Два ро­ки без па­ні Сла­ви Сте­ць­ко з жо­р­с­то­кою пра­в­ди­ві­с­тю за­сві­д­чи­ли го­с­т­рий де­фі­цит у сві­ті укра­ї­н­сь­кої по­лі­ти­ки осіб, спі­вмі­р­них спо­чи­лій за без­ко­м­п­ро­мі­с­ні­с­тю по­гля­дів, ці­лі­с­ні­с­тю ха­ра­к­те­ру, та­ла­н­том не бо­я­ти­ся май­бу­т­ньо­го, до­б­ре па­м'я­та­ю­чи іс­то­рію, від­чу­ва­ти свою на­ці­о­на­ль­ну то­то­ж­ність як скарб, а не тя­гар. Во­на вмі­ла бу­ти кра­си­вою лю­ди­ною по­при під­сту­п­ний вік, вмі­ла по­ло­ни­ти спів­роз­мо­в­ни­ка від­кри­ті­с­тю й щи­рі­с­тю. І по­вся­к­час її по­ту­ж­на осо­би­с­тість по­ве­р­та­ла нас до зма­р­но­ва­ної тра­ди­ції при­ро­д­ної укра­ї­н­сь­кої по­бо­ж­но­с­ті, на ґру­н­ті якої ли­ше й мо­г­ли зро­с­та­ти лі­де­ри ви­мі­ру.

На­го­ро­джен­ня в 1999 ро­ці, на честь де­ся­ти­річ­чя від­ро­джен­ня УАПЦ в Укра­ї­ні, па­ні Сла­ви, ко­т­ра ні­ко­ли не при­хо­ву­ва­ла сво­єї на­ле­ж­но­с­ті до Укра­ї­н­сь­кої Гре­ко-­Ка­то­ли­ць­кої Це­р­к­ви, ме­дал­лю Па­т­рі­а­р­ха Мстис­лава, вста­но­в­ле­ною УАПЦ для по­лі­ти­ка ро­ку, за ді­я­ль­ність в обо­ро­ні хри­с­ти­ян­сь­ких цін­но­с­тей, не бу­ло ви­па­д­ко­вим. Па­ні Сла­ва вмі­ла спо­лу­ча­ти вла­с­ну кон­фе­сій­ну ви­зна­че­ність із по­ша­ною до ін­ших кон­фе­сій та ба­чен­ням іс­то­ри­ч­но­го ша­н­су на від­но­в­лен­ня ці­лі­с­но­с­ті Укра­ї­н­сь­кої По­мі­с­ної Це­р­к­ви на ос­но­ві єди­ної ки­їв­сь­кої ду­хо­в­ної тра­ди­ці­ї. І то­му для неї Пра­во­сла­в­ні Це­р­к­ви ні­ко­ли не бу­ли не тіль­ки во­ро­жи­ми, але й чу­жи­ми.

Бу­ва­ю­чи в на­ших кра­ях, па­ні Сла­ва руй­ну­ва­ла мі­фи про во­ро­жість схі­д­них укра­ї­н­ців на­ці­о­на­ль­ній ідеї, її юна­ць­ка ене­р­гія й від­ве­р­тість у про­го­ло­шен­ні на­ці­о­на­лі­с­ти­ч­них по­гля­дів при­ваб­лю­ва­ли не сті­ль­ки про­фе­сій­них по­лі­ти­ків, скі­ль­ки лю­дей, які шу­ка­ють у су­с­пі­ль­но­му жит­ті гі­д­них до­ві­ри осіб з на­дій­ною та ці­лі­с­ною до­к­т­ри­но­ю. На тлі хи­т­ру­ва­тих і без­ві­ль­них по­ста­тей з не­вга­мо­в­ни­ми ам­бі­ці­я­ми, яки­ми ря­с­ніє по­лі­тич­не до­вкіл­ля, па­ні Сла­ва гі­д­но ре­пре­зе­н­ту­ва­ла ле­ге­н­да­р­не для схо­ду се­ре­до­ви­ще ОУН.

Два ро­ки без па­ні Сла­ви ви­да­ли­ся ва­ж­ки­ми. На­ха­б­на аг­ре­си­в­ність ре­ва­н­ши­ст­сь­ких сил, для яких Пе­ре­яс­лав­сь­ка уго­да з Ро­сі­єю є не­зво­ро­т­нім іс­то­ри­ч­ним ви­бо­ром, свя­т­ку­ван­ня 8 бе­ре­з­ня і 23 лю­то­го як най­бі­ль­ших свят, но­с­та­ль­гія за ком­со­мо­лом ро­ків за­стою на­бу­ли ха­ра­к­те­ру ре­а­ль­ної за­гро­зи май­бу­т­ньо­му Укра­ї­ни. Хри­с­ти­ян­сь­кі іде­а­ли ста­ють чу­жи­ми на­віть у жит­ті ре­лі­гій­них ор­га­ні­за­цій, не го­во­ря­чи вже про до­вко­ли­ш­ній світ.

По­при все це спо­га­ди про му­ж­ню, сві­т­лу й че­с­ну лю­ди­ну спо­в­ню­ють оп­ти­мі­з­мом. Ста­в­ля­чи нас пе­ред су­во­ри­ми ви­кли­ка­ми, Бог про­по­нує і взі­р­ці від­по­ві­дей на них, і дже­ре­ла си­ли, вже ви­про­бу­ва­ні по­пе­ре­дни­ка­ми. Па­ні Сла­ва не ста­ла для нас за ці два ро­ки по­стат­тю з іс­то­ри­ч­но­го ми­ну­ло­го. Ми від­чу­ва­є­мо її роль у жит­ті Кон­гре­су Укра­ї­н­сь­ких На­ці­о­на­лі­с­тів, її су­с­пі­ль­на по­зи­ція впли­ває на по­слі­до­в­ни­ків і од­но­ду­м­ців.

Для хри­с­ти­я­ни­на по­сме­р­т­на при­су­т­ність осо­би в ре­а­ль­но­му жит­ті по­зба­в­ле­на мі­с­ти­ч­ної за­га­д­ко­во­с­ті. Сьо­го­дні ми шу­ка­є­мо очи­ма на­ших се­р­дець по­стать па­ні Сла­ви на до­ро­зі пра­ве­д­ни­ків, про ко­т­ру го­во­рить бо­го­на­т­х­нен­ний спі­вець пса­л­мів: "не всто­ять без­бо­ж­ні на су­ді, ані грі­ш­ни­ки у збо­рі пра­ве­д­них, до­ро­гу бо пра­ве­д­них знає Го­с­подь, а до­ро­га без­бо­ж­них за­ги­не!". Хай же ні­ко­ли не зни­кає пе­ред на­ми ця сві­т­ла по­стать, і не­хай Го­с­подь до­по­ма­гає зав­жди від­чу­ва­ти її оздо­ро­в­чу при­су­т­ність у бо­ро­ть­бі укра­ї­н­ців за їх­нє май­бу­т­нє.

Сві­т­ла і ві­ч­на їй па­м'ять!

Ар­хі­єпи­с­коп Ігор Ісі­че­н­ко