», який можна сказати позбавить його наступника тих повноважень, які він мав. Адже,  не всі мабуть знають, що при прийнятті політичної реформи, Президент погоджується на більш широку участь Парламенту у формуванні Кабміну, але в той же час отримує право беззаперечного її розпуску. Хто ж погодиться надати  Президенту повноваження на свій розпуск за міфічну участь у формуванні Кабміну, коли усі силові структури та  призначення голів державних адміністрацій Президент залишає під своїм повним контролем.

Наш  чинний Президент Л. Кучма зайняв досить хитру позицію. Власне вже це викликає питання, чи не закладено тут між рядками кодовий текст, який правдиво пояснює те, для чого потрібна  ця реформа. Тепер, коли опозиція на чолі з народним Президентом відмовилася проголосувати за той шабаш, який був влаштований за кучмівським сценарієм, тобто, в «пакеті», Ющенкові  можна з впевненістю закинути  те, що він проти змін у державі і не хоче змінювати нинішню систему влади.

Але коли розібратися у ситуації, то стане цілком зрозуміло, що Ющенко і його команда не проголосувала тому, що зараз потрібно вирішувати зовсім інші проблеми. Ніколи народний Президент не заявляв про те, що не приймає положення політичної реформи, але ніколи і ніхто не відкладає на завтра те, що потрібно зробити сьогодні. Мабуть, в цьому коловороті подій важко буде досягнути компромісу, який би задовольнив позиції обох сторін.

Але зараз потрібно не забувати про те, що найголовнішою владою у державі  є  Майдан Незалежності, де стоїть і вимагає правди  народ  України, інтереси якого мають бути першочерговими при розгляді усіх питань,  які стоять на порядку денному у Парламенті.

Можна погодитись із загальною ідеєю проекту політичної реформи, яку ініціює Президент: варто збалансувати законодавчу і виконавчу владу, підняти роль Кабінету Міністрів і відповідальність за його дії. Але це треба зробити виважено, в межах діючої Конституції України, щоб не порушити соціальну стабільність у державі. Але реакція за нинішніх обставин має бути нагальною, бо народ може не витримати та  вдатися до екстремальних дій, і  тоді чинний Президент вже нічого не зможе вдіяти, окрім як погодитися із волею українських громадян. 

Прес-служба Конгресу